Хронічна виснажлива хвороба — небезпека, яка вражає оленів, лосів та інших копитних, — здатна поширюватися непомітно і потенційно переходити між видами тварин.
Читайте також:
Рідкісний, але не зниклий. Chanel № 5 допоміг знайти легендарного «собаку-привида» в лісах Болівії До такого висновку дійшли дослідники з Університету Калгарі та їхні міжнародні колеги, опублікувавши результати в журналі Science Advances.
Хвороба викликається не вірусом і не бактерією, а інфекційними білками — пріонами, і завжди закінчується летально. У Північній Америці вона продовжує поширюватися, охоплюючи нові території, зокрема в провінції Альберта. Жодного підтвердженого випадку зараження людини досі не зафіксовано, але саме нове дослідження показало дещо неочікуване: тварина може бути заразною ще до того, як у неї з’являться видимі симптоми.
У лабораторних умовах вчені перевіряли, чи здатна хвороба переходити в інші види. Більшість тварин в експерименті не показували жодних ознак хвороби. Однак у їхніх тканинах дослідники все одно виявили невелику кількість пріонів. Коли ці зразки перенесли іншим видам тварин,
у тих розвинулися симптоми, характерні саме для цієї хвороби. «Це показує, що навіть без видимих клінічних ознак інфекційні пріони можуть бути присутніми і здатними передаватися», — пояснює Самія Ганнауі, докторка наук і перша авторка дослідження.
Одна з причин, чому пріонні хвороби так важко вивчати, полягає в тому, що самі пріони здатні змінюватися, переходячи від одного носія до іншого. Ці зміни можуть породжувати нові штами з іншими біологічними властивостями. «Ми маємо справу не з одним фіксованим збудником», — каже Германн Шетцль, професор і керівник дослідження. — «Штами пріонів еволюціонують, і ця еволюція впливає на те, як розвивається хвороба».
Контролювати поширення ускладнює ще один фактор: заражені тварини виділяють пріони в довкілля через сечу і екскременти задовго до появи симптомів — місяцями, а іноді й роками. Тобто ґрунт і рослинність навколо можуть бути заражені набагато раніше, ніж хтось помітить хвору тварину. «До моменту, коли з’являються клінічні ознаки, тварина часто вже довгий час є заразною», — каже Шетцль.
Щодо людей дослідники налаштовані заспокійливо,
але без надмірної впевненості. Безпосередньої загрози наразі немає, втім ситуація виявилася складнішою, ніж вважалося раніше. Прецедент того, що пріонні хвороби долають видовий бар'єр, в історії вже є — губчаста енцефалопатія великої рогатої худоби, відома як «коров'ячий сказ», свого часу перейшла від корів до людей. Між цією хворобою оленів і людиною наразі існує сильний бар'єр, але саме дослідження такого роду покликані з’ясувати, чи можуть пріони з часом адаптуватися так, щоб цей бар'єр послабити.
Чим ширше хвороба поширюється серед диких тварин, тим більше виникає можливостей для контакту і потенційного зараження — а отже, тим важливішим стає моніторинг. «Ризик пов’язаний із поширеністю», — підсумовує Шетцль.
Паралельно команда з Калгарі працює над вакциною: ранні експерименти на мишачих моделях, що імітують зараження в оленів і лосів, дали обнадійливі результати. Вакциновані тварини виділяли менше інфекційних пріонів на ранніх і пізніх стадіях хвороби і жили довше після зараження. «Якщо ми зможемо зменшити виділення пріонів, можливо, вдасться зменшити і передачу хвороби», — каже Ганнауі. Для популяції диких копитних це може мати реальне значення.
Читайте також:
Смертельна зупинка. Вчені пояснюють, чому кожен п’ятий сірий кит не виходить із затоки Сан-Франциско
