Китайські вчені з'ясували, що форма схилів та їхній зв'язок із річковими руслами визначають глибину руйнування гір під час сильних землетрусів.
Читайте також:
Один кабель замість сотень датчиків. Оптоволокно виявляє приховані тріщини всередині льодовиків Підземні поштовхи здатні за лічені секунди змінити гірський ландшафт, провокуючи тисячі зсувів і різко прискорюючи ерозію. Проте чому одні хребти роками руйнуються після катаклізму, а інші швидко відновлюються, тривалий час залишалося таємницею.
Відповідь дало нове дослідження у виданні Geology, присвячене аналізу наслідків мегаземлетрусу 1717 року на Альпійському розломі в Новій Зеландії.
Фахівці Інституту довкілля Землі дослідили донні відклади двох озер, Мапорика та Парінга. Вони поєднали вивчення ландшафту з геохімічними маркерами, включаючи ізотопи вуглецю й азоту та молекулярні біомаркери. Подібні молекулярні відбитки дозволили відрізнити поверхневу органіку від глибоких ґрунтів та корінних порід.
Попри однакові кліматичні та географічні умови, водойми продемонстрували геть різні типи руйнувань. У крутішому басейні Мапорика глибокі зсуви зносили скельний матеріал на дно як до, так і після стихії, яка лише збільшила обсяг наносів. Натомість у пологішому районі Парінга до катаклізму переважало поверхневе змивання ґрунту, але після удару процес змістився до руйнування нижніх шарів землі.
«Землетруси впливають не на кожну гору однаково», розповів керівник дослідження Ван Цзінь.
За його словами, рельєф визначає, чи катастрофа лише здире поверхневий шар землі, чи викорчує набагато глибший матеріал, залишаючи унікальні геологічні сліди.
Читайте також:
Планета, що буріє. Вчені зафіксували тривожні паралелі між стародавнім і сучасним кліматом
