Російська агресія зробила точні науки для України не абстрактною академічною сферою, а частиною щоденної безпеки: від фізики, математики та програмування залежить робота систем, здатних захищати людей від ракет і дронів. Водночас технологічний прогрес дедалі гостріше ставить інше питання — навіщо і заради чого людина використовує власні знання.
Про це пише ZN.UA.
Фізика має надзвичайно широкий діапазон застосування. Одні й ті самі фундаментальні закони лежать в основі технологій, які можуть рятувати життя, і систем, здатних руйнувати міста, а паралельно дозволяють досліджувати чорні діри, природу часу та походження Всесвіту.
Чим глибше наука проникає у будову світу, тим більше нових питань виникає. Саме тому здатність визнавати межі власного знання стає не слабкістю, а однією з ознак професійної чесності.
Особливо яскраво це проявляється в астрофізиці. Чорні діри, сингулярності, темна матерія та викривлення часу демонструють, наскільки багато явищ залишаються складними навіть для сучасної науки.
Науковці при цьому нерідко прямо визнають, що певних відповідей людство поки не має,
а деякі, можливо, ніколи не отримає. Такий підхід перегукується з давньою традицією сумніву та критичного мислення, яку пов’язують із Сократом.
Окремим прикладом поєднання складної науки з доступним поясненням названий фізик Михайло Висоцький. Його здатність пояснювати складні моделі водночас показує, наскільки далеко сучасна фізика просунулася вперед і скільки фундаментальних питань усе ще залишаються відкритими.
Війна додала до цього ще один вимір. Висоцький опинився серед українців, чиє житло було зруйноване внаслідок російської атаки, що особливо гостро показує розрив між високим рівнем технологій і моральним вибором тих, хто ними користується.
Інженерія здатна відповісти на питання, як створити ту чи іншу систему, але питання про мету її застосування лежить уже поза межами техніки. Саме тут до розмови долучаються філософія, культура, релігія та література.
Прикладом такого переходу між дисциплінами є публічний інтелектуал і богослов Олександр Філоненко, який починав із експериментальної ядерної фізики. Його шлях від точних наук до розмов про людину, віру та сенс показує,
що межа між природничими й гуманітарними знаннями може бути значно умовнішою, ніж здається.
Подібний підхід дозволяє одночасно зберігати критичне мислення та не відмовлятися від розмови про речі, які наука не може остаточно виміряти чи пояснити. У цьому контексті фізика, філософія і поезія стають не конкурентами, а різними способами осмислення світу.
Чимало сучасних інновацій уже виникають саме на перетині технологій і гуманітарних наук. Складні рішення дедалі частіше потребують не лише інженерного розрахунку, а й розуміння поведінки людей, етики, культури та суспільних наслідків.
Цю ідею добре ілюструє й життєвий шлях Богдана Гаврилишина — економіста зі світовим ім’ям, який за першою освітою був інженером-механіком. Одним зі своїх найважливіших учителів він називав священника-василіанина, який вчив його не приймати догми сліпо, а ставити все під сумнів, обговорювати та перевіряти.
