Науковці з Колумбійського та Каліфорнійського університетів зробили тривожне відкриття: мікропластик не є інертним матеріалом. У контакті з водою він стає хімічно активним, руйнуючи ДНК і структуру клітин.
Мікропластик дедалі частіше називають азбестом нашого покоління: останній теж здавався надзвичайно корисним і стабільним, доки людство не зіткнулося з наслідками його використання. Пластик оточує нас усюди, потрапляючи до найвіддаленіших екосистем планети й навіть у внутрішні органи людини. Однак нове дослідження, опубліковане у виданні Nature, доводить: синтетичні фрагменти не просто накопичуються в тканинах, а й виявляють високу хімічну активність, завдаючи організму прямої шкоди.
Читайте також:
Так просто. Звичайне кип’ятіння води дозволяє видалити з неї до 90% небезпечного мікропластику Дослідники з Колумбійського університету та Каліфорнійського університету в Берклі з’ясували, що під час контакту з водою мікропластик спонтанно вивільняє високоенергетичні вільні радикали. Співавтор дослідження Найсень Цянь зазначає, що це відбувається як у бутильованій питній воді,
так і в кровоносній системі людини, оскільки людський організм переважно складається з води.
Секрет такої реакційної здатності криється у фізичних масштабах: у міру розпаду пластику на дедалі дрібніші частинки його сукупна площа поверхні колосально зростає. Дослідники вивчили шість поширених типів комерційних пластмас і виявили, що на межі поділу «пластик-вода» активно утворюються гідроксильні вільні радикали (OH). Ці сполуки належать до найбільш токсичних агентів, здатних руйнувати клітини, пошкоджувати ДНК і деформувати еритроцити, що підтверджують лабораторні тести на біоматеріалах мишей.
Парадоксально, але найвищу реакційну здатність виявляють найбільш гідрофобні (водовідштовхувальні) пластики. Відштовхуючи молекули води, вони змінюють її структуру та електростатичні сили, перетворюючи розчинені іони на вільні радикали. Крім того, досліди з білком лізоцимом (що міститься в сльозах, слині та молоці) показали, що під впливом мікропластику білки починають патологічно злипатися. Саме таке аномальне накопичення білкових структур у головному мозку вважається головною причиною розвитку нейродегенеративних захворювань.
Науковці зазначають, що джерелом забруднення є не лише промисловість, а й повсякденні звички. Навіть звичайне відкривання пластикової пляшки призводить до тертя кришки й утворення мікрочастинок. Серед інших чинників — розігрівання їжі в мікрохвильовій печі, тривале перебування пляшок на сонці та використання медичних крапельниць.
Наразі автори дослідження вивчають на тваринних моделях, як ці частинки мігрують через плаценту до тканин плода під час вагітності. Отримані дані вже спонукали уряд США виділити 144 мільйони доларів на спеціальну програму STOMP, спрямовану на дослідження та мінімізацію впливу мікропластику. Вчені сподіваються, що розуміння хімічних процесів на поверхні частинок дозволить розробити нові, безпечніші види полімерів.
Читайте також:
Правова інформація. Ця стаття містить загальні відомості довідкового характеру і не повинна розглядатися як альтернатива рекомендаціям лікаря. NV не несе відповідальності за будь-який діагноз, поставлений читачем на основі матеріалів сайту. NV також не несе відповідальності за зміст інших інтернет-ресурсів, посилання на які присутні в цій статті. Якщо вас турбує стан вашого здоров’я, зверніться до лікаря.
