На основі викопних слідів вчені відтворили поступові зміни у положенні лап у давніх рептилій. Ці зміни стали передумовою подальшої еволюції двоногого пересування.
Задовго до появи перших динозаврів їхні далекі еволюційні попередники почали змінювати положення лап: від кінцівок, розставлених у сторони, до опори під тулубом. Викопні сліди з північної Італії допомогли довести, що цей перехід відбувався поступово. Робота Лоренцо Маркетті та Хендріка Кляйна опублікована в журналі Palaeontology.
ДеталіДослідники заново вивчили відбитки з пізньопермських пісковиків Валь-Гардена в районі Блеттербаха, зокрема зразки, які раніше не були детально описані. Ці сліди відносять до архозавриформ — великої групи рептилій, до якої пізніше увійшли динозаври.
Матеріал виявився достатньо своєрідним, щоб виділити новий тип слідів — Pachychirotherium gardenaensis. Це назва викопних відбитків, а не нового виду тварини, знайденого за скелетом. Можливими творцями слідів автори вважають еритрозухід або архозавриформ, близьких за будовою стопи.
Далі вчені зіставили пермські та тріасові сліди зі скелетними даними.
Пізньопермські форми, за їхньою інтерпретацією, ще пересувалися з розставленими в сторони кінцівками. Деякі ранньотріасові форми займали проміжне положення, а повне розміщення кінцівок під тулубом, ймовірно, сформувалося до середнього тріасу.
Паралельно посилювалася опора на пальці й зменшувався відносний розмір передніх стоп. Як пояснює Берлінський музей природознавства, ці зміни стали передумовами подальшого двоногого пересування у динозаврів та їхніх близьких родичів.
Чому це важливоСліди зберігають інформацію про те, як рухалася жива тварина, яку не завжди можна отримати за окремими кістками. Це особливо цінно для ранніх архозавриформ: їхні скелетні знахідки рідкісні й розрізнені.
При цьому розміщення лап під тілом і ходьба на двох ногах — це різні етапи. Дослідження не означає, що тварини, які залишили пермські відбитки, вже були двоногими динозаврами.
Є й обмеження: італійський матеріал представлений окремими відбитками та парами слідів передніх і задніх лап, а не повними доріжками. Тому точна картина ходи залишається неясною, а віднесення слідів до конкретних тварин ґрунтується на порівнянні анатомії.
ДжерелоLorenzo Marchetti, Hendrik Klein. Новий слід архозавроподібного Pachychirotherium та поетапне набуття пальцеходіння, бігових здібностей та прямоходіння в цій групі між пермським і тріасовим періодами. Palaeontology, 9 жовтня 2026 року. DOI: 10.1111/pala.70089. Додаткове джерело: повідомлення Берлінського музею природознавства від 14 жовтня.
