Зіницями ми не можемо керувати довільно, проте їхній розмір постійно змінюється під впливом різних процесів в організмі. Науковці використовують ці реакції, щоб краще зрозуміти роботу мозку.
Нове дослідження показало, що внутрішнє мовлення — слова й фрази, які ми промовляємо подумки, — може викликати інші реакції зіниць, ніж розмова вголос. Це відкриття допоможе досліджувати мовлення та мислення, зокрема в людей, яким складно описати свої переживання словами.
Як проводили експеримент
Команда Університету Цукуби в Японії залучила добровольців до завдань на рахунок. Дослідники порівнювали зміни діаметра зіниць, коли учасники промовляли числа вголос або подумки.
Учасники виконували три типи завдань:
Послідовний рахунок: «один, два, три…».
Рахунок із іменниками: наприклад, «один собака, два собаки…».
Рахунок через інтервали: «один, три, п’ять…».
Перед експериментом науковці також вимірювали показники учасників у стані спокою. Під час виконання завдань вони відстежували діаметр зіниць, щоб порівняти реакції на внутрішнє мовлення та промовляння вголос.
Що відбувалося зі зіницями, коли люди рахували подумки
Результати показали,
що реакція зіниць залежала від типу завдання.
Послідовний рахунок. Коли учасники подумки рахували «один, два, три…», їхні зіниці звужувалися.
Рахунок через інтервали. Під час рахунку «один, три, п’ять…» зіниці розширювалися.
Рахунок предметів. Коли добровольці подумки поєднували числа з іменниками, наприклад рахували собак, помітних змін діаметра зіниць не спостерігали.
Натомість під час промовляння чисел уголос зіниці стабільно розширювалися. Загалом реакції під час внутрішнього мовлення були менш вираженими.
Отже, мозок може по-різному реагувати на слова, які ми вимовляємо, і ті, які формулюємо подумки. Навіть коли людина зовні залишається нерухомою й мовчазною, її розумова діяльність може супроводжуватися вимірюваними фізіологічними змінами.
Чому розмір зіниць залежить від мислення
Основна функція зіниці — регулювати кількість світла, що потрапляє на сітківку. За яскравого освітлення вона звужується, а в темряві розширюється. Проте на її розмір також впливають увага, емоційне збудження та розумове навантаження.
Ці реакції пов’язані з роботою автономної нервової системи,
яка регулює процеси в організмі без свідомого контролю.
Нове дослідження свідчить, що внутрішнє мовлення не можна розглядати лише як відтворення в думках слів, які людина могла б сказати вголос. Реакція зіниць залежала від конкретного завдання, а не тільки від того, чи вимовляли учасники слова.
Внутрішнє мовлення може супроводжуватися нижчим рівнем фізіологічного збудження, ніж зовнішнє. Однак за самими змінами зіниць не можна визначити, про що саме думає людина або наскільки складним є її мислення.
Чи допоможе це краще зрозуміти дітей
Результати можуть стати корисними для дослідження розвитку мовлення в дітей раннього віку. Малюкам, які ще не вміють повноцінно пояснювати свої думки й переживання, складно поставити запитання та отримати точну словесну відповідь. Тому науковці шукають інші способи вивчати розвиток мовлення, уваги й мислення.
Якщо подальші експерименти підтвердять, що певні зміни діаметра зіниць відображають окремі процеси внутрішнього мовлення, цей показник зможуть використовувати як допоміжний інструмент у дослідженнях.
Він також може допомогти вивчати,
як люди використовують внутрішній діалог для самопідтримки — наприклад, коли подумки заспокоюють себе перед важливою подією.
Однак наразі це лише можливі напрями застосування. Дослідження не доводить, що за допомогою зіниць уже можна достовірно визначати думки людини чи оцінювати мовленнєвий розвиток дитини.
Чи справді очі можуть видати наші думки?
Результати японських учених доповнюють докази зв’язку між реакціями зіниць і когнітивними процесами. Очі реагують не лише на зовнішні подразники, а й на те, як людина обробляє інформацію.
Проте це не означає, що за розміром зіниць можна прочитати чужі думки, визначити, чи людина говорить правду, або точно встановити її емоції. На діаметр зіниць одночасно впливають освітлення, фізіологічний стан, увага та інші чинники.
Крім того, учасники дослідження виконували конкретні завдання на рахунок, тому результати не можна автоматично поширювати на всі види внутрішнього мовлення.
