Вчені з’ясували, як мозок регулює рівень агресії

Агресія властива більшості видів тварин. Проте участь у бійці може дорого обійтися навіть переможцю. Тому безпечніше розпочинати конфлікт із погроз та залякування, а атакувати лише у разі крайньої необхідності. Такий тип агресивного збудження спостерігається у багатьох організмів, але досі було невідомо, як саме воно регулюється мозком, інформує freezmi.io.

Щоб відповісти на це питання, американські вчені використовували мініатюрні мікроендоскопи, які розміщені на головах мишей. Так вдалося відстежувати активність окремих популяцій нейронів, поки миші вільно взаємодіяли один з одним. Результати дослідження опубліковані у журналі Science.

На початку минулого століття вчені з’ясували, що електростимуляція глибоких областей мозку може спричинити люті. Подальші дослідження показали, що область мозку, що відповідає за агресію, — вентролатеральна частина ядро ​​вентромедіального гіпоталамуса (VMHvl). Стимуляція VMHvl спонукала мишей атакувати родичів, та її блокування, навпаки, зупиняла агресивне поведінка, не впливаючи інші типи активності. Вчені розглянули активність кількох ядер гіпоталамусу,

у тому числі VMHvl, щоб знайти маркери прийняття рішень про атаку.

Виявилося, активність нейронів VMHvl лише слабко корелювала з тим, коли миші поводилися агресивно. Однак невелика популяція нейронів залишалася постійно активною протягом різних контактів гризунів із родичами.

Коли коливання її активності були слабкими, миші досліджували чи ігнорували один одного, проте при зростанні цієї амплітуди посилювалася й агресія: тварини починали приймати загрозливі пози та демонструвати домінуючу поведінку. Коли сила коливань сягала деякого порогового значення, вони йшли в атаку.

На думку вчених, цей сигнал відбиває рівень агресивної мотивації тварини. При цьому ядро ​​гіпоталамуса виступає не як “перемикач” агресивної поведінки, а як свого роду “регулятор гучності”.

Автори дослідження також зазначають, що у мишей, які билися рідко, коливання активності нейронів VMHvl швидко приходили в норму, а у активних «бійців», навпаки, швидко росли і довго залишалися високими. Тому такий патерн, ймовірно, може регулюватися спогадами про минулі поразки чи ступінь небезпеки ситуації.