До Дня науки Факти ICTV підготували історії жінок, які попри повномасштабну війну продовжують приголомшувати відкриттями не тільки українську, а й світову науку.
У 2019 році Україна за кількістю жінок-учених посідала 12-те місце у списку з 41 країни, а українську наукову спільноту формувало 46% жінок. Цей показник вищий за міжнародний, адже загалом, за даними Інституту статистики ЮНЕСКО, у світі науковиць близько 30%.
До Дня науки, який в Україні відзначають 20 травня, Факти ICTV підготували історії жінок, які попри повномасштабну війну продовжують приголомшувати відкриттями не тільки українську, а й світову науку.
Ексклюзивно про свій шлях успіху в п’яти різних наукових сферах розповідають героїні подкасту Наукові теревені створеного в рамках кампанії CVIDOMI: відбудовувати країну від Малої академії наук та UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, за підтримки посольства Швеції в Україні.
Марія Павловська — одна з перших українок в антарктичній експедиції
Марія Павловська працює мікробіологом у Національному антарктичному науковому центрі. Провела два з половиною місяці в експедиції на українській антарктичній станції Академік Вернадський.
А дослідження, яке Марія здійснила разом із колегами з Інституту морської мікробіології Макса Планка в Німеччині, цитують десятки науковців із різних країн світу.
Марія — одна з тих жінок, що руйнують стереотипи в науці. Річ у тім, що дослідниць полярних регіонів, як-от Антарктида, не так уже й багато. До 2018 року жінок не хотіли брати в антарктичні експедиції, посилаючись на те, що вони не можуть бути ефективними в умовах екстремального холоду, адже потрібно розгрібати сніг та виконувати тяжку фізичну роботу. Також в експедицію не могла потрапити жінка, у якої є діти. Останніми роками цей бар’єр подолано. Одна з тих, кому це вдалося, — Марія.
– Насправді на антарктичній станції більшість робіт можуть чудово виконувати як чоловіки, так і жінки. Просто потрібна хороша фізична підготовка. Але часто цей логічний аргумент суспільство ігнорує, і з’являються безглузді стереотипи. От з останніх упереджень, що я чула від одного зі слухачів своїх лекцій: “Як?! Ви, жінки, були в Антарктиді?! Там же холодно! Жінки замерзнуть!”. Я так сміялася, що аж плакала від сміху!
Науковиця багато досліджувала Чорне море та Антарктиду, вивчаючи морські мікроорганізми. У Південному океані її цікавили бактерії планктону та фітопланктону. Це мікроскопічні водорості, які регулюють розвиток одне одного, впливають на середовище, інші організми та гідрохімію води. А у водах Чорного моря Марія досліджувала роль мікроорганізмів у поширенні антибіотикорезистентності, тобто імунітету різних бактерій до антибіотиків, що має велике значення для багатьох галузей, зокрема для медицини.
– Мої дослідження фундаментальні. Разом із колегами я однією з перших здійснила дослідження Чорного моря методом eDNA (environmental DNA), тобто це дослідження ДНК, розчиненої у воді. І за цією ДНК ми зробили зріз біорізноманіття Чорного моря. Це справді було одним із перших таких масштабних застосувань методу eDNA в дослідженні навколишнього середовища та аналізу біорізноманіття. Десятки науковців із різних країн зараз цитують це дослідження, – розповідає Марія.
Олена Паренюк — перша у світі дослідниця мікроорганізмів у реакторі ЧАЕС
Олена Паренюк — радіобіолог, старша наукова співробітниця Інституту проблем безпеки АЕС НАН України,
популяризаторка науки та письменниця. Олена досліджує вплив аварій на ЧАЕС та Фукусімській АЕС. Разом із колегами першою у світі вивчає мікробіоми й спільноти мікроорганізмів всередині зруйнованого реактора в Чорнобилі.
Зараз радіобіолог спільно з колегами прагне взяти участь у консорціумі, у рамках якого досліджуватимуть мікроорганізми в зруйнованих реакторах чи в одному з них у Фукусімі.
– Я пишаюся тим, що ми з колегами першими у світі досліджуємо мікроорганізми всередині зруйнованого реактора ЧАЕС. Цього ніхто до нас не робив. Це дуже перспективна тема, яка відкриває шлях до дослідження механізмів радіостійкості та певних біотехнологій, які можна використовувати в ядерній енергетиці. У перспективі це допоможе відкрити нові методики захисту живих організмів та людей від радіаційного опромінення або його наслідків.
Звісно, війна сформувала нові пріоритети для науки, тож Олена вивчає методи стресостійкості в умовах воєнних дій на території атомних електростанцій та інших ядерних об’єктів. Розробляє нові стандарти безпеки, які будуть застосовані у світі після того,
як війна в Україні закінчиться нашою перемогою.
Попри сплеск успіху жінок в українській науці за останні роки, шлях жінки у сфері радіобіології непростий, каже Олена. Наприклад, в Інституті проблем безпеки АЕС НАН України, де працює науковиця, вона взагалі єдина жінка-радіобіолог. Часто в радіобіологію не потрапляють через обмеження, пов’язані зі здоров’ям, а іноді через звичайні упередження.
– Абсолютно точно кажу: наукові сфери перестають бути “чоловічими”. Я, наприклад, входжу до складу журі Всеукраїнського конкурсу МАН, де ми з колегами бачимо надзвичайно багато наукових робіт юних дівчат. Це дуже круто! Я знаю багатьох жінок-науковиць, справді професійних, але можу перелічити на пальцях однієї руки жінок, які займаються радіобіологією. Нас дуже мало, – додає Олена.
Віра Єфремова — дослідниця спадкових хвороб мозку людини
Віра Єфремова — нейробіолог, докторка наук у молекулярній біомедицині. Досліджує головний мозок в Університеті Каліфорнії (Берклі) у США.
Здобути докторський ступінь у сфері нейробіології — це про сотні проведених досліджень та експериментів.
Це щоденна робота, яку невтомно виконувала Віра, щоб захистити дисертацію і рухатися далі у своїй улюбленій справі.
Як розповідає сама нейробіолог, на цьому шляху одним із дуже важливих її відкриттів був винахід частини механізму розвитку одного з генетичних захворювань людини.
Віра вивчає туберальний склероз. Це захворювання, яке виникає внаслідок помилки в одному з двох генів людини. Порушується робота декількох органів, зокрема мозку. Через цю хворобу утворюються доброякісні пухлини, які називаються туберами. Вони змінюють структуру мозку й викликають певні порушення.
– Це дуже сильні епілепсії, які у 80% випадків не можна вилікувати жодними препаратами. Наразі я працюю над тим,щоб зрозуміти, як розвивається це захворювання і чи можна таки знайти ліки від нього. Я проводжу свої дослідження за допомогою моделювання цього захворювання на стовбурових клітинах, — розповідає науковиця.
У нейробіології, каже Віра, зараз справді багато жінок. І це, на її думку, досягнення популяризації ролі жінок у науці за останні 20 років. Утім, попри позитивну статистику досягнень українок-учених, ще є проблеми з кар’єрними можливостями на керівних посадах.
– Наразі проблемою є те, що, хоча ми залучаємо достатню кількість жінок на рівні досліджень у науці, на керівних посадах досі в більшості — чоловіки. І навіть якщо ми подивимося на нашу Національну академію наук України, то там серед 189 дійсних членів — лише п’ять жінок!
