Андрій Скоп: У ніч з 18-го на 19-го лютого ми жодної секунди не вірили у те, що залишимось живі

Майдан – це наша незагоєна рана, яка ятритиме ще довго. Після Помаранчевої революції він став другою великою перемогою України у боротьбі з тиранією і деспотизмом. Нам усім дуже би хотілося, щоби ця перемога стала остаточною і події січня і лютого цього року, з масовими розстрілами мирних демонстрантів правоохоронними органами і невстановленими досі снайперами, у нашій історії ніколи не повторилися.

Але для цього ми повинні пам’ятати про усіх, хто кував цю перемогу на Майдані, і з максимальною точністю фіксувати їхні спогади про неї. Сьогодні Galnet пропонує інтерв’ю з активістом Євромайдану Андрієм Скопом, який перебував в епіцентрі усіх цих подій від першого і до останнього дня.

Майдан створили не політики, а люди – Андрію, отже, як ти опинився на Майдані?

Фото: facebook – Я постійно їздив до Києва. І під час акції «Вставай, Україно!», і коли відбувалися євро віча, на яких від президента вимагали підписати Угоду з Євросоюзом.

З невеликими перервами на Майдані постійно я почав перебувати від 1 грудня, після того, коли побили студентів. Звичайно, що час від часу я їздив додому,

щоби розвантажитися психологічно, оскільки весь час бути на Майдані було важко.

Першого грудня було дуже велике віче, але у ніч на друге грудня людей на Майдані залишилось мало. І якби влада хотіла тоді розігнати Майдан, їй би це вдалося. Проте, очевидно, влада була тоді перелякана. Вона ще не знала, у що вляпалася, а люди не знали, чи буде Майдан як наметове містечко.

Це містечко почало будуватися лише з другого грудня, а до того часу усі жили хто де міг – хтось у друзів, хтось винаймав квартири, по-різному. А другого-третього грудня почали підвозити великі намети, і Майдан почав розростатися. Але навіть тоді його масштабів, того, що він буде таким великим, ніхто не усвідомлював.

– Хто відігравав домінуючі позиції у цій розбудові Майдану? Чи можна виділити якісь партії, громадські організації, якихось лідерів, чи усе це відбувалося все-таки спонтанно, і ініціатива йшла більше знизу, від людей?

– Що зіграло домінуючу роль, я не знаю. Але мені здається, що робити це дозволив передусім високий рівень самоорганізації людей. Звичайно, політичні партії розуміли, що на Майдані є велика кількість людей,

і їх треба якось організовувати. І вони повинні були бути присутні у цьому процесі. Але я думаю, що лідери політичних партій не вірили до кінця у те, що буде такий великий Майдан. Можливо, вони би цього і хотіли, однак не сподівалися, що він аж настільки буде розбудовуватися.

Фото: facebook Все-таки ключову роль на Майдані відігравали люди. І дуже важливим фактором було те, що вони не розходилися. Бо якщо ти бачив, що вони починають розходитися, то ти вже також був готовий піти. А всі стояли і щось робили.

Я пригадую, коли було голосування 3 грудня по відставці уряду, то ми у той момент ставили свій намет. Це було тяжко, бо на Майдані взагалі тяжко ставити намети. Ми ставили його за сценою, і що передають зі сцени, не чули. Тоді голосування по уряду провалилося, і мені почали телефонувати зі Львова. Було багато смсок, багато дзвінків, мені говорили: «Ну що, ви вже вертаєтеся? Все провалилося». А я кажу: «Ні, ми тут намети ставимо».

Тобто у ті перші дні люди не вірили, що буде Майдан, а тим більше, що він буде таким потужним. Розумілося, що треба стояти, але що таким Майдан буде,

не зналося.

Власне, коли ми ставили ці намети, був дуже цікавий випадок. В одному із них один старший чоловік закопав картоплю і капусту. Ми це побачили, і наш командир каже: «Що ви робите? Навіщо ви це закопуєте тут?» А він відповідає: «Я життя бачив, я знаю, що я роблю. Нам тут ще довго зимувати».

Це було другого чи третього грудня. І цей чоловік старшого віку, якому явно було за шістдесят, знав і відчував, що цей Майдан надовго. І він був такий не один.

Люди нікуди не збиралися йти. Вони збиралися розбудовувати це наметове містечко, вдосконалювати. Тобто люди знали – дістало, і вони залишаться.

У розбудові Майдану допомагали окремі політичні лідери і окремі народні депутати, які все-таки розуміли, що сюди приїхали їхні люди, і вони мають бути разом з ними. А щодо політичних партій, то не думаю, що вони відіграли у цьому велику роль.

Тут спрацювала висока самоорганізація людей і окремі політичні та громадські діячі і бізнесмени, які почали на початках привозити продукти. Бо проблеми з харчуванням у перші дні були досить серйозні. Але їх вирішили самі люди. Вночі їли канапки,

які приносили люди, потім через кілька днів з’явилися казани і польові кухні.

Я завжди стверджував, що Майдан врятувала гречка. Це продукт, який дуже швидко вариться, дуже ситний і дуже корисний. Варити якісь інші продукти, наприклад, картоплю, це є складно і довго. А гречку з тушонкою на Майдані їли постійно. Потім почали варити борщі.

Якби не ті прості люди, то жодна політична сила би Майдану не організувала.

– Хто все-таки з політичних лідерів і народних депутатів проявив себе на Майдані?

– Якщо взяти нашу Львівщину, то на Майдані були усі наші дванадцять народних депутатів. А от реальну допомогу надавали одиниці.

Фото: facebook Нашому намету постійно допомагав Ярослав Дубневич. Мали свої намети і Лідія Котеляк та Михайло Хміль. Це було дуже важливо, бо Майдан передусім потребував добрих наметів, які би могли вистояти зиму. Той самий Ярослав Дубневич поставив два добрі намети, і буржуйки всередині них, поставив буржуйку у своєму наметі і Михайло Хміль.

Без допомоги народних депутатів нам було би набагато важче. Але чи люди би лишилися, якби вони не допомагали?

Так, люди би лишилися, бо цей Майдан належав передусім їм.

Таку велику кількість людей на Майдан не здатна була вивести жодна політична сила. І якби люди дуже часто самі не добиралися туди, не організовували самі автобуси, якби на місцях не створювалися комітети Євромайдану, які були незалежні від політичних партій, то Майдан би таким ніколи не став. Тим більше, що в той момент було дуже напружене ставлення до політичних партій. Люди зневірилися у них через те, що опозиційні політичні партії провалювали важливі голосування у Верховній Раді.

На Майдані влада вела колосальну диверсійну роботу – Андрію, як і багато хто із нас, ти був і на Майдані 2004 року. Як, на твою думку, від цього часу змінилися люди і суспільство загалом? Адже та революція носила такий більше карнавальний характер, тому що не було застосування сили, та і відбувалася в інший період, у час президентських виборів, коли ми знали, що вибори так чи інакше відбудуться, і влада зміниться. Тут усе було інакше, бо Янукович мав правити ще більше року і скинути його було важко.

– На початку Помаранчевої революції влада намагалася зупиняти автобуси,

які їхали на Майдан, щось там підкидала активістам, але все це було дитячим садком у порівнянні з тим, що було на цьому Майдані. Протягом тижня після початку Помаранчевої революції стало зрозуміло, що ми переможемо, і у цьому нам ніщо не завадить. Просто треба стояти. І хоч ми і знали, що влада готується застосувати проти Майдану силу, але не вірили, що вона це зможе зробити.

А от щодо цього Майдану, то ще 20 лютого я думаю відсотків 70-80 моїх друзів і знайомих, які або не були на Майдані зовсім, або ж приїжджали туди час від часу, не вірили у те, що ми скинемо Януковича. До 22-го числа, поки Янукович не втік, віра у те, що він зречеться влади, була тільки у тих, хто стояв на Майдані. Бо ми змушені були вірити у нашу ідею і наш принцип.

На Майдан приходило багато людей, щоби поспілкуватися. Я пам’ятаю, як 20 лютого прийшов один чоловік і каже: «Я думаю, що Янукович не зречеться». Я йому відповідаю: «Зречеться, ми переконані». Він мені на це: «І мій син так каже, а я не знаю».

Віри у те, що можна скинути диктатора не було через те, що головним аргументом було,

що цього не можна було зробити з юридичної точки зору, А ми на це казали: «А нам все одно, яка там юридична точка зору, і як він зречеться, але він мусить піти». У нас там була точка неповернення, і у нас була віра, і тому ми там стояли.

Ще важче на цьому Майдані було через те, що у Помаранчевій революції велику роль відіграли політичні лідери, які були у ній зацікавлені. Тут же, мушу сказати, багато політичних лідерів опозиції намагалися зробити все, щоби Майдану не було. Вони не бачили його кінцевої мети і боялися Майдану більше, ніж Януковича і ніж зараз російської агресії. Це сто відсотків.

Ситуації, які підтверджували, що лідери опозиції робили усе, щоби Майдану не було, виникали практично кожного дня.

Фото: facebook Якщо навіть взяти таку дрібничку. Люди постійно здавали кошти на Майдан, і скриньки для їх збору завжди були переповнені. Я знаю про це, бо якийсь час чергував біля них, і бачив на власні очі, що цих грошей було дуже багато.

Попри те, багато побутових речей не вирішувалися. Наш намет обслуговував велику кухню, яка в піковий день роздавала дві з половиною тисячі одноразового посуду.

Воду на кухню ми носили п’ятилітровими баклагами з вулиці Городецького, де були помпи з водою з підземних джерел – п’ятсот літрів щодня. А от з продуктами була проблема. Їх нам привозили люди, але й була і їхня організована закупівля. Проте у будинку профспілок з цими продуктами завжди було напруження. Просиш десять буханок хліба, а тобі дають п’ять.

Або ще туалети. Їх на Майдані було багато але зайти у намет, де були туалети, без маски було практично нереально. Туалети постійно були переповнені і забиті. І нерегулярність їх вивезення дуже сильно впливала психологічно.

Я можу зараз перераховувати багато-багато таких фактів, але постійно було таке враження, що на Майдані працювали якісь сили, які хотіли його знищити зсередини.

Та і влада вела на Майдані колосальну диверсійну роботу. Коли ми раз принесли воду на кухню, а люди нам різні допомагали, то в одній з баклаг, яка мала бути вилита в казан, був бензин. Можна собі уявити, що би сталося, якби ці п’ять літрів потрапили у казан з кашею чи борщем.

Бензин підливався під намети, і там спеціально стояли курили,

щоби підпалити. Також щось підсипали у колодязі на Городецького, де ми брали воду, і вода почала смердіти. Підсилали людей, які займались провокаціями всередині наметів. Люди на Майдан приїжджали різні, не всіх же можеш проконтролювати. Ясно що було і злодійство. Злодії підсилалися і було багато випадків, коли майданівців обкрадали.

Також дуже багато люди хворіли на різні хвороби. І такої кількості цих хвороб не могло бути просто так. Влада вела зсередини диверсійну роботу проти Майдану.

Це якщо взяти владу. А якщо взяти опозицію, то такі лідери як Тягнибок і Яценюк якщо були на Майдані, то називали нас провокаторами. Але як майданівці мали ставитися до лідерів опозиції, коли після того, як ми вимагали від них прийняти якесь рішення і обрати лідера, вони кричали, що ми провокатори. Потім вони називали нас героями, а перед тим – провокаторами.

Політики мали взяти на себе відповідальність. Вони хотіли бути лідерами опозиції, але жоден з них не захотів стати лідером Майдану. Майдан кричав 19 січня, коли почалося Грушевського: «Лідера, лідера лідера». А нам що казали?

Народ лідер.

Народ не дурак. Він же розуміє, що у будь-якій справі має бути провідник.

– А через що Яценюк, Тягнибок і Кличко, на твою думку, не хотіли вибрати з-поміж себе єдиного лідера Майдану? Через те, що кожен тягнув ковдру на себе, чи тому що кожен із них боявся?

– Через страх. Мені казали люди з їх близького оточення – я спочатку в це не вірив – а потім у мене з’явилися певні свідчення і докази, що вони знали про те, що Янукович дасть команду нас вбивати. Тому їх і не було у ніч з 18-го на 19-го лютого на Майдані. Ніхто із них не вірив у те, що Майдан вистоїть.

Фото: facebook Страх політичних лідерів був викликаний тим, що вони боялися взяти на себе відповідальність за життя майданівців. Самі ж майданівці цього не боялися.

На Майдані влада робила дуже багато провокацій. І кожен раз, коли вони відбувалися, майданівці думали, що вже нарешті почалося. Якщо, скажімо, взяти 19 січня. Зрозуміло, що це була певна «непонятка», певна провокація, якась незрозуміла нікому сутичка, але хтось сказав: «Почалося. Ідемо в бій, ідемо в атаку». І майданівці всі пішли на Грушевського.

Тоді багато говорили про «Правий сектор»… Але що таке «Правий сектор»? «Правий сектор» – це певний міф, майданівський міф. До подій 19-го січня вони самі визнають, що їх було не більше 150 людей.

Майданівця, який провинився, козаки били батогами – Давай про «Правий сектор» пізніше, повернемося ще до провокацій. На Майдані була Самооборона і, можливо, і ще якісь структури, які з ними боролися. Наскільки це було ефективно?

– Якщо взяти нашу сотню, то вона опікувалася виключно кухнею. У нас було дуже багато людей, але кухня теж була велика, і на ній доводилося фізично тяжко працювати.

З провокаціями на Майдані боролися так звані бойові сотні, які очолював Парубій. Як це виглядало? В якийсь момент було вирішено створити на Майдані патрулі, які виловлювали тих, хто був напідпитку, робив якісь провокації та й взагалі непевних людей. І це патрулювання було цілодобове.

Кожен, хто довго жив на Майдані, він завжди мав підозру у нещирості нових людей. Це, можливо, був навіть якийсь психоз, але ти мусив бути постійно на увазі і постійно стежити за тим, як себе поводить та чи інша людина.

Адже люди приїжджали різні – і з криками, і з хамством, і вимагали чортзна-що. Важко було і через те, що ти постійно перебував у психологічній і фізичній втомі.

Цілий день ти надворі. Ти живеш в наметі або десь у профспілках, але не вдома. Після життя у квартирі не дивно, що в таких умовах люди сходили з розуму. Було дуже багато випадків, що від того стресу люди не могли давати собі ради.

Кожен мусив дивитися, щоби десь щось не сталося, і якщо з’являлася нова людина, то за нею треба було приглядати.

На Майдані усі дуже боялися козаків, які стояли біля входу на Хрещатик. Якщо ловили майданцівця, який провинився – чи собі випив, чи щось інакше зробив, то віддавали його козакам, а ті вже били його батогами. За день вони били і десять, і двадцять майданівців. Кількість ударів визначалася виною, і усі мусили коритися. Тебе зловили, значить мусиш понести покарання.

– Усі, а принаймні львів’яни точно, чекали, що основною радикальною силою на Майдані буде «Свобода». Але виявилось, що нею став «Правий сектор», який виник практично з нічого і з невідомими нікому досі людьми.

Чому так?

– Чому «Свобода» не стала радикальною? Тому що риторика «Свободи» є брехливою. На вибори «Свобода» йшла з гаслами націоналізму, зміни системи, радикалізму, проте, на жаль, своєю діяльністю вона відкинула ці гасла на багато років назад.

Фото: facebook Люди у ній розчарувалися і зрозуміло чому – тому що «Свобода» не змогла нічого зробити. Якщо взяти членів партії «Свобода», а може, не рядових членів, а лідерів, то це є люди, які зав’язані на грошах. І у них на першому місці стоїть не ідея, а гроші. І однозначно, що партія «Свобода» була підконтрольна Льовочкіну і Росії.

Уся діяльність «Свободи» ще до Майдану полягала у занятті: а) збором коштів і б) провокаціями.

Ми всі прекрасно пам’ятаємо Фаріон і Михальчишина. Хлопці зі Східної України розповідали мені, що «Свобода» у них не сприймалася, але свободівці приїжджали туди навмисно, щоби зробити дуже гострі заяви.

Якщо ж взяти вже після перемоги Майдану, то давайте згадаємо перший закон, який вони запропонували – не люстрацію, не зміну керівництва областей, міст чи міліції, не засудження тих, хто брав участь у розгоні Майдану – у них на першому місці був закон про мову.

Ну що це було, як не провокація? Це була спеціальна провокація, і всі розуміли, чому так радо Партія регіонів проголосувала за цей закон.

Таких фактів я можу назвати дуже багато. А є ще такі факти, на які ніхто ніколи не звертав уваги. Я точно знаю, що кожного разу, коли Майдан оголошував про мобілізацію, коли кликали людей, щоби їх більше приїхало, то голова Львівської обласної ради Петро Колодій на той день призначав сесію обласної ради. Це ніби така дрібничка, але не зовсім. Бо депутат замість їхати на Майдан, йшов на сесію.

Скажімо, першу сесію Колодій призначає 1 грудня та ще й на 12 годину. Не на 8, не на 9, щоби ті самі депутати організували ще більше людей для поїдки до Києва, а на 12. І про що вони там говорили? А вони прийняли рішення засудити дії влади.

Я думаю, що це дуже концептуально було зробити саме 1 грудня о 12 годині, і це не можна було зробити ні день перед тим, ні день після того, ні з самого ранку.

Народ є мудрий, народ це бачить. І на Майдані з ким ти не поспілкуєшся про діяльність «Свободи», позитивно її ніхто не оцінював.

– А наскільки помітними були лідери «Свободи» на Майдані?

Зрозуміло, що за винятком Тягнибока.

– Фаріон і Тягнибок виступали на сцені постійно. Інші, мабуть, також, але це не завжди було видно. Сцена на Майдані, я її так для себе назвав і багато хто зі мною погодився, це така радіоточка. Її ніхто дуже не слухав, але якби вона раптом замовкла, то значить щось сталося.

Тягнибок приходив на Майдан у супроводі свободівських колон і розповідав на сцені новини, які можна було прочитати в Інтернеті – Тобто потреба у ній була?

– Потреба була. Це як в хаті не виключають радіоточку, коли йдуть з дому, так і сцена мала постійно грати. Були випадки, що пропало світло, і сцена замовкла, то ми відразу усі вискочили на двір з питанням що сталося? Світло пропало? Ну то добре.

Сцена мала грати постійно, і неважливо, скільки людей її слухали. Але ти міг до неї підійти, навіть подивитися якийсь фільм. Я пам’ятаю, що вже не було що показувати, то вони показували «Тіні забутих предків». Цей фільм кожен бачив, мабуть, разів сто п’ятдесят, але чоловік, напевно, 150 стояли і дивилися його.

Фото: facebook Тягнибок на Майдані поводився дуже цікаво.

У нього була традиція – кожного дня о 8-ій або 9-ій годині вечора приходити на сцену. А за півгодини до того під сцену приходило дві свободівських колони з партійними прапорами.

Тягнибок любив говорити довго. Але його весь виступ полягав у тому, що він розповідав інформацію, яку ти весь день читав в Інтернеті, і за цим можна було стежити. Потім він ішов, і ті свободівські колони з прапорами йшли разом з ним чи в бік КМДА, чи Жовтневого палацу, де вони розташовувались. Оце була така їхня діяльність.

Щодо прапорів, то це дуже важливий момент, тому що була певна домовленість все-таки не використовувати стільки партійної символіки. Так, партійна символіка висіла на наметах, які тримали партії. Але поза тим прапори дуже дратували, бо на Майдані були не партійці, а прості люди. Партійці серед них, звичайно, були, але більшість людей все ж таки були позапартійними.

Мені про це сказала одна мудра людина – половина успіху Майдану полягала у тому, що він використав національну і державну символіку.

– Яка об’єднувала.

– Так. Прапор, гімн, який усі співали, і молитва. І тому інша сторона – чи то «Беркут»,

чи то Партія регіонів мали нести іншу символіку. І проти національної і державної вона вже була ворожа.

Психологічно Майдан через використання національної символіки був сильнішим, і поява партійної символіки йому не додавала.

Звичайно, коли є політична боротьба, партійна символіка потрібна, тому що люди повинні знати, яка партія на їхньому боці. Але тут людей не цікавило, до якої ти партії належиш, і ніхто на Майдані про це не запитував. Це не було важливо. Можливо, були люди, які собі робили з того проблему, але єдині, хто на цьому намагався постійно акцентувати, то це партія «Свобода».

Я думаю, що якби Тягнибок відкинув усі свої фінансові зобов’язання перед своїми господарями, сказав, пішли ви в баню, тут Майдан, тут Україна, то він би очолив Майдан. Майдану потрібна була людина, яка в якийсь момент мала би сказати: «Ми йдемо». Це як на Січі. Майдан завжди міг би його скинути, якби він робив не те, що йому подобається, як на Січі скидали гетьмана, але провідник мав бути.

А ніхто з них провідником не хотів ставати.

– А найрадикальніша частина «Свободи» на чолі із Михальчишиним,

вона себе на Майдані якось проявила?

– Ні. Ну, по-перше, що таке частина Михальчишина? Після того, як він посварився з Автономним опором, тої частини вже і не дуже є, бо якщо взяти групу Михальчишина, то його основою була саме група Автономний опір, в якій він був вожаком.

Фото: facebook Після їхньої відомої сварки, яка має дуже цікаву історію, Михальчишин не має такої великої прихильності в «Свободі». Ясно, що коли він зрікся своїх колишніх товаришів, то у «Свободі» він став звичайним депутатом. А що таке радикалізм Михальчишина? Це йти на чолі колони і кричати гасла чи організовувати якісь процеси?

В якийсь момент, я переконаний, Михальчишин зрозумів, що не свободівці є лідерами на Майдані і що не вони його очолюють. Ну і давайте не забувати, що все-таки фінансова частина псує людей. Дуже вже сильно розжиріла «Свобода» фінансово. Коли Михальчишин ходить з двома охоронцями, то це вже анекдот.

Ми з тобою скільки знаємо народних депутатів, які мають охоронців? Це одиниці. Писарчук, на якого був замах, Димінський, це зрозуміло. Але вони за собою мають крупний бізнес.

– Охорона ж і коштує чимало… – Правильно. То звідки в Михальчишина два охоронці постійно біля нього? З цього вже всі сміються. Хто ти такий, що ти маєш два охоронці? Чого ти боїшся? Чи ти такий крутий? Бо на передачі на ЗІКу, де у мене був конфлікт з Михальчишиним мене потім доганяв його охоронець і щось намагався мені «втирати».

Політики на Майдані боялися відповідальності – У чому полягав цей конфлікт?

– Передача була про ситуацію в Україні. Олег Соскін і Тарас Возняк почали розповідати про геополітику і про те, чи Росія є цивілізацією, чи ні. Тут показують кадри, як вбивають людей, як люди гинуть, а вони дискутують, чи цивілізація Росія, чи не цивілізація.

Потім почали про зрадників говорити. Я і сказав, що в першу чергу зрадники ті, які зараз дорвалися до влади. Вони зрадили Майдан, підписавши 21 лютого угоду з Януковичем, і далі теж діяли як зрадники. А потім кажу: «А от якщо взяти Михальчишина, то де він був у ніч з 18-го на 19-го лютого? Чому його не було на Майдані? Тому що він втік».

Михальчишин почав: «Молодий чоловік, ви брехун». Я: «Ну я брехун, а ти сцикун».

І кажу: «Такі як Михильчишин, Тягнибок, Яценюк, Турчинов, Парубій, де вони були усю ніч? Тягнибок з Михальчишиним втекли з Майдану, усі бачили, як вони втікали».

Михальчишин почав виправдовуватися: «Я не тікав, ми з Тягнибоком були в різних кінцях Майдану» (сміється).

Майдан тоді був дуже маленький. І такі особи як Михальчишин чи Тягнибок там були дуже помітними. Це мене могли не побачити, бо я невідомий, але людина, яка більш-менш відома, то вона там ставала дуже помітною фігурою. Там завжди говорилося: а там той, а там – той.

Чому політиків там не було у ту ніч? Тому що кришка захлопнулася. Їх тут усіх повбивають, а я чого тут? Буду нести відповідальність за те, що їх повбивають. Тобто вони боялися відповідальності.

«Правий сектор» сам заявляв, що до 19 січня їх було не більше 150 осіб. Що таке «Правий сектор», це знають усі – об’єднання кількох організацій: УНСО, «Тризуб», «Білий молот», здається. Як заявляють самі члени «Правого сектору», «Тризуб», який очолював Дмитро Ярош був з них найбільш спокійний. Що змінилось 19 січня?

Фото: facebook 19 січня Майдан почав вимагати від лідерів опозиції,

щоб ті нарешті визначилися, хто є лідером. Причому ніхто від них не вимагав керівника чи кандидата у президенти, а лише, скажімо так, генерала, який би повів їх за собою. Скажіть, хто серед вас є генералом, який приймає рішення, і ми будемо так робити, як ти скажеш. Зрозуміло, що це мали би бути ті рішення, які хотів би бачити Майдан. Але лідери опозиції назвати такого лідера не захотіли.

Коли вже сталися сутички на Грушевського, коли вже почали горіти автобуси, ні з того, ні з сього робить заяву Ярош, голова «Правого сектору», який знімає з себе балаклаву, а вони всі ходили у них, і каже: «Ми, «Правий сектор», беремо на себе відповідальність».

Таких організацій, як «Правий сектор», на Майдані було чимало. І, наприклад, «Спільна справа» Олександра Данилюка мала набагато більше наметів, ніж «Правий сектор». Але про них зараз усі забули, а от про «Правий сектор» пам’ятають.

Його популярність пояснюється тим, що на Майдані він завжди діяв в провокативній формі, і після тієї заяви Яроша усі почали цікавитися тим, хто він такий. Так виник міф лідера, якого так хотів Майдан.

Є якийсь «Правий сектор» і Ярош, і якщо щось, то вони нас поведуть.

– Цей міф себе виправдав?

– На той час він мав бути, бо якби його не існувало, то було би складно. Я не знаю, чи це мав бути «Правий сектор», чи якась інша організація, але мусив з’явитися хтось такий, у кого би повірили люди.

Люди готові були сотнями записуватися у той «Правий сектор», щоправда, його ще треба було знайти. Бо ніхто не знав, де він є, знали лише, що він сидить на п’ятому поверсі у профспілках. І якщо взяти допомогу, то люди почали нести її саме в «Правий сектор», тим молодим хлопцям, які були у профспілках.

Що керувало Ярошем у той момент, коли він робив ту заяву, я не знаю. Чи це була провокація, чи це було реальне його бажання очолити Майдан, чи так склалися обставини, чи він просто встав і сказав, що я хочу так зробити? І ось він знімає балаклаву і це робить, і всі про це говорять. Все, йдемо за «Правим сектором».

До них реально хотіли йти сотні людей, бо хотіли якоїсь дії. Майдан стояв довго, і людям була потрібна дія.

На Майдані багато людей зійшли з розуму і ще багато зійде після нього – І було невідомо,

чим усе закінчиться… – Так. А стояти було тяжко. Не тільки воювати було тяжко,а й стояти було тяжко. Якщо знаєш, там були присутні такі речі, як запах, сморід. Про це мало говориться, а насправді це була дуже серйозна проблема. Коли ти їхав додому чи йшов щось купувати, то ти міг навіть нову куртку вбрати, а завжди треба було мати щось запасне, щоби вийти за барикади, але цей запах день-два ти не міг відмити від тіла. Ти потрапляв кудись у Київ і по запаху тобі відразу казали: все, майданівець.

Фото: facebook А ще дошкуляв травматизм. Люди обпікали собі ноги, псували шлунки, а скільки людей зійшло з розуму і ще зійде після Майдану. Ми просто не хочемо цього бачити, особливо влада, яка взагалі хоче забути про Майдан. Я розумію, що є проблема України і Росії, що є війна, але є Майдан і його ідеали. І Майдан – це не намети.

Усі вчепилися: от Майдан, він там стоїть. Але це не Майдан. Це наметове містечко, в якому живуть люди. Частина з них пройшла Майдан, а частина з них, я не знаю, чи пройшла Майдан. Але Майдан – це я, це ти, це той, хто приїхав назад до Львова чи в своє місто і село,

і він робить свій Майдан, продовжує відстоювати свої ідеали. Він може один відстоювати ці ідеали, а може вже об’єднуватись з кимось у громадські організації, яких може бути багато. Між ними є певна конкуренція, і вони відстоюють ідеали Майдану.

Майдан – це ідеали, а не намет. Бо що таке намет? Сьогодні він є, а завтра він згорів, то що, Майдану немає?

Шкода що у мене немає фото, як будувалися перші барикади 1 грудня. Зараз це виглядає смішно, але перші барикади ми будували зі щитів, які покидали «беркутята» після того, як вони розігнали студентів. Потім прийшла маса людей, і вони повтікали, покидавши ці щити. І перші барикади були з цих щитів, які пересували усе далі, завойовуючи територію для Майдану. Оце Майдан. Незнайомі між собою люди збираються і роблять Майдан. Без всякої вказівки.

Потім ще гілки з ялинки покидали на барикаду, і вони там є до сих пір на тій барикаді, якою ми опікувалися, на розі вулиці Городецького. Ця барикада ніколи не перебудовувалася. І вона єдина ніколи не зазнала штурму.

– Ці події 18-20-го лютого, коли загинуло найбільше людей. Хто взагалі були ці люди?

– Це були прості люди, яких повели на смерть. І повели їх ті, хто зробив це або через злочинну халатність, що не знімає з них вини, або вони спеціально вивели Майдан з наметового містечка, що давало можливість владі зруйнувати наметове містечко. З Майдану були фактично виведені усі основні сили.

Фото: facebook І коли перед тим в деяких лідерів, і я це точно знаю, питалися, чи ви знаєте що ви робите, і чи ви розумієте, що ведете натовп на вогонь, а 18-го лютого в повітрі вже дуже сильно пахло порохом, Щоб зрозуміти. Я відповідав за склад у нашому наметі. У мене були на складі захист для рук і ніг, каски, маски, респіратори. Я видавав це дуже рідко, як правило тим, хто йшов на чергування. 18-го лютого мені ніхто не давав вказівки, але усій нашій сотні, яка вийшла на Інститутську і на Грушевського, я видав усе, що мав – палиці, каски, захист, десятникам видав аптечки.

Я не знав, що будуть ці масові вбивства, але ми це вже відчували. А от ті, хто вели людей, мали про це знати. Тим більше, що приходила розвідка і розповідала, що усюди стоять тітушки і «беркутівці».

І це говорили і 16-го, і 17-го, що всюди сидять в засадах і чи ви розумієте, що ви робите?

Попри те, опозиція повела людей, щоби оточити Верховну Раду. А потім що сталося, коли була вказівка відступати? Через це загинуло багато людей, і це були прості люди, які не жили на Майдані. Вони приїхали, щоби підтримати нашу акцію.

Люди на Майдані загинули через відсутність координації – І вони з натовпом пішли під Верховну Раду?

– Так. Бо якщо взяти, скажімо, сотні, то вони ще якось більш-менш були організовані і діставали якісь команди. А от випадкові люди таких команд отримувати явно не могли.

І знову ж таки є свідчення, що провокаціями 18-го числа найбільше займалися свободівці. Оті їхні сотні чи десятки дуже сильно провокували «Беркут». Там стояла вантажна машина, яку хотіли відтягнути і захистити майданівців, то свободівці підбігли і відрізали у ній шланг, щоби нею не скористалися. Вони кричали не робіть провокацій вже тоді, коли на сусідній Грушевського ішли повноцінні бої.

За це усі винні ще мають понести відповідальність. Дуже багато самооборонівців загинули через те,

що вони були відрізані, тому що не було жодної координації. В той же час на складах у профспілках лежали бронежилети, рації, які дуже важливі були на Майдані, каски, пневматична зброя, хороший захист для рук і ніг, професійний, «беркутівський». Усе це так і не видали і воно згодом успішно згоріло під час пожежі у профспілках.

– А хто мав усе це видати?

– Кубів і Парубій. Звідки ми знали, що воно там згоріло? 19-го, коли вже погасили пожежу, хлопці повитягували звідти бронежилети, каски, захист, рації. А це можна було успішно видати до початку штурму.

Фото: facebook Коли мені хтось починає кричати, що бронежилет нічого не дає, бо кулі його пробивають, то я кажу: чоловіче, ти не був на Майдані. Дуже багато травм було власне від рикошетів. «Беркутівці» кидали звукові гранати і обмотували їх гайками. А коли гайка б’є по ногах, то вона пробиває кістку. Я одному знайомому, чоловікові нашої кухарки, видав захист, але він про нього забув і пішов без нього. В результаті йому травмували два лікті і два коліна, і він два місяці лікувався в лікарні. Йому все зашивали, перев’язували… Я кажу:

«Іване, чого ж ти не попросив? Я би тобі дав». А він мені: «Соромно було просити».

Весь цей захист був дуже потрібний. Чому його було мало, бо це були дорогі речі, які нам купували підприємці. Коли вони приходили і питали, що нам потрібно, то я говорив, що ми не маємо того і того.

– Коли починався Майдан, авторитет у людей мали і Яценюк, і Тягнибок, і Кличко. А після втечі Януковича у лідери несподівано для багатьох вибився Порошенко. Як йому це вдалося?

– Тому що Майдан так і не виховав лідера. А самі політичні лідери не захотіли нічого зробити, щоби стати лідерами Майдану. Щодо самої кандидатури на посаду Президента, то люди в більшості підтримали не так самого Порошенка, як його рейтинг.

– Але ж цей рейтинг з чогось з’явився?

– Я не дуже вірю у той рейтинг, який був декларований з самого початку. Я не хочу нікого звинувачувати, але на мій погляд, він був все-таки штучний і грамотно подавався.

Порошенко був відомою постаттю, він багато виступав, говорив про революцію. Але я не вірю у той його рейтинг який подавався на початках. Потім він почав рости, і врешті-решт Порошенко став узгодженим кандидатом від опозиції.

Також йому дуже багато дала підтримка Кличка і бажання, щоби не пройшла Юлька. Кличко сам мав великий рейтинг, і на Майдані він не мав такого негативу, як Тягнибок, Яценюк, Парубій і Турчинов. Якщо тих лідерів засвистували по декілька разів, то Кличка засвистали тільки один раз 21-го лютого, коли була підписана угода з Януковичем. Тоді йому кричали ганьба. А всі решта діставали на гора від Майдану постійно. І було за що.

На користь Порошенка спрацювало і те, що багато людей хотіли спокою і не хотіли війни та протистоянь. А його позиція завжди була поміркована – давайте будемо жити в мирі, підемо в Євросоюз. Зіграло і те, що він багато їздив по світу, де представляв Україну, і на фоні Януковича це було дуже позитивно. Якщо Янукович це було позорисько, і якщо він кудись їхав, то ми вже боялися, бо знали, що з нього будуть там сміятися, то Порошенко виглядає таким елітним, інтелігентним, знає мови. Певний електорат сталий він, очевидно, має але я думаю, що це не всі його голоси.

Майдан явно не хотів кортежу Тимошенко, який їхав по людях – А чому Майдан так холодно сприйняв Тимошенко?

– Набридла. Вона не мала на Майдані доброї опінії, і її поява там не сприйнялась позитивно. Я думаю, що вона мала з’явитися там інакше, без того візочка і без кортежу, який поїхав по людях.

Тимошенко, мабуть, хотіла, щоби її на руках занесли на сцену, але ті люди не стояли за політиків. Вони стояли за себе і готові будь-якого свого побратима на руках понести, але не політика. Адже якщо взяти 18-го, 19-го чи 20-го лютого зранку, то тих політиків поруч не виявилось. У ніч, коли палився вогонь, в який кидалася гума, а в наш бік летіли гранати, політиків не було, і тому негатив на них передався і на Тимошенко.

Я думаю, що Тимошенко треба було вийти з тюрми, сісти і дуже добре подумати над тим, чи їй взагалі варто повертатися в політику. А якщо повертатися, то як. І все-таки подумати над тим, чого хотів Майдан. Майдан явно не хотів кортежу, який би їхав по ньому. І не збирався Майдан нести політиків на руках, бо для будь-якого майданівця політик – це не господар, а скоріше його раб. А вони думають, що вони наші господарі. І тому той великий аванс, який дала Україна Порошенку,

його можна як легко здобути, так і легко втратити.

У Києві деякі соціологи називають Порошенка другим Ющенком, який дістав величезну електоральну підтримку але наскільки він зуміє її вберегти? Таку підтримку зберегти дуже складно.

– Як Майдану домогтися, щоби політики знову все не програли, як це було у 2005 році. Зрозуміло, що зараз трохи інша ситуація, бо регіонів немає і вони вже ніколи не піднімуться, комуністів немає і вони вже ніколи не піднімуться, і практично не залишилось тих антиукраїнських сил, які можуть усе забалакати і зупинити. Але і вимоги Майдану великі – Євросоюз, реальна боротьба з корупцією, чиновницьким свавіллям тощо… – Зараз Майдан переїхав з Києва на місця – в райони, міста, села і саме там буде вестися основна боротьба. Бо дуже не хотілося би знову повертатися у Київ, щоби там боротися з новою владою.

Фото: facebook І ота боротьба з корупцією повинна вестися саме на місцях, де ще часто знущаються над людьми. Саме щоби припинити це, люди і їхали на Майдан. І якщо на місцях збережеться ота єдність, яка була на Майдані, то зміни настануть по всій Україні.

Людям необхідно на місцях створювати організації, які захищатимуть їхні права. Якщо їм це вдасться, то тих, хто захоче і надалі знущатися над людьми і не буде дослуховуватися до ідеалів Майдану, мені, скажу чесно, буде шкода. Тому що так просто їм вже не буде.

Коли хтось побачить, що в сусідньому селі змусили чиновника, який знущався над людьми, чи бізнесмена, який мав людей за рабів, приструнити, покарати, то це автоматично перенесеться і на їхнє село.

Я чого найбільше боюся? Що влада не захоче сама робити люстрацію і перезавантажуватися. Поки що вона цього не робить, але якщо вона так продовжуватиме, то у нас спалахне Коліївщина. Люди заплатили дуже високу ціну за свою свободу, за те, чого вони хотіли. І не одна людина сиділа біля телевізора і плакала, коли показували Майдан. І якщо хтось і далі буде творити безчинства, то йому згадають про те, що сталося, дуже швидко.

Якби я знав до