Общество

“Твори митців фіксують реальність війни, стають документами епохи” – карикатурист Олексій Кустовський

Карикатура – лаконічний, влучний, промовистий вид мистецтва. Це потужний засіб стратегічної комунікації без слів під час війни. Про сатиру, іронію, як засіб протидії російській агресії та стресу, викликаного війною, про роль митця, феномен українського гумору, про біль, втілений у лінії та образи, про пророчі малюнки «Інформаційний Спротив» поговорив з відомим карикатуристом, художником-графіком Олексієм Кустовським.

– Яка роль мистецтва, зокрема карикатури, під час війни? В чому особливості цього жанру? Які меседжі він несе?

– Карикатури, плакати, ілюстрації та меми — потужна зброя в умовах війни, інструмент протесту. Сатира й іронія висміюють ворога, підривають його авторитет і моральний дух, а гумор стає засобом зняття напруги, допомагає впоратися зі стресом і не втратити розум навіть у найважчих обставинах.

Важливо, що твори митців сьогодні фіксують реальність війни, стають документами епохи, частиною історичної пам’яті, яка матиме значення для майбутніх поколінь. Трохи пафосно, але так і є. У 2022-му році до України приїздив журналіст французького сатиричного журналу Charlie Hebdo.

Він досліджував феномен українського гумору під час війни. Зі стендапом не склалося, бо артисти цього жанру відмовилися спілкуватися зі скандальним виданням, а от карикатуристи погодилися… Близько двох десятків робіт українських карикатуристів тоді було розміщено у номері журналу від 25 травня. Серед них і мої карикатури про війну.

– Як ваші карикатури і роботи інших вітчизняних художників, які працюють у цьому жанрі, вплинули на ставлення міжнародної спільноти щодо подій в Україні?

– За тиждень або за два після повномасштабного вторгнення мені зателефонували з Данії. Редактор найстарішої європейської газета «Berlingske» (видається з 1749 року) П’єр Коліньйон запропонував чотирьом українським карикатуристам опублікувати антивоєнні малюнки. Увесь 2022-й та початок 2023-го року я співпрацював з цим виданням як політичний карикатурист. І дуже вдячний йому за можливість висловитися і розповісти правду про російську агресію проти України. До речі, у 2022 році роботи українських митців дуже активно публікувалися у європейській пресі, зокрема у Франції, Італії, Німеччині.

– Коли ви вперше відчули визнання?

– Щодо визнання, мабуть варто згадати перемогу цього року на відомому і авторитетному європейському Міжнародному фестивалі карикатур у бельгійському місті Кнокке-Хейст. Бронзовий Капелюх отримала моя робота, на якій змальовано Різдво у розбомбленому будинку. Попри зображений жах війни та руйнування, малюнок, як на мене, вийшов дуже оптимістичним.

– Чому ви обрали саме цей жанр? З чого все почалося?

– Усе почалося з дитинства за часів СРСР. Батько виписував гумористичні видання «Крокодил» і «Перець», найбільше мене захоплювала рубрика «Закордонний гумор» із карикатурами без слів. Я вирізав їх і клеїв у зошит. Малювати почав рано: мама давала ручку, і я створював круглі личка з великими очима. Зберігся зошит, де всі 48 сторінок обмальовані обличчями.

Батько, йдучи на роботу, залишав мені швидкі малюнки – робив ручкою на папірцях швидкі замальовки, як вмів, але виходило кумедно… А вихователька в дитячому садочку малювала на наволочках подушок олівцем прості образи – кораблики, тварин, будинки. Говорячи сучасною мовою, і батько,

і моя вихователька були дуже креативними, і це розвивало мою уяву.

В університеті, я навчався у аграрному, мені подобалися дисципліни, де треба було малювати: ентомологія, ботаніка, мікробіологія. Художньої освіти не маю, як карикатурист я – самоучка. У 33 роки змінив професію, почав працювати в газеті. У карикатурі я з 1998 року. Тоді вперше надрукували мою роботу.

– Ви створили вже цілий цикл карикатур на тему російсько-української війни? З чого він почався?

– Напевно, із повномасштабного вторгнення рф в Україну 24 лютого 2022 року. Після того, як пройшов перший шок і розгубленість, вирішив діяти – створювати карикатури, іноді по дві-три на день. Тоді переосмислив свою творчість всього періоду російсько-української війни, починаючи з 2014 року. З 2014-го по 2022-й працював політичним карикатуристом для «Радіо Свобода».

Першою карикатурою після початку повномасштабки була карикатура з чудовиськом путіним, схожим на Хитуна-Бовтуна, з яйця-голови якого вилазить чудовисько війни, яке його ж пронизує списом. В одну руку я вклав йому кулемет, що стріляє солдатиками,

у другу — символ своєї влади з «двохсотими» росіянами. Почав робити цей малюнок напередодні, 23 лютого, на роботі в редакції газети «Голос України». На той час я там працював. Наступного дня вже не зміг дістатися до «Голосу» з передмістя Києва, де мешкаю. І вдома, після перших ранкових бомбардувань росіян, взявся заново втілювати незавершений напередодні задум. Чекаю, коли цей малюнок стане пророчим і війна, яку розв’язав путін покінчить з ним самим. І, здається, саме тоді 24 лютого 2022 року я дав сам собі слово – щодня малювати карикатуру…

– Чи може бути художник, митець, творча людина поза політикою, поза війною?

– Думаю, що частково так. Але війна і політика все одно впливають на митця. Радію, що маю поруч творчих людей, своїх колег та друзів, які у ті тяжкі воєнні роки залишилися на боці світла, вірні своїм принципам, собі і Україні. А також радий, що знайшов друзів за кордоном, які усім своїм серцем полюбили мою країну, постійно її підтримують та допомагають. Я писав про них на сторінках газети «Голос України», тоді ще повноцінного журналістського видання,

в якому ми з вами, Ольго, мали честь працювати. Це шведський коваль і волонтер, талановитий графік Людвіг Одман та французький ювелір, годинникар, художник і фотограф Ерік Паратча. Їх історії – відповідь на ваше питання, чи може бути митець поза політикою, поза війною…

– Яка найсильніша негативна емоція, враження, яке ви переживали у період воєнного часу? Як її опанували? У що втілили?

– Згадаю першу таку подію, яка потрясла мене. То був обстріл рαшиcτами Одеси 2 березня 2024 року. Тоді загинуло дванадцять цивільних людей, зокрема п’ятеро дітей. Я одразу почав малювати. Такі роботи даються важко, це вже не карикатури, а радше ілюстрації. Це невимовний біль, який перетворюється на лінії…

– Як на вашу думку, чи можна страхи, тривоги, стресові стани, які ми зараз відчуваємо і проживаємо, сублімувати у творчість?

– Якби я не малював, у мене вже б давно поїхав «дах». Особисто для мене олівець та лінер ніби соломинки, які рятують від розпачу і депресії, а скетчбук – книга, яку я наповнюю «рятівними» малюнками та історіями. Моя творчість – то моє справжнє життя, на відміну від офіційної роботи. Вимушений працювати, бо карикатурою в Україні на життя не заробиш. У творчості я вільний, хоч і обмежений трохи внутрішньою цензурою. Але, принаймні, я чесний з собою, а це дуже важливо для митця.

Спілкувалась Ольга Вауліна

Інформація – одна з граней війни! Підписуйтесь на акаунт «Інформаційного спротиву» в Twitter а також на наш канал в Telegram Разом до Перемоги!

Капелюх, коваль, Перемога, Свобода

Читайте еще