Незадовго перед стратою засуджений зняв зубний протез і поклав до коробочки. «Заберіть місток», – написав рідним. Здогадувався: тіла не віддадуть.
Було 12 липня 1989 року, коли у Києві за сфабрикованою справою розстріляли упівця родом із Волині Івана Гончарука.
Це була остання смертна кара воїна УПА в Україні.
- Чому радянська система продовжувала страти за політичними мотивами, хоча вже була «перебудова»?
- Яку небезпеку чоловік становив для радянського режиму у свої 62 роки?
- Чому його знову судили і вирішили скарати на смерть, хоча в молодості він уже відбув 20 років таборів?
- Що відомо про тих, хто ухвалив рішення засудити Івана Гончарука до страти?
- Як тепер живуть нащадки страченого воїна УПА?
– У 1989 році в СРСР уже активно розвивалися процеси «перебудови», Михайло Горбачов говорив про «демократизацію», у великих містах люди виходили на акції протесту й мітинги, а в Києві в цей час стратили воїна УПА. Як це пояснити?
– Це було продовження системної політики радянських органів держбезпеки з 1961 року, коли вони влаштовували відкриті суди над українськими націоналістами на заході України, щоб підірвати довіру і допомогу місцевого населення національно-визвольному рухові ОУН і УПА та психологічно залякати людей.

Іван Гончарук у пенсійному віці