BBC Російські бомби, які почали падати на Україну 24 лютого 2022 року, за одну ніч перетворили десятки тисяч цивільних українців на військових.
Багато хто ніколи раніше не тримав у руках зброї, але поспішив стати на захист країни. За чотири роки, що минули відтоді, коли війна затягнулася, а початковий патріотичний запал згас, тисячі інших були мобілізовані.
Семеро українських військових з окопів, центрів управління дронами, передових спостережних постів і реабілітаційних центрів розповіли ВВС про те, ким вони були раніше, ким стали тепер і яку ціну їх змусила заплатити війна.
Олена, 26 років: "Поки ворог у моєму домі, моє місце тут" 
BBC "Дивлюся на фото "до" і бачу себе спокійнішою. Наївнішою", - каже Олена. Ще нещодавно Олена працювала адміністраторкою нічного клубу в Празі.
"Здавалося, що все попереду, і часу вдосталь", - згадує вона.
Але потім зрозуміла: якщо не захистить своє майбутнє, залишиться у минулому.
У грудні 2024 року вона повернулася до України, вступила до армії та стала пілотом.
"Я дивлюся на фото "до" і бачу себе спокійнішою, - каже Олена.
- Наївнішою. Все стало інакше. Я стала іншою".
"Моє "минуле" життя було постійною гонитвою: встигнути, досягти, побудувати, заробити, довести. Тепер усе простіше: головне, щоб побратими були живі після ворожих ударів", - додає вона.
Найважчі моменти - це не вибухи й небезпека, каже Олена: "Іноді найважче - це тиша після новин про втрати".
Сили вона знаходить у думках про родину далеко від фронту, яка "тиждень живе без світла і тепла, але не втрачає надії на краще майбутнє".
Поки тривають бої, вона не уявляє іншого життя: "Поки ворог у моєму домі, моє місце тут".
Олег, 37 років: "Я не військовий, я ніколи не бачив себе таким" 
BBC Випускник видавничої справи Олег каже, що військова служба - це спосіб допомогти не словами, а ділом Як і більшість українців, 24 лютого 2022 року Олег був "розгублений і наляканий".
Одні бігли до кордонів, інші — до військкоматів.
"Я завмер, намагаючись опанувати страх", - каже він.
Олег - випускник видавничої справи, колишній працівник громадської організації.
"Я не військовий, ніколи не бачив себе таким і не розумів, як звичайні люди можуть протистояти такому потужному ворогу,
як Росія", - каже він.
Але вже за місяць він вступив до війська. Раніше він любив рольові настільні ігри та писав художні тексти.
"Як військовий, ти постійно ніби у маленькій кімнаті у своїй голові, і цей простір щоразу зменшується. За вікном інші живуть… а з твого боку на дверях немає ручки", - каже Олег.
Війна його змінила.
"Раніше я хотів допомагати людям знайти свій шлях. Тепер розумію, що позитивне мислення не рятує від озброєних злочинців", - каже він.
Позбуватися їх - це допомога не словами, а діями, каже він.
"Ти не врятуєш усіх. Але навіть невдалі спроби мають значення", - вважає Олег.
Анастасія, 19: "Раніше я не мала чітких цінностей у житті" 
BBC За 11 місяців служби Анастасія дізналася більше про щастя Після школи Анастасія не знала, ким хоче стати, тому працювала баристою. Потім її захопили дрони - маневрові та смертельно небезпечні апарати, що стали ключовими у цій війні. У березні 2025 року вона вступила до армії.
"Спочатку я була черговою офіцеркою безпілотних систем, а потім стала операторкою FPV-дронів", - каже вона.
Бути жінкою у війську "було і досі є найскладнішим".
"Ти постійно маєш доводити, що гідна цієї роботи й рівна іншим", - каже Анастасія.
За 11 місяців служби вона по-новому відкрила для себе щастя:
"Час із близькими, любов, смачна їжа. Бути поруч із родиною. Не боятися, що не прокинешся завтра", - каже вона.
"Раніше через вік у мене не було чіткого розуміння цінностей. Тепер усе інакше", - додає Анастасія.
Роман, 42 роки: "Я намагаюся не думати про майбутнє" 
BBC Роман керує дронами та за можливості застосовує свої медичні навички До повномасштабного вторгнення Роман був одним із провідних українських біоінженерів, створював 3D-моделі для реконструктивної хірургії обличчя.
Після 2022 року він добровольцем пішов медиком, а згодом був мобілізований.
"Якби війна не почалася, можливо, я переїхав би до Копенгагена. Я багато працював там із найкращими хірургами", - каже він.
Замість цього він провів останні роки в окопах.
Тепер, перебуваючи на півночі України, він намагається не думати про майбутнє - "живе тут і зараз".
"Відпочину після війни", - сміється Роман. Потім додає:
"Хоча ні, після неї буде багато реконструктивних операцій.
Можливо, відпочину вже потім".
Віктор, 28 років: "Дивлюся на ці фото - ніби інша людина" 
BBC Віктор каже, що ледве пам'ятає, яким він був до війни Фото ліворуч зроблене на початку 2022 року - за кілька тижнів до найважливішого рішення у його житті.
Він уже відслужив чотири роки в армії та переїхав до Польщі, але в день вторгнення повернувся в Україну:
"Не тому, що не боявся, а тому, що не мав вибору", - каже Віктор.
"На цих фото я молодий. Хлопчик. Я майже не пам'ятаю себе таким. Але дуже добре пам'ятаю, ким став".
Коли він поділився цими фото в соцмережах, тисячі військових зробили так само.
"Наші очі говорять багато. Не треба навіть описувати те, що ми бачили", - каже він.
Майже всі його друзі, з якими він приєднався до війська, загинули.
"Це ніби інша людина, але водночас це я. Просто той, хто не знав, що попереду", - каже Віктор.
Сергій, 42 роки: два роки у полоні 
BBC Сергій описує полон як найжахливіший досвід свого життя У день російського вторгнення Сергій - цивільний, який працював на державній службі - вступив до армії. Уже навесні він став одним із тисяч українських військових,
яких Росія взяла в полон під час облоги металургійного комбінату "Азовсталь" у Маріуполі.
Він провів у полоні понад два роки, і цей досвід досі залишається найстрашнішим у його житті.
"Те відчуття приреченості… З усього, що я робив в армії і взагалі в житті, це було найгірше. Не мати жодного уявлення про те, що принесе майбутнє і що буде далі", - каже він.
Під час довгих днів облоги, каже Сергій, у нього відбулося "глибоке переосмислення цінностей - ніби ти раптом починаєш поспішати жити". Він думав про своє життя до і після війни та поставив собі цілі, як житиме, якщо виживе.
Зараз він проходить реабілітацію і живе з дружиною та двома дітьми.
"Коли я дивлюся на своє фото до повномасштабного вторгнення, можу сказати лише одне: 'Ох, хлопче, ти навіть не уявляєш, що на тебе ще чекає'".
Кирило, 35 років: "У мене були плани - війна забрала їх усі" 
BBC Кирилу було дуже важко повернутися до цивільного життя До 2022 року Кирило мав гарне життя
"У мене були дружина, двоє дітей, дім - усе, що потрібно. У мене були плани", - каже він.
Однак усе це забрала війна.
У 2022 році Кирило кілька тижнів перебував у полоні в Росії та бачив, як знущаються з його побратимів.
"Це було важко, - говорить він, - коли ти навіть не можеш підвестися, щоб їх захистити".
Повернення до свободи в Україні виявилося не менш складним.
"Дуже часто стикаєшся з тим, що ти ніхто. І з військовими таке трапляється часто: поки ти воюєш, ти щось значиш, ти хтось. Щойно перестаєш - і все, ти ніхто", - каже він.
- Без нормальних туалетів, води і опалення. Як село в Росії відправило на війну проти України всіх чоловіків
- "Я готовий віддати життя за Україну". Чому колумбійці такі важливі на фронті
- "Дівчинка плакала і кликала маму, навколо горіло". Як журналіст врятував маля, батьків якої вбила Росія
