19 травня 1992 року виконавчий комітет Сімферопольської міської ради зареєстрував парафію УГКЦ в ім’я священномученика Йосафата, яка протягом десятиліття, до формування Одесько-Кримського екзархату, підлягала Києво-Вишгородському екзархату.
Богослужіння відбувалися у маленькій затісній вітальні старого будинку у важкодоступній приватній забудові Сімферополя, який було придбано для помешкання настоятеля. Така ситуація тривала десятиліттями. Принаймні з 2005 року парафіяни домагалися надання земельної ділянки під побудову бодай каплички, незмінно дістаючи відмови.
Як у Сімферополі, так і в інших населених пунктах Криму відсутність власних храмів у греко-католицьких парафій призводила до того, що багато вірян просто не знали про існування відповідних релігійних громад. На відміну від інших конфесій, яким землю під будівництво культових споруд надавали відносно легко, греко-католикам доводилося боротися за свої права, наражаючись на ідеологічні і навіть фізичні напади.
Крім Сімферополя, до зони відповідальності настоятеля громади УГКЦ входили ще дві парафії в селах Сімферопольського району – Софіївка та Маленьке, де вірянам годі було і мріяти про будівництво своїх храмів.
В березні 2008 року настоятель сімферопольської парафії УГКЦ о. Віктор Гуменюк через часопис «Кримська світлиця» звернувся до людей доброї волі з проханням посприяти фінансово купівлі на аукціоні земельної ділянки під будівництво храму для громади. Результати цього заклику лишаються невідомими.
На початку 2010-х років, коли справи щодо спорудження в Сімферополі кафедрального собору УПЦ КП (так і не був побудований) та соборної мечеті (добудована окупаційною владою після 2014 року) почали рушати з місця, місцева громада УГКЦ оживила свої сподівання на те, що наступними в черзі на виділення земельної ділянки під побудову своєї релігійної споруди будуть вони. Як виявилося, марно.
Заради справедливості варто сказати, що у 2010 році сімферопольській парафії УГКЦ під будівництво каплиці було надано ділянку площею 0,34 га неподалік від української гімназії. Після оформлення документів та впровадження будівництва релігійної споруди до міського генерального плану, парафіяни виявили на наданій їм землі самовільно зведені забудови, які належали родинам репатрійованих кримських татар. У міській раді Сімферополя громаді вказали, що будівництво каплиці є можливим після знесення нелегальних будівель, проте настоятель парафії рішуче відкинув цей варіант, оскільки після цього він, за власними словами, не зміг би на цьому місці виголошувати людям проповіді про Божі закони. У неформальній бесіді з урядовцями священникові порадили «домовитися з Меджлісом» – що й було зроблено, проте без відповіді.
Російська окупація Криму у 2014 році, як би цинічно це не звучало, поставила хрест на будь-яких планах щодо розбудови Кримського екзархату УГКЦ, створення якого було проголошено за пару тижнів до ворожого вторгнення. У 2016 році громади УГКЦ в Криму, які втратили чимало парафіян, були змушені «заререєструватися» за законодавством держави-окупанта як парафії «католицької церкви візантійського обряду» – аби зберегти хоча б те, що в них було на той час…
Антон БОЖУК, дослідник історії українців Криму
Читайте також по темі: Греко-католики в Криму існують у режимі «мовчазного напівпідпілля»
