Христина Лабанда провела в Антверпені майже половину свого життя. Вона приїхала туди на заробітки у 2010-му, уже давно вивчила мову і має постійний дозвіл на проживання. Але зараз пакує останні валізи та повертається в Україну, щоб вступити до лав ЗСУ.
Своєю історією Христина поділилася із проєктом Радіо Свобода «Ти як?».
Христині було дев’ятнадцять, коли вона вперше приїхала до Бельгії.
Дівчина з села Слобідка на Тернопільщині – тоді Заліщицького, тепер Чортківського району – обрала Антверпен не випадково: там уже жила її старша сестра.
«Я казала, що тільки поїду на два роки, подивлюся на Бельгію, там трішки попрацюю і піду далі вчитися. Але з двох років уже шістнадцять цього року» – розповідає Христина.
Бельгія їй сподобалася, вона вивчила нідерландську, якою розмовляють у Антверпені, співала в хорі в українській церкві, навчала дітей катехизму, і святкувала з сестрою та іншими українцями свята у вишиванках – «усе як вдома».
Христина Лабанда на головній площі Антверпена у День вишиванки, Бельгія, 2018 рокуНавіть, каже, започаткувала серед українців в Антверпені традицію збиратися на головній площі у День вишиванки за декілька років до повномасштабного вторгнення.
«Я взяла від швабри, якою миється підлога, цей такий патик, туди прапор причепила – розповідає Христина про свою імпровізацію у 2018-му. – І нікого взагалі не запитуючи, не радячись, не просячи в міста якогось дозволу. А це були більшість жінок, у яких не було якихось документів, які вже тут давно були без якогось права на проживання. І в будь-який момент їх могла зупинити поліція. Могли бути наслідки. Але наслідків не було. З нами був Бог, і Україна»
Любов до України та традицій, розповідає Христина, на Тернопільщині їй прищеплювали змалку. У неї вдома на столі завжди лежав «Кобзар» Тараса Шевченка.
«І він, отой «Кобзар», який в нас є, він вже такий старенький, він читаний-перечитаний. І вже в сім років я пів «Кобзаря» знала напам’ять».
«З роду борців»Коли Христина розповідає про своє рішення долучитися до ЗСУ, то наголошує: «Я з роду упівців, з роду борців, що по татовій лінії, що по маминій».
У дитинстві вона часто чула розповіді від бабусі про Українську повстанську армію (
