Коли російська армія наближається до чергового населеного пункту, часу на роздуми в людей майже не залишається. Хтось чекає на організовану евакуацію, хтось сідає в машину й рушає власним коштом. За даними дослідження REACH від організації IMPACT Initiatives, близько 72% цивільних залишали небезпечні території самостійно, а не через евакуаційні механізми держави чи гуманітарних організацій. І саме ці люди значною мірою випадають із поля зору тих, хто мав би їм допомагати.
Станом на березень 2026 року в Україні налічувалося приблизно 3,9 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Потоки переміщення беруть початок переважно у Донецькій, Харківській, Запорізькій, Сумській, Херсонській і Луганській областях. Якісне дослідження REACH намагається зрозуміти, хто ці люди, чому вони обирають власний шлях і з якими ризиками стикаються.
Хто виїжджає власними силамиСеред гуманітарних працівників поширене припущення, що вразливі люди частіше користуються організованою евакуацією, а самотужки виїжджають ті, хто має ресурси, транспорт і план. Цифри малюють іншу картину. Серед домогосподарств,
які переміщувалися власними силами, 67% включали людину похилого віку, 54% — когось із хронічним захворюванням, 51% — людину з інвалідністю, 46% — щонайменше одну дитину.
Тут проступає гіркий парадокс. Дехто виїжджає в останній момент саме через ту вразливість, яка мала б спонукати до раннього виїзду: низькі доходи чи проблеми з мобільністю не давали зробити це раніше. Багато хто взагалі сподівався не виїжджати, але коли ситуація ставала критичною, організована евакуація вже була недоступною. Люди залишалися сам на сам зі своїми труднощами, і це лише поглиблювало їхню вразливість.
Читайте також:
Як звільнитися з військової служби і на що має право родина захисника Чому люди зволікаютьБагато людей поблизу фронту відкладають рішення до останнього. За Протекційним опитуванням УВКБ ООН за серпень–вересень 2025 року, 19% тих, хто живе в межах 30 кілометрів від лінії зіткнення, не планували залишати домівки навіть у разі погіршення ситуації, а 34% не могли визначитися. Серед них найбільше найвразливіших — людей старшого віку, тих, хто живе на самоті.
Найчастіше людей утримує вдома небажання покидати власну оселю.
Один із респондентів, який виїхав із прифронтової території 2025 року, сказав, що будинок, зведений власними руками, тримав їх на місці, а в його віці, за шістдесят, починати все спочатку вже не варіант. Інші намагалися зберегти джерела доходу, надто в селах, де люди залежать від фермерства. Ті, хто вже пережив переміщення раніше, не хотіли знову втрачати все.
Коли рішення визріваєРозширене застосування дронів малого радіуса дії, зокрема FPV, з 2024 року змінило характер загрози. За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, між 24 лютого 2022 року і 30 квітня 2025 року FPV-атаки в Україні вбили щонайменше 395 цивільних і поранили 2635, причому більшість цих випадків припала на період після липня 2024 року.
Ці спостереження узгоджуються з дослідженням CIVIC, за яким 77% тих, хто вирішив виїхати, зробили це через страх фізичної шкоди, а 53% — через страх шкоди психологічної. Іноді ризик усвідомлюється лише після того, як шкода вже завдана. Один стейкхолдер переказав почуту історію: жінку запитали, чому вона не виїхала раніше, і вона відповіла,
що чоловік не хотів. Коли ж запитали, що змінилося, вона сказала, що його вбили.
Дорога, на якій найбільш вразливіЗволікання підвищує ризики і на місці, і під час виїзду. Поспішне переміщення залишає людей менш підготовленими — вони встигають узяти менше речей і документів. Часом виїхати машиною стає взагалі неможливо, а евакуатори вже не можуть дістатися до місця.
Показовим є масштаб повернень до прифронтових зон: станом на березень 2026 року IOM зафіксувала понад 1,5 мільйона таких випадків. Люди повертаються, якщо не знайшли безпечного житла чи роботи в новому місці. Дослідження REACH показало, що повернення в межах 30 кілометрів від фронту здебільшого мотивоване возз’єднанням сім’ї — цей чинник назвали 40%.
Читайте також:
Втричі більше жертв серед цивільних в Україні за перше півріччя 2026 року Два обличчя самостійного виїздуПояснень, чому люди обирають власний шлях, є два, і вони протилежні. Дехто робить це, бо може: має власний транспорт і кошти й у такий спосіб уникає недоліків організованої евакуації — обмеженої можливості взяти речі чи тварин, наперед визначеного місця призначення.
Один із респондентів пояснив логіку прямо: з державною допомогою дозволять узяти лише дві сумки, а якщо виїжджати самому, можна забрати бодай частину свого.
З іншого боку, чимала частина опитаних узагалі не знала про організовану евакуацію або її на той момент не було. Дехто просив про підтримку, але не потрапив під критерії. Окремо варто згадати російські кампанії дезінформації щодо евакуаційних маршрутів, які змусили декого не довіряти організованій евакуації. Частина чоловіків виїжджає самостійно, щоб уникнути реєстрації й потенційної мобілізації.
Тіні в системі, яка їх не бачитьКлючова проблема самостійного переміщення в тому, що людина ризикує провалитися крізь тріщини системи підтримки. Формально такі ВПО мають право на допомогу, але їм важче до неї достукатися, бо шукати послуги доводиться самотужки. Ті, хто не проходить через транзитні центри, втрачають частину допомоги, яку ці центри надають. Серед новоприбулих до колективних сайтів у 2026 році лише 9% евакуювалися власними силами.
Працівник транзитного центру висловив це відверто: він не говоритиме про самоевакуйованих,
бо їх просто не видно — невідомо, хто ці люди, де вони живуть, у якому вони стані, адже вони не проходили через центр. Ця невидимість — операційна реальність, у якій ціла категорія людей залишається поза обліком.
Дорога з окупаціїВиїзд із тимчасово окупованих територій — окрема історія. Оскільки перетнути лінію розмежування вже щонайменше два роки неможливо, українці мусять їхати через Росію та Білорусь і заходити на підконтрольну Україні територію вже з-за кордону. Наразі останній відкритий перехід на східному кордоні — пункт Мокрани-Домаманове між Білоруссю та Україною, який працює лише в один бік.
Дорогою цивільні ризикують потрапити на блокпости та у так звані фільтраційні табори, де людей можуть затримати й піддати перевіркам. Human Rights Watch назвала фільтраційні табори зловживанням проти цивільних. Один із респондентів, який виїхав з ТОТ 2025 року, описав атмосферу тотального стеження: люди й далі користувалися інтернетом, розуміючи, що ФСБ перевірятиме їхні телефони й точно знає, де шукати навіть видалену інформацію.
Читайте також:
Отримати виплату за житло ще не означає повернутися в безпечний дім Прибуття, яке не завершує випробуваньБагато ВПО спершу переживають емоційний стрес і не поспішають звертатися по допомогу,
навіть коли вона потрібна. Більшість респондентів почувалися вразливішими після переміщення, ніж до нього, — насамперед через психологічний стрес і погіршення здоров’я.
Проблеми з житлом лунали часто. Одна з респонденток, яка виїхала з прифронтової території 2026 року, описала цю хиткість точно: орендоване житло ніколи по-справжньому не буває стабільним, сьогодні в тебе є де жити, а завтра власники повертаються з-за кордону, і доводиться шукати все спочатку.
Проступає й упередження до самого статусу ВПО. Одна з респонденток розповіла, як намагалася влаштуватися в дитячий садок, а їй прямо відповіли, що вона ВПО й рано чи пізно все одно поїде. Ситуацію ускладнюють ширші тенденції: гуманітарна допомога з 2024 року дедалі більше зміщується до прифронтових районів, а в березні 2024-го уряд обмежив охоплення виплатою ВПО новими критеріями.
Що залишається без відповідіНайбільша незадоволена потреба серед тих, хто виїхав власними силами, — забезпечення засобів до існування через фінансову підтримку або роботу, за нею йдуть житло й предмети побуту. За опитуванням IOM,
42% ВПО повідомили про недостатній доступ до ліків і 30% — до медичних послуг. Ці цифри свідчать, що незадоволені потреби — радше системна, можливо, загальнонаціональна проблема.
Історія однієї респондентки показує глухий кут наочно: коли вона прибула, допомоги не було, вона знайшла гарячу лінію, і їй сказали про програму грошової підтримки міськради. Та коли вона туди прийшла, з неї посміялися й сказали, що кошти закінчилися, а займатися цим ніхто не хоче через паперову тяганину.
Що пропонують змінитиПротекційний кластер сформулював рекомендації для стейкхолдерів з огляду на План гуманітарних потреб і реагування. Насамперед пропонується, щоб План на 2027 рік пріоритезував вразливих людей, які переміщуються власними силами, і визнавав, що вони теж потребують допомоги. Гуманітарну допомогу слід надавати вздовж усього маршруту, а не концентрувати в транзитних центрах, і розширити громадські практики захисту, щоб виявляти тих, хто виїхав самотужки, поза цими центрами.
Рішення про те, чи, коли й як виїжджати, складне й формується цілим спектром обставин, тож єдиного портрета людини, яка переміщується власними силами, скласти неможливо. Проте висновки дослідження вказують на одне послідовно: самостійне переміщення не варто прирівнювати до відсутності вразливості. Найважче доводиться тим, хто виїхав на самоті.
Читайте також:
Бідність в Україні 2026 охопила більшість родин у 13 регіонах The post Більшість українців тікають від війни самотужки — і випадають із системи допомоги appeared first on Humanitarian Media Hub.
