Тернопільський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовослужбовця до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, двох військових частин і комісії з питань надання військовозобов’язаним відстрочки від призову під час мобілізації.
Спір стосувався відмови в оформленні відстрочки чоловікові, який виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, його подальшої мобілізації та можливості скасування документів про направлення і зарахування до військових частин та звільнення з військової служби.
Обставини справиПозивач є батьком дитини 2023 року народження, яка має статус дитини з інвалідністю. Відповідно до наявного у матеріалах справи посвідчення саме позивач був зазначений як законний представник дитини. Медичним висновком про дитину з інвалідністю віком до 18 років та відповідною довідкою також підтверджувалося захворювання дитини.
Чоловік вважав, що має право на відстрочку від призову під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років.
До голови відповідної комісії він звертався із заявами про надання відстрочки. Заяву від 7 лютого 2025 року було направлено рекомендованим поштовим відправленням та вручено 12 лютого. У матеріалах справи також містився опис вкладення щодо направлення заяви про відстрочку від 6 серпня 2025 року, яку було вручено 8 серпня.
До заяви від 6 серпня 2025 року позивач додав копії медичного висновку щодо дитини з інвалідністю, свідоцтва про народження дитини, військового квитка та посвідчення.
28 вересня 2025 року чоловіка доставили до ТЦК та СП. За його твердженням, там він повідомив про наявність права на відстрочку у зв’язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років. Однак ці обставини, за позицією позивача, не були належним чином враховані: його направили на військово-лікарську комісію, а надалі призвали на військову службу під час мобілізації.
29 вересня 2025 року комісія розглянула заяву та підтвердні документи і протоколом №1/4642 відмовила у наданні відстрочки. У повідомленні про результати розгляду було зазначено, що чоловік підлягає призову під час мобілізації на загальних підставах.
Єдиною вказаною причиною відмови було те, що «документи складені не належним чином».
Того ж дня наказом начальника ТЦК та СП чоловіка призвали на військову службу під час мобілізації та направили до військової частини. Наказом командира цієї військової частини від 29 вересня 2025 року його зарахували до списків особового складу та направили у відрядження до іншої військової частини для проходження базової загальновійськової підготовки.
Надалі наказом від 30 листопада 2025 року чоловіка зняли з усіх видів забезпечення у зв’язку із самовільним залишенням частини, а саме неповерненням із відрядження, та зняли з грошового забезпечення з 20 листопада 2025 року. Наказом від 2 березня 2026 року його зарахували у розпорядження командира військової частини як такого, що перебуває у СЗЧ.
Позивач оскаржував відмову в оформленні відстрочки, поіменний список військовозобов’язаних у частині, що його стосувалася, а також накази військових частин про зарахування до списків особового складу. Крім того, він вимагав виключити його зі списків особового складу та звільнити з військової служби.
Вимогу щодо скасування наказу начальника ТЦК та СП безпосередньо про призов суд раніше повернув позивачеві, тому цей наказ не був предметом перевірки по суті в межах розглянутої справи.
Військова частина заперечувала проти позову. Вона зазначала, що чоловіка доставили до частини з документами, необхідними для зарахування до списків особового складу, а тому підстав для визнання наказу командира протиправним немає. На думку військової частини, за наявності передбачених законом підстав військовослужбовець не позбавлений права звернутися з рапортом про звільнення з військової служби та надати документи, які підтверджують таке право.
Позивач натомість наполягав, що процедура звільнення з військової служби стосується випадків, коли особу було законно призвано. На його думку, порушення, допущені під час мобілізації особи, яка мала право на відстрочку, повинні бути усунуті таким чином, щоб сторони були повернуті у правове становище, яке існувало до порушення.
Позиція та висновки судуСуд нагадав, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову під час мобілізації,
зокрема, жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки та батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років. Перевірка підстав для надання військовозобов’язаним відстрочки та її оформлення здійснюються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Порядок №560 передбачає, що комісія вивчає заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для відстрочки, а за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, яка підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Перевірка достовірності відомостей також здійснюється шляхом електронної інформаційної взаємодії Реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів з іншими державними реєстрами та базами даних.
Суд наголосив, що ТЦК та СП як суб’єкт владних повноважень після отримання заяви про надання відстрочки та документів на підтвердження відповідного права має або надати відстрочку, або прийняти мотивовану відмову із зазначенням причин неврахування відповідних доказів.
У цій справі комісія обмежилася формулюванням про те, що документи «складені не належним чином». При цьому ні в оскаржуваному рішенні, ні у відзиві на позов не було пояснено, у чому конкретно полягає неналежність оформлення документів і яким чином це перешкоджає оформленню відстрочки.
Також відповідачі не пояснили, чому неможливо було перевірити наявність підстав для відстрочки за допомогою Реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів та інформації з інших державних реєстрів або баз даних. Суд окремо звернув увагу, що комісія має повноваження самостійно отримувати документи та інформацію, які підтверджують право заявника на відстрочку, якщо поданих відомостей недостатньо.
Відповідачі не довели неможливості вирішити питання про оформлення відстрочки на підставі поданих документів або шляхом використання повноважень комісії щодо самостійного отримання необхідної інформації, використання публічних електронних реєстрів, Реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, інших баз та джерел.
У зв’язку із цим суд визнав наведені комісією причини відмови безпідставними та надміру формальними.
Суд констатував, що відповідачі не довели вчинення необхідних дій для отримання відсутніх відомостей, хоча законодавство передбачало можливість отримання інформації з державних реєстрів і баз даних та направлення відповідних запитів. Також не було доведено неможливості перевірити наявність у чоловіка підстав для відстрочки, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Суд дійшов висновку, що комісія при розгляді заяви діяла з порушенням частини другої статті 2 КАС України: не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені Конституцією і законами України; без використання повноваження з метою, з якою воно надане; необґрунтовано та без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення. Тому відмову у наданні відстрочки суд визнав протиправною.
Водночас суд не зобов’язав комісію повторно розглянути заяву про відстрочку. Причиною стало те, що позивач уже набув статусу військовослужбовця, тоді як відстрочка може надаватися військовозобов’язаному до моменту його мобілізації.
Окремо суд відмовив у скасуванні поіменного списку військовозобов’язаних. Суд визначив, що такий список є обліковим документом, який вичерпав свою дію виконанням — прибуттям чоловіка до військової частини. Тому його скасування не відновило б порушених прав позивача.
Щодо наказу командира військової частини про зарахування чоловіка до списків особового складу суд встановив, що позивач прибув до військової частини з усіма документами, необхідними для такого зарахування. Підставою для видання відповідного наказу був наказ начальника ТЦК та СП від 29 вересня 2025 року про призов чоловіка під час мобілізації. При цьому саме цей наказ про призов не був предметом судової перевірки в межах цієї справи. За таких обставин суд дійшов висновку, що командир військової частини видав наказ про зарахування до особового складу з дотриманням чинного законодавства, правил субординації, підпорядкування та положень про облік військовослужбовців.
Не знайшов суд підстав і для зобов’язання військової частини виключити позивача зі списків особового складу та звільнити його з військової служби.
Суд зазначив, що Законом «Про військовий обов’язок і військову службу» визначено підстави звільнення військовослужбовців під час воєнного стану, а Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України — порядок такого звільнення. Військовослужбовці, які бажають звільнитися, подають по команді рапорт і документи, що підтверджують відповідну підставу. Водночас позивач не надав суду доказів звернення до військової частини з рапортом про звільнення.
Крім того, суд врахував правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 5 лютого 2025 року у справі №160/2592/23.
Верховний Суд у цій постанові зазначив, що звільнення з військової служби як спосіб захисту у спорі щодо процедури призову є неефективним, оскільки не вирішує питання правомірності акта, який приймається за результатами процедури призову. Відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин і за участю їхніх учасників, тоді як зобов’язання військової частини звільнити особу з військової служби виходить за межі правовідносин щодо порядку її призову.
КАС ВС також виходив із того, що процедура призову військовозобов’язаного під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища призваної особи.
Враховуючи цю позицію, Тернопільський окружний адміністративний суд зазначив, що Закон №2232-XII не передбачає звільнення з військової служби шляхом визнання процедури призову протиправною. Наказ про зарахування чоловіка до списків особового складу вже був реалізований, він набув статусу військовослужбовця та приступив до виконання службових обов’язків, тому визнання порушень під час процедури призову не відновлює попереднього правового стану.
Суд також відхилив довід про те, що визнання процедури призову протиправною автоматично має змінити правовий статус особи з військовослужбовця на військовозобов’язаного. Після видання наказу про зарахування до списків особового складу виникли нові правовідносини проходження військової служби. Відтак звільнення з військової служби можливе лише у випадках та порядку, передбачених Законом «Про військовий обов’язок і військову службу» і Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Також суд не знайшов підстав для скасування наказу другої військової частини від 1 жовтня 2025 року, яким чоловіка, що прибув у відрядження на навчання, було зараховано до списків особового складу на продовольче забезпечення. Надалі його зняли з продовольчого забезпечення у зв’язку із самовільним залишенням військової частини та виключили зі списків цієї військової частини. Тому підстав для зобов’язання цієї частини звільнити та відрахувати чоловіка зі списків особового складу суд також не встановив.
За результатами розгляду справи № 500/1901/26 суд частково задовольнив позов: визнав протиправною і скасував відмову комісії у наданні чоловікові відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оформлену протоколом від 29 вересня 2025 року №1/4642.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.