«Туман» із творчою душею та великим серцем: у Шепетівці попрощалися із Захисником7 вересня Шепетівська громада попрощалася зі ще одним своїм Захисником. «На щиті» додому повернувся оператор відділення управління батареї перехоплювачів безпілотних літальних апаратів, солдат Зигуля Вадим Володимирович.
Вадим Зигуля народився 16 квітня 1970 року в місті Шепетівка. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Навчався у загальноосвітній школі № 4. У 1988 році вступив до Козятинського залізничного училища на спеціальність машиніста.
У 1989 році перервав навчання через призов на строкову службу, яку проходив у Забайкальському військовому окрузі. Згодом брав участь у бойових діях під час Карабаського конфлікту, де зазнав поранення. У госпіталі його постійно підтримувала сестра Лариса.
Після повернення зі служби у 1990 році продовжив навчання і в 1991 році почав працювати помічником машиніста. Вадим захоплювався музикою: був засновником гурту «Стіни», з яким брав участь у фестивалі «Червона рута».
З 1992 року Вадим працював на Шепетівському ремонтному заводі. Саме тоді він познайомився з майбутньою дружиною Людмилою.
У 1993 році вони одружилися, а за рік у подружжя народився син Віталій. Згодом чоловік близько п’яти років працював у Польщі. Попри гарне ставлення й пропозиції залишитися за кордоном, він повернувся в Україну, бо прагнув жити на батьківщині, і працював у будівельній сфері.
Вадим був надзвичайно творчою та ерудованою людиною: писав вірші й дитячі книжки, які залишилися неопублікованими, багато читав, вільно володів польською та знав англійську мову. За характером був добродушним, товариським, чесним і мав чудове почуття гумору. Сусіди й друзі згадують його як людину, яка завжди була готова прийти на допомогу. З особливою теплотою ставився до батьків — Володимира Леонтійовича та Серафими Михайлівни, а також до племінниці Ілони, яку лагідно називав Ілонцею.
Особливе місце в його житті посідала поезія. Через любов до вірша Марка Кожушного «Покотився туман» у виконанні гурту «Загата», Вадим отримав у війську позивний «Туман».
«У грудні 2025 року Вадим був призваний на військову службу. Починав шлях оператором відділення управління батареї перехоплювачів БПЛА та захищав небо Шепетівщини.
Згодом добровільно виявив бажання вирушити на передову, де служив піхотинцем. 20 серпня 2026 року Вадим Зигуля загинув унаслідок ураження ворожим безпілотником на Харківському напрямку», — зазначили у Шепетівській міській раді.
Воїн мріяв повернутися додому, діждатися онуків і зібрати разом усю родину, яка б пишалася своїм дідом.
Рідні назавжди запам’ятають його особливу усмішку — щиру, теплу й неповторну. Таким він і залишиться у пам’яті близьких: добрим, веселим, творчим та готовим завжди прийти на допомогу.
Однокласники згадують Вадима як надзвичайно спокійну й скромну людину, яка ніколи не шукала зайвої уваги. Тоді, за шкільними партами, ніхто й уявити не міг, що справжній Герой сидить поруч. Його внутрішня тиша, доброта та любов до людей переросли у величезну мужність, довівши, що найбільша сила часто ховається в найскромніших серцях.
«Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Вадима Зигулі — Захисника, який віддав життя за мир і майбутнє України. Він залишив цивільне життя та став на захист Батьківщини, а його мужність і світлий спомин назавжди залишаться в серцях громади», — резюмували під час прощання.
Герої не вмирають!
