Військові, які служать поблизу лінії фронту, регулярно натрапляють на покинутих, поранених чи голодних тварин. Бійці опікуються ними наскільки можуть, але позиції для тварин небезпечні так само, як і для людей. Тому військові шукають, кому передати підопічних: волонтерам, притулкам, знайомим чи рідним у безпечніші регіони. До Всесвітнього дня тварин, який відзначають 4 жовтня, розповідаємо кілька таких історій.
Автори: Данило Бумаценко, Катерина Нікішова
Частина з цих історій закінчилася добре, частина, на жаль, ні. У багатьох випадках військовим допомагала організація UAnimals, яка від початку повномасштабного вторгнення евакуює тварин із зони бойових дій, споряджає ветмісії у прифронтові регіони, проводить там стерилізації, надсилає корм до притулків. Перевірені притулки, куди евакуюють тварин, часто переповнені. Тому шлях порятованих від позиції до безпечного дому рідко буває коротким. Іноді він починається з питання, яке військовий не мав би вирішувати сам: як доглядати за тваринами, про яких він досі знав хіба з картинок.
Перегодував, чи що?Йому довелося змиритися:
його прихильність не взаємна й ніколи такою не стане, хай би як Дмитро не намагався зблизитися. Цезар, непородистий пес, що бігав подвірʼям, не поладнав із 23-річним Дмитром — військовим, який нещодавно оселився в хаті поруч. Своїм новим опікуном Цезар обрав дорослішого чоловіка з позивним Йода — Дмитрового побратима.
Дмитро також не залишився сам: колишня власниця будинку, де вони оселилися, тримала в підвалі трьох морських свинок. Щоправда, хлопець бачив таких гризунів лише на картинці, тож і не знав, як за ними доглядати.
Поради власниці здалися Дмитрові підозрілими: «Підкидайте щось, а якщо здохнуть — нічого страшного». Коли жінка тицьнула на гнилі кабачки й гарбузи, Дмитро подумав, що краще поспілкується про морських свинок із ChatGPT.
Штучний інтелект запропонував дієвий план, як урятувати тварин, але не врахував однієї прикрості: у населеному пункті на кордоні Дніпропетровської та Донецької областей, де служить Дмитро, літають російські КАБи і дрони. Туди вже не доїжджають евакуаційні машини.
Поки хлопець шукав можливості евакуювати свинок, самотужки доглядав за ними:
наливав воду і замість овочів почав годувати їх спеціальним кормом.
Якось хлопець спустився в підвал до свинок і побачив двох новонароджених дитинчат. Попри дрони, що падають з неба, під землею зʼявилося життя. Спершу Дмитро розчулився, а потім схопився за голову: він тільки втямив, як доглядати за дорослими свинками, проте малеча — це куди відповідальніше.
— Радянський менталітет «Дал Бог зайку — даст і лужайку» не працює, — говорить Дмитро. — Тварина — це настільки ж відповідально, як і дитина.
З усяких питань він радився з учасниками групи «Любителі морських свинок» в одному з месенджерів, а згодом подзвонив знайомому ветеринарові, який перенаправив Дмитра до потрібного фахівця. Тваринам усього вистачало, не бідували.
Скоро стіни в підвалі обледеніли: на вулиці вдарив мороз, розпочиналася зима. Дмитро зібрав докупи всі картонні коробки, які знайшов у будинку, і зробив у одній із кімнат місто з кварталами для свинок. Відтоді вони жили разом.
Цезар, який раніше гарчав на хлопця, також попросився в будинок і вже терпляче ставився до Дмитра. Потім до їхнього притулку доєднався кіт зі згорілим хвостиком,
якого чоловіки назвали Степаном. Дмитро хотів ізолювати свинок від кота, бо не знав, які у Степана погляди на свинок. Але Степан виявив толерантність і зовсім не чіпав їх.
— Це ми жили у них, а не вони у нас, — каже Дмитро.
Хлопець спостерігав за морськими свинками і швидко навчився відрізняти їх за темпераментом: були й флегматики, й холерики. Одні залазили на руки, інші усамітнювалися. Дмитро поважав особистий простір усіх.
«У родини підростає нове покоління. Вашій увазі — молодший сержант Плямка», — писав Дмитро у тредсі. Інколи хлопець публікував буденне життя свинок у соцмережах. У коментарях до одного з таких дописів люди пропонували допомогу і позначали UAnimals. «Написали вам у приватні повідомлення. Хочемо допомогти врятувати цих тварин», — відгукнулися зоозахисники.
https://www.threads.com/@_.stakhov/post/DRxarNPjBAE?xmt=AQG0HR5n1K1JGSPzw8SBJdoWFdYh7k9Rw35J63IyLcRvQg
— Порятунок тварин — це складна логістика, — говорить Влад Мячев, колишній рятівник з команди UAnimals, а нині прикордонник. — За один рейс можна забрати від 30 до 60 тварин. Запити опрацьовують у порядку надходження,
але є й винятки — наприклад, якщо тварина в критичному стані або перебуває близько до фронту.
План був такий: Дмитро мав виїхати зі свинками до місцевих волонтерів у Павлоград й передати їх на перетримку, допоки UAnimals не знайдуть притулок із вільними місцями.
Евакуація вдалася, однак свинки влаштували рятівникам пастку «троянського коня». Дмитро ще перед виїздом помітив збільшений живіт в однієї з тварин і щось запідозрив. «Перегодував, чи що?» — сумнівався він. Близько шостої вечора хлопець попрощався зі свинками й передав усіх п’ятьох жінці у Павлограді, а вже о другій ночі отримав повідомлення: «У нас тепер сім свинок, вітаю».
Ольга
менеджерка евакуації UAnimals
— Евакуювати тварину із зони бойових дій — це ще не порятунок, — говорить Ольга, менеджерка евакуації UAnimals. — Важливо знайти вільне місце у притулках, які за 5 років війни стали переповненими. Із цим ми допомагаємо військовим, бо у них не завжди є час.
На сімейство морських свинок чекали в притулку «Ріфуджіо», який багато років тому заснував один італієць.
Навчитися знову довіряти людині
UAnimals співпрацює тільки з притулками, які відповідають переліку вимог організації. Наприклад, для UAnimals важливо, аби тварин не утримували на ланцюгах, аби притулки мали вольєри потрібних розмірів. Наразі таких притулків понад 50 по всій території України, серед них — і «Ріфуджіо».
— Kabachok, Chubarek e Karamella, i montoni portati da UAnimals, dalla regione di Zaporizhzhia, — Андреа, той самий італієць, що заснував «Ріфуджіо», перераховує кілька тварин, яких евакуювали із зони бойових дій. Насправді їх значно більше.
Порося Кабачок — з Донеччини, поні Чубарек і Карамелла — з Харківщини, барани, яких евакуювали UAnimals, — із Запоріжжя. Для зближення з людиною їм потрібен час. Андреа ніколи не тисне на тварин. «Вони мають самі вирішити, коли захочуть спілкуватися», — перекладає слова Андреа його дружина, Владислава.
У Лісовичах на Київщині, де знаходиться притулок, безпечніше, ніж у населених пунктах, звідки приїхали тварини. Але й тут не зовсім безпечно. Нині, каже Андреа, ситуація тільки загострюється.
Серед тварин у «Ріфуджіо» є місцеві собаки,
яких привели військові дорогою на фронт. Не у кожного з них є можливість залишити тварину у близьких. Тому обирають притулок.
Якщо все буде гараздКардан живе на позиціях 68-ї бригади понад два роки й досі не отримав статусу учасника бойових дій. Так побратими Володимира жартують про його кота. Кардан нічого іншого, крім війни, й не бачив.
Він народився на Покровському напрямку, у багатодітній котячій родині. Про родину піклувався Віталій, оператор БПЛА, допоки не загинув. Сапери передали кошенят UAnimals, і зоозахисники відвезли їх до ветклініки в Борисполі. Здавалося б, найгірше позаду. Але незабаром у кошенят діагностували вірус, від якого вони й померли. Пощастило вижити лиш одному із сімейства — Кардану, який залишився з Володимиром.
Володимир неодноразово проговорювався, що хотів би завести кота. І побратими, попри всі ризики для тварини на війні, віддали одне кошеня чоловікові.
Та небезпека на фронті справді чатує як на людей, так і на тварин. Коли прийшов час змінювати позиції й перебиратися подалі від Покровська, Володимир узяв кота із собою.
До залізничного мосту лишалося метрів 300−400,
та раптом чоловік загальмував і почав бідкатися: «Кардан, негідник». Непосидючий кіт стрибнув Володимирові в ноги й не хотів вилазити звідти. Поки чоловік намагався дістати Кардана, коло мосту пролунав вибух: росіяни поцілили в нього двома КАБами.
— Можливо, я встиг би проїхати, а можливо, й навпаки, не доїхав би, — говорить Володимир.
Чоловік натякає, що Кардан урятував йому життя. Так чи інакше, Володимир тримає кота поруч зовсім не через його пророче чуття. Просто колись йому вже довелося прощатися зі своїми улюбленцями, тож вдруге він цього не допустить.
Володимир зустрів повномасштабне вторгнення у рідному селі Новоукраїнка на Херсонщині. Одразу ж створив бригаду самооборони, щоб охороняти село від мародерів. Щойно росіяни окупували Новоукраїнку, до Володимира приїхав феесбешник, надягнув на нього кайданки і обмотав скотчем. Наступні три дні він просидів у підвалі через проукраїнську позицію.
Постріл. Росіяни залякували чоловіка і випустили цілий магазин коло його вуха. Постріл… Постріл… Постріл… Володимир зняв мішок за пів години після того, як його кати забралися геть.
Він стояв у полі, десь за 20 кілометрів від будинку.
— Мені не дадуть наступного шансу, — сказав Володимир дружині. — Нам треба тікати.
Його собаки — Джесі й Тора — крутили хвостами, коли чоловік підійшов до них. Володимир обійняв їх і попрощався. Тікати з ними було вкрай небезпечно. Зрештою Джесі й Тора опинилися вдома у кума.
— Кардан — це мій кіт, — говорить Володимир. — Якщо все буде гаразд, я заберу його додому.
І вже нікому не віддасть.
Наступними будете ви«Пауль Боймер дотягнув свого друга Станіслава Качинського до стабілізаційного пункту, а санітар каже: „Ти дарма старався, він уже мертвий“. Пауль відповідає: „Не може бути, ми щойно з ним говорили“. Тоді санітар показує Паулю отвір у голові друга».
Військовий Павло переказує уривок із роману «На Західному фронті без змін» Еріха-Марії Ремарка. Він проводить паралелі з власними емоціями того дня, коли зайшов у двір і побачив мертвих собак, яких планували евакуювати найближчими місяцями.
Природно, що чоловік почав рятувати тварин, коли потрапив до війська. Він займається цим з 2018 року, а на початку повномасштабного вторгнення в нього вдома жили 8 собак і 28 котів.
— Ви колись бачили шеврон UAnimals? — питає Павло. — Там написане гасло: «Захист слабких — справа сильних». Людина, яка має велику силу волі, розуміє, що не тільки вона центр Всесвіту.
У березні 2022 року росіяни на підступах до Чернігова поцілили ракетою в багатоповерхівку, де була квартира його мами. Павло лишився рятувати тварин — усі вижили.
Наступні два місяці після прильоту чоловік жив із тваринами в коридорі, допоки не знайшов нове житло, де були готові прийняти стільки котів і собак. За рік Павла мобілізували, а його тварини залишилися під наглядом мами та її чоловіка.
Він опинився у бригаді «Рубіж», брав участь в обороні населеного пункту Спірне на Сіверському напрямку, а нині Павло служить на Добропільському. Ще й року не минуло, відколи його перевели сюди, а він уже евакуював 24 тварини: Антоніо, Капітошку, Лакі, Черниша, Самару, У-Ханя, Лорда, Бєлку, Компаньйона, Дружка, Соню, Тедді, Вольфа, Пальму, Дашу, Швепса, Кузю, Рижика, Стасіка, Сміта, Айку, Дінго, Тосіка, Джавеліна.
— Ось мій особистий «Список Шиндлера». В романі Томаса Кініллі підприємець Оскар Шиндлер врятував від смерті тисячу євреїв.
На 6 мільйонів знищених — це крапля в морі. Так само і моїх 24 врятованих собаки — це крапля в морі на фоні десятків тисяч тварин, яких безжально покидали господарі, прирікши їх на смерть.
Однак порятунку дочекалися не всі.
«Наступними будете ви», — подумки говорив Павло, коли гладив Графа і Пальму, безпородних собак, які оселилися в давно спорожнілій хаті. Чоловікові довелося зробити вибір й евакуювати іншого собаку, стан якого був критичним.
Військові з іншого підрозділу називали того собаку парканом. «Ну ти й паркан», — сміялися. Павлові було не до сміху — у собаки стирчали ребра. У притулку в Гостомелі, з яким уже давно працює чоловік, було лише одне вільне місце. Він порадився з тамтешніми працівниками — спільно вирішили, хто із псів поїде першим.
— Інколи доводиться чекати місяць-два, інколи рік, поки в притулку знайдуть родину для тих, хто вже там живе, — каже Павло. — Коли вольєр звільняється, зʼявляється й можливість евакуювати нових тварин.
«Наступними будете ви», — подумки говорив Павло, коли гладив Графа і Пальму, а сам і гадки не мав,
коли вдасться забрати їх звідти. Він навідувався годувати тварин щовечора, а вдень до них приїжджав Леонід, який до війни вчителював у місцевій школі. Леонід приносив собакам тепленьку їжу.
Вони, як і Пауль Боймер з роману Ремарка, старалися дарма. Одного дня ворожий «шахед» влучив у задній двір будинку з Графом і Пальмою. Павло заціпенів, коли відкрив хвіртку: обидві собаки загинули. Аж раптом чоловік почув скавучання з колодязя. Це був собака, який зрідка пробігав тут.
— Ймовірно, людина, — Павло намагався обхитрити диспетчера ДСНС, щоби рятувальники приїхали якомога швидше.
Але вони не приїхали зовсім. Чоловік хотів би евакуювати всіх тварин, ось тільки не все залежить від нього.
— Для мене щоразу дуже важливо бачити, що люди, які захищають країну в найнебезпечніших умовах, знаходять сили рятувати ще й тварин, — говорить Ольга з UAnimals. — Це дає сили не опускати рук, навіть коли вивезти й урятувати вдається не всіх.
