Колаж згенеровано за допомогою ШІ з реальних фотоВін пройшов шлях від командира відділення до священника, який стоїть поруч із військовими перед боєм і після нього. Капелан Дмитро Каленюк сам воював на гарячих напрямках, а потім прийняв сан. Тому до людей, які бачили смерть побратимів, він іде не з готовими формулами, а з бажанням вислухатиі мовчанням.
Про те, як змінюється віра на війні, чому фраза «тримайся» може завдати болю вдові та що насправді потрібно військовому, який переживає важкі моменти й не знаходить слів, Ольга Булковська говорила з військовим капеланом у студії «Вечірнього Району».
Молитва в порожній кімнатіРозмову капелан почав із запитання, яке тепер ставлять йому самому: чи вірить він у Бога. Відповідає без вагань.
«Я не просто вірю в Бога, я впевнений в його існуванні, впевнений в його підтримці. За цей час, проведений у військовому строю, чи ще на початку на полі бою, чи тепер як капелан, я відчуваю його постійну підтримку. Без Бога і без Божої допомоги цей шлях я не міг би пройти», – сказав Дмитро Каленюк.
Така впевненість з'явилася не одразу.
На початку війни, пригадує священник, були моменти «душевної порожнечі». Він був близько лінії бойового зіткнення, відчував, що сил мало, а рішення ухвалювати треба.
Дмитро КаленюкТоді він залишився сам у кімнаті, став на коліна і сказав Богові все як є: що відчуває порожнечу, що розуміє випробування, у якому опинився, і що сили не має.
«Я сказав: “Боже, Батьку, якщо ти мене поставив на цей шлях і вимагаєш від мене конкретних рішень, то прошу тебе, наповни мене. Бо, надіючись на свої сили, я дуже швидко стану безсилим”. І повірте, не пройшло дуже довгого моменту. Минуло кілька днів, і я відчув, як Бог мене наповнив», – розповів священник.
Цю історію капелан часто розповідає й хлопцям у підрозділах. Каже, що чесна розмова з Богом, навіть коли в ній самі лише скарги на безсилля, буває початком відновлення.
Дмитро КаленюкЧитайте також:
- Втратив руку, опанував водіння й відкрив бізнес: як ветеран Микола Ворончук повертається до життя
Коли почалося повномасштабне вторгнення, на розподільчому центрі його поставили командиром відділення.
Служив у 53-му батальйоні 100-ї Волинської бригади територіальної оборони, яку називає «славетною сталевою сотою». Через кілька місяців комбат вирішив підвищити його до головного сержанта взводу та призначити тимчасовим виконувачем обов’язків командира взводу.
Військовослужбовці тримають молитовні листівки та оберегиЛідерство він розумів як особистий приклад: «Щоб з'єднати людей, довірених мені, моїх побратимів, потрібно було самому стати прикладом». Тому нічні чергування брав на себе. Саме вночі, за його словами, приходили «філософські й релігійні роздуми».
Підрозділ тоді стояв на обороні на Волині, на кордоні з Білоруссю. Каленюк розумів, що рано чи пізно їх відправлять на гарячий напрямок. І тоді, каже, до нього прийшла думка, яку він вважає даною згори:
«Ти все життя при церкві, ти виріс у церкві. Зараз ідемо на поле бою, і там будуть моменти, коли побратимам потрібні будуть сповідь, чи причастя, чи розмова, чи молитва. А капелана в нас тоді не було»,
– пригадав капелан.
Митрополит Луцький і Волинський Михаїл хіротонізував його спочатку на диякона, а згодом на священника. Змінилися й обов'язки: колишній командир став тим, хто поруч із побратимом перед боєм, під час нього і після.
Дмитро Каленюк«Найболючіше на цій війні – це втрачати побратимів. Є люди рідні по крові, а ми, сповідуючи одні цінності, ті, хто одягнув піксель, стали духовними братами і сестрами. І втрачати їх найтяжче, без жодного перебільшення, як рідну людину», – наголосив Дмитро Каленюк.
Читайте також:
- «Я зміг і ти зможеш»: як у Луцьку ярмарки ветеранського бізнесу допомагають знайти себе, однодумців та клієнтів
- душпастирська опіка військовослужбовців, від солдатів до командування, а також їхніх сімей і дітей;
- консультування командування з релігійних питань;
- релігійно-просвітницька робота;
- соціально-доброчинна діяльність.
потрібно її відчути».
Військовий капелан разом із захисникамиПотреби в усіх різні. Одному потрібні причастя і сповідь. Іншому, який себе віруючим не вважає, потрібно просто бути поруч, слухати, розрадити або передати добрий гостинець. Тому у підрозділі капелан спершу знайомиться та спілкується, а вже потім розуміє, що потрібно.
«Я не з тих священнослужителів, які, приходячи до підрозділу, кажуть три слова: “Прошу всіх шикуватися, бо буду читати молитву”. Я приходжу, знайомлюся, спілкуюся і вже відчуваю, що від мене на цей момент потрібно військовослужбовцю», – зауважив капелан.
Найпереконливіший урок свого служіння Каленюк отримав не з богословських книжок. Часто людині, яка готується до бою або щойно з нього вийшла, не потрібна «красива проповідь чи підбадьорення».
«Потрібно просто відійти в тихе місце, чи в автомобіль, чи в іншу кімнату, і просто помовчати, просто вислухати. Людина намагається розібратися в голові. Двадцять чи тридцять хвилин просто посидіти та вислухати – і людина, проговоривши проблему, дуже часто сама знаходить вихід», – розповів Каленюк.
Військовий капелан під час спілкування з бійцямиБуває й так: після години розмови військовий дякує, а священник щиро дивується, за що.
«Я кажу: “Друже, чим я тобі допоміг? Ми просто побули поруч, поспілкувалися, відкрили душу. І все, що проговорено, залишиться між тобою, мною і Богом”. А він відповідає: “Повір, те, що ти мене вислухав і побув поруч, мені було дуже потрібно”», – додав священнослужитель.
Читайте також:
- «Хотілося трохи розшевелити людей»: як Роман Троцюк залучив мешканців Дубівської громади до змін
«Не потрібно давати прості відповіді на складні питання. Коли людина чує “Бо такий Божий промисел, бо Господь терпів і нам велів”, то від такої відповіді “на відмашку” вона, мені здається, не отримає допомоги, а лише ще більше заплутається», – наголосив Дмитро Каленюк.
Капелан разом із бійцями 13-го окремого десантно-штурмового батальйону імені Героя України полковника Тараса Сенюка.
Свою позицію він формулює чітко. Бог завжди на боці тих, хто обороняється, на боці слабших, тих, хто несе цінності й обирає життя. Тому капелани не кажуть, що Бог «забрав» людину до себе, бо вона була потрібна на небесах.
«Ми відверто говоримо, що життя його чи її забрав російський військовий. Забрала куля. Але Господь не залишив душу, і ця душа зараз перебуває з Богом. Бог не забирає українських людей. Життя українців у цій війні забирають ті, хто прийшов до нас з війною. Але Бог не залишає ні сироту, ні вдову, ні маму».
Підтримку цій позиції капелан знаходить у Євангелії. Коли Христу сповістили, що помер його друг Лазар, Він плакав: «тобто це біль. Ми не кажемо, що не повинні сумувати чи горювати. Ми горюємо. Але як капелани ми доносимо сенс усього, що відбувається», – сказав капелан.
Капелан Дмитро Каленюк під час спілкування з українськими захисникамиВажливий для втішання, на його думку, й сенс самої жертви. Коли мама втратила сина, дружина чоловіка, а дитина батька, цінним стає розуміння, задля чого вони були на полі бою.
«Віра – це не про слова, а про реальні вчинки.
У мирний час, щоб засвідчити любов, часом вистачає кількох добрих слів. А в час війни від люблячого батька, сина, чоловіка потрібні реальні вчинки», – зазначив військовий капелан.
Читайте також:
Чому «тримайся» – найгірше, що можна сказатиВажлива і складна частина служіння Каленюка – робота з родинами загиблих і зниклих безвісти. Цивільним, які хочуть підтримати, він радить уникати завчених фраз, і насамперед – одного слова.«Не варто говорити завчені фрази на кшталт “тримайся”. Це боляче навіть слухати. Уявіть: дружина на останньому місяці вагітності опускає в холодну землю тіло свого чоловіка, а збоку їй кажуть: “Тримайся”. І вона чесно відповідає: “Я хотіла за нього триматися. Виходячи заміж, я мріяла за нього триматися. Я мріяла бути слабкою”», – відверто сказав Каленюк.
Їй кажуть, що вона мусить бути сильною. А вона не хотіла бути сильною, вона хотіла бути слабкою в його руках.
Те, що священник може дати натомість, – надію: «тілесна смерть не є кінцем людського життя.
Написано: хто вірує в Мене, коли загине, – не помре, а буде мати вічне життя», – процитував капелан.
Читайте також:
«На війні невіруючих немає» – це красиві словаСеред розхожих фраз про війну є ще одна, яку Каленюк не повторює. Він не належить до капеланів, які кажуть, що в окопах усі віруючі.
«Цивільні часто питають, чи правда, що у військовому строю всі вірять. Ні, це неправда. Це просто дуже красиві слова. На війні зустрічаєш різних людей», – пояснив Каленюк.
Але віра на війні справді змінюється. Буває, що невіруюча людина, пройшовши випробування, відчуває Божу руку і знаходить відповідь на питання сенсу, а тоді стає віруючою.
Капелан розповів, що буває так, що військовий, який колись узяв із його рук молитву та іконку без особливої віри, після бойового виходу повертається і каже: «Я вже вірю». Ситуація була критичною, життя, здавалося, могло обірватися за кілька хвилин, і тоді він згадав молитву, псалом та іконку.
Читайте також:
- «Я не один»: як учитель із Миколаївщини Роман Скиба залучив до волонтерства своє село та навіть незнайомих людей
Одну з таких історій священник розповів докладно. Військовослужбовець, який дуже боявся виходити на поле бою, пройшов 60 днів штурмів, день через день. За його словами, подолати це допомогли дві речі: 90-й псалом і лист від дитини.
«Він казав: “Я біжу, я вже потім цей псалом на пам'ять знав, біжу та читаю. Є нагода хвилин на п'ятнадцять заснути – читаю перед сном лист від своєї дитини. І це дає силу”», – розповів Дмитро.
Псалом 90-й і лист від дитиниБуває навпаки: люди, які до війни були віруючими, відходять від віри.
«Не варто казати людині: “Ти маловір, твоя віра слабка”. Важливо сказати, що навіть коли віра згасла і ти відчуваєш самотність, Бог із тобою. І так само відверто скажи Йому про це, щоб у цей момент Господь повернув і дав тобі руку. Навіть коли тобі здається, що ти йдеш один, Бог завжди з тобою», – розповів Дмитро Каленюк.
Читайте також:
- Мамин чай став брендом без грантів і зовнішніх інвестицій: історія власної справи острожанки Ольги Гузій
Каленюк відповів як віруюча людина. Тілесне життя, переконаний він, дане для того, щоб «пройти свій іспит» на любов, милосердя і здатність називатися людиною.
Військовий капелан Дмитро Каленюк разом із бійцямиЙого власні точки опори такі:
- сім'я і діти;
- мама і близькі люди;
- побратими, які зараз поруч на полі бою;
- родини побратимів, що чекають своїх синів і батьків;
- ті, хто «перейшов із життя тимчасового до життя вічного».
Читайте також:
- Здорове робоче місце: як підприємства можуть підтримувати здоров’я працівників
«Можеш допомогти фронту – передай кошти, їжу, амуніцію. Немає такої можливості? Побудь із тими, хто зараз чекає свого захисника з поля бою. Будьте руками Божими на цій землі», – закликав Дмитро Каленюк.
