27 жовтня об 11:00 відбудеться Радіодиктант національної єдності, який цього року читатимуть Даша Астаф’єва та вчитель української мови й літератури Артур Пройдаков. В ефірі Армія FM Даша розповіла, як здійснилася її мрія стати голосом диктанту, як вона готується до читання, чому не вважає суржик перешкодою для розвитку української мови та як прийшла до озвучування книжок. Також поговорили про застосунок Underbooks, літературу Івана Багряного, роботу над складними текстами й про те, чому не варто соромитися писати диктант через можливі помилки.
— Ви самі зголосилися читати цей диктант, пройшли певний відбір чи одного дня вам просто зателефонували й сказали, що цього року вся Україна писатиме під вашу диктовку? Якою була ваша перша реакція, коли дізналися, що читатимете диктант єдності?
— Думаю, ні для кого не новина, що приблизно пів року тому, у травні, я написала у Threads про свою маленьку мрію. Я хотіла цього року стати голосом Радіодиктанту національної єдності. І не минуло буквально й кількох місяців, як мене запросило Суспільне. У мене повірили й довірили цю честь.
— Ви раніше самі писали Радіодиктант національної єдності?
— Так, я кілька разів писала. Зараз, коли переглядаю диктанти минулих років, відчуваю приємну ностальгію. Думаю, для кожного, хто готується писати диктант, це такий приємний спогад. До речі, тим, хто готується, раджу переглянути диктанти попередніх років. Це дуже класний лайфхак.
— А багато у вас було помилок?
— Не дуже. Я вже не можу точно згадати, скільки їх було, але не багато. Я завжди добре писала диктанти.
— Цього року текст для диктанту написав письменник і ветеран Артур Дронь, а читатимете ви разом з учителем Артуром Пройдаковим. Як ви поділите ролі? Чи проводили вже спільні репетиції?
— Звичайно, ми готуємося. Не щодня, бо нам заборонили готуватися кожного дня, але час від часу читаємо текст, надиктовуємо його одне одному, репетируємо, працюємо над вимовою та інтонацією. Ця робота справді корисна для кожного. Я сьогодні вже казала, що ми дуже любимо святкувати інші свята, але Радіодиктант — це дійсно гарна традиція. Коли українці в усьому світі єднаються, пишуть і готуються разом, це неймовірно.
— Хто кому виправляє помилки й підказує — ви Артуру чи він вам?
— Артур, знаєте, такий цікавий. Він сказав: «Якщо ти не будеш просити, я не буду тебе виправляти». А я, звичайно, не чекаю, поки мене попросять і виправляю, хоча здебільшого саме підказую, а не виправляю. Також у нас є викладачка, наша чудова Катерина Брайковська. Вона допомагає нам готуватися, працює з нами над інтонацією та характерами персонажів, які читають листи. Адже це два характери. У житті нас двоє, але слухачі почують більше характерів, тому що я впевнена: у цьогорічному тексті, який називається «Лист, який не закінчується», кожен упізнає себе.
— Тобто текст цьогорічного Радіодиктанту ви вже бачили й за ним готувалися?
— Звичайно, ми його бачили й готувалися. Думаю, бачили всі, хто диктував диктант.
— Текст складний чи ні?
— Складний.
— На чому варто зосередитися тим, хто планує завтра писати диктант? Можливо, дасте невеличку підказку?
— Моя невеличка підказка — почитати сучасну літературу, людей, які переживали війну. Подивитися лексику ЗСУ, повторити правила орфографії, послухати українське.
Наприклад, раджу подивитися всі відео Радіодиктантів із 2020 року, щоб уловити темп. І найголовніше — підготуватися практично. Сьогодні я вдома запитала, чи всі готові до завтрашнього диктанту. А мені кажуть: «Та в нас немає аркушів, у нас навіть паперу вдома немає». Тому найперше, що я порадила б, — підготувати зручне місце, ручку й аркуші. Ну і почитати, подивитися, послухати українське.
— Ви вже сказали, що любили писати диктанти. Які оцінки отримували? Що казали батьки?
— У мене завжди були четвірки й п’ятірки. І смішна історія в тому, що я ніколи не прагнула бути відмінницею, отримати золоту медаль чи червоний диплом. Я люблю червоний колір, але не прагнула всіх цих відзнак. Навіть дівчата-відмінниці іноді ображалися й казали: «Астаф’єва в нас списала». Але це була неправда. Я справді вміла відчути спорідненість із вчителькою. І сьогодні я теж кажу всім слухачам: треба просто уважно слухати, налаштовуватися й знати правила написання. У мене немає якихось особливих хвилювань, пов’язаних із диктантом. Єдине — з кожним днем я дедалі більше відчуваю відповідальність.
Але ми з Артуром готові. Я постійно працюю, постійно записуємо книжки. Я читаю різну літературу й тексти різної складності, тому що зараз ми обираємо наступні книжки для озвучування. Учора я почала читати вибрані твори Ганни Барвінок. Це, звичайно, трохи складнувато. Читати складно, а відчуваю, що вголос це читати ще складніше буде.
— Ви виросли переважно в російськомовному середовищі, але свідомо перейшли на українську мову. Чи виникали у вас складнощі під час переходу? Чи пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що вже не перекладаєте думки з російської, а просто думаєте українською?
— Думаю, дуже відчутно те, що в моїй родині говорили суржиком. Я й сама часто використовую суржик, коли, наприклад, забуваю якесь слово. І я не вважаю, що це погано. Сьогодні я постійно даю коментарі щодо мови, щодо того, що багато людей говорять суржиком. Я вважаю, що це прекрасно. Чим більше відтінків матиме українська мова, тим більше вона еволюціонуватиме, ставатиме кращою, милозвучнішою та різноманітнішою. Для кожної мови, яка розвивається, це важливо.
— Ви не раз говорили, що після повномасштабного вторгнення дуже змінилися.
Що в сьогоднішній Даші Астаф’євій найбільше здивувало б Дашу Астаф’єву зразка 2021 року?
— Думаю, найбільше її здивувала б моя впевненість у собі. Сьогодні я, як ніколи, впевнена, що зробила правильний вибір: не співати пісні гурту «Нікіта», а озвучувати книжки, ставати голосом і характером різної літератури, відроджувати нашу культуру, допомагати сучасності ставати гучнішою завдяки своєму голосу. Я радію, що моє оточення — це свідомі, класні українці з правильною позицією. Дякую, до речі, нашим друзям із гурту «Курган & Agregat», завдяки яким я сьогодні тут. Дякую вам за запрошення. Я щиро рада й дякую вам за те, що підтримуєте цю класну традицію — гарну українську традицію єднатися. Мені сьогодні вже й з Аляски писали, і з Фінляндії. Усі готуються, усі висловлюють слова підтримки, і це неймовірно приємно.
— До речі, про літературу. Нагадаю нашим слухачам, що існує Underbooks. Ви озвучуєте українські книжки. Чому саме література стала для вас такою важливою справою?
— Я хочу одразу запитати вас, як і всіх, хто запитує мене, чому я почала займатися саме книжками:
коли ви востаннє слухали книжку українською мовою і яку саме книгу? Я запрошую всіх послухати книги в застосунку Underbooks. Коли ви послухаєте, то, думаю, самі багато чого про себе дізнаєтеся. По-перше, задумаєтеся, чому не робили цього раніше. Знаєте, це той випадок, коли краще не пояснювати словами, а просто дати людині спробувати. У нашому просторі цього не вистачало. Якщо говорити про мене, то раніше я слухала російські книжки. Я витратила на російську літературу багато часу, багато своїх почуттів і різного досвіду. Коли я почала запитувати себе, чому це не українська література, то не могла знайти для себе якісних українських аудіокнижок. Їх є велика кількість, але мені бракувало саме якісних, красиво й харизматично озвучених книжок. Тому я вирішила створити це сама. Так склалося, що в нас є команда. Я познайомилася й оточила себе неймовірними людьми, які розуміють, що ми робимо. Ми працюємо щодня й створюємо один із найкрутіших застосунків у світі. Це підтверджують і позиції нашого застосунку: протягом останніх двох тижнів ми входимо до десятки найкращих застосунків світу.
— А яка книжка вам останнім часом сподобалася? Що ви насамперед порадили б прочитати тим, хто досі не знайомий із певним твором?
— Мене дуже дивують люди, які досі не читали Івана Багряного. Тож якщо ви не читали, будь ласка, запрошую вас прочитати або послухати в застосунку українських аудіокнижок Underbooks «Тигролови» та «Сад Гетсиманський». Це література, яку має знати й вивчати кожен українець. Ми ж усі розуміємо, що сьогодні повторюємо помилки — помилки попередніх поколінь і власні помилки. І цією війною ми намагаємося їх виправити. Література розповідає, що відбувалося з нашими попередніми поколіннями, що з ними робили, що вбивала й що народжувала російська влада. У цих книжках це дуже добре змальовано. Будь ласка, запрошую вас послухати. Не втомлюся хизуватися нашим голосом — це голос Netflix, В’ячеслав Скорик. Неймовірний Слава озвучив найкращі книжки. І в нас зовсім скоро буде прем’єра, хоча книжку вже можна знайти в застосунку Underbooks, — «Перехресні стежки» Івана Франка. Її я теж дуже раджу.
— Ви поставили співочу кар’єру на паузу, хоча пропозиції виступати продовжують надходити.
Чого вам сьогодні бракує в музиці, яку пропонують виконувати? І якою має бути пісня, щоб ви захотіли повернутись на сцену?
— Сподіваюсь колись почути таку пісню і можливо повернутися на сцену. Зараз я відчуваю, що моя місія більше в книжковій сфері. Чого мені не вистачає? Я не можу сказати, чого саме мені бракує. Література — така складна сфера, що ти маєш бути повністю зануреним у ті процеси, якими живеш і які створюєш. Наприклад, зараз ми озвучуємо Олену Пчілку. І це справді таке відчуття, ніби щодня в тебе народжується дитина. Три години складного тексту, складної героїні, українською мовою. Це те саме, що й питання про суржик, на який сьогодні скаржаться. Тоді теж були слова, які вживалися лише в той час. І сьогодні правильно їх вимовляти, знати наголоси — це теж неабиякий лайфхак. Ми постійно зупиняємося, майже на кожному другому реченні, дивимося значення слів, з’ясовуємо, де наголос і що саме слово означає, як правильно його вимовляти.
— Що б ви хотіли сказати тим, хто соромиться писати Радіодиктант, бо боїться зробити багато помилок?
— Таких людей дуже багато.
Я майже щодня запитую кожну людину, з якою зустрічаюся, чи буде вона писати диктант. Я запрошую всіх не соромитися, повірити в себе, довіритися нашим голосам і нашим почуттям до цього тексту та завтра писати диктант разом. Давайте єднатися, тримати стрій, підтримувати Україну в усьому світі. Просто долучайтеся! Ми дуже чекаємо. Я тішуся, що цей день уже завтра і що завтра ми всі об’єднаємося. І створюйте меми! Я чекаю на меми.
— Якого плану?
— Та будь-якого!
— Можливо, коли ви йшли до нас у студію Армія FM, то дуже хотіли про щось розповісти нашим слухачам, а ми не запитали.
— Я хотіла б запросити всіх людей, які ще не доросли до того, щоб слухати аудіокнижки, завантажити застосунок Underbooks і насолоджуватися класичною та сучасною літературою українською мовою, з українськими обкладинками. Підтримуйте українські бізнеси, які сьогодні працюють у такі складні часи. І вшановуйте людей, які так довго були нечутими й невідомими, а сьогодні завдяки нам виринають із тих часів.