Общество

ТЦК відмовив батькові дитини з інвалідністю у відстрочці через стару медичну довідку та розбіжності в іменах: що вирішив суд

Чернігівський окружний адміністративний суд розглянув справу щодо відмови у наданні відстрочки від мобілізації чоловікові, який виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років. Причиною спору стали зауваження комісії при ТЦК до документів, що підтверджують інвалідність дитини, зокрема до медичного висновку старого зразка, в якому зазначено вік до 16 років замість 18.

Обставини справиПозивач оскаржив відмову в наданні відстрочки, на яку, на його переконання, він мав право як батько, який виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років.

7 лютого 2025 року чоловік звернувся до голови відповідної комісії із заявою про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зазначена норма передбачає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

На підтвердження права на відстрочку заявник подав,

зокрема, медичний висновок № 6 від 10 березня 2021 року про дитину з інвалідністю віком до 16 років, свідоцтво про народження сина, в якому чоловік зазначений батьком дитини, а також свідоцтво про шлюб.

Однак 11 лютого 2025 року комісія ухвалила рішення, оформлене протоколом № 6, про відмову в наданні відстрочки.

Підставою для відмови стала, на думку комісії, відсутність у поданому пакеті документів належного підтвердження інвалідності дитини відповідно до додатка 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.

Зокрема, комісія вказала на відсутність медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров’я України, або індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, виданої лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу.

Водночас у матеріалах справи містився медичний висновок від 10 березня 2021 року, який заявник подав на підтвердження свого права на відстрочку.

Проте в рішенні комісії не було зазначено, з яких саме причин цей документ не взяли до уваги.

Не погоджуючись із відмовою, чоловік звернувся до адміністративного суду. Він просив визнати протиправною бездіяльність ТЦК щодо ненадання йому відстрочки за заявою від 7 лютого 2025 року та зобов’язати надати відстрочку як військовозобов’язаному, який виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Під час розгляду справи № 620/4847/25 суд також вирішував процесуальні питання. Зокрема, ухвалою від 30 квітня 2025 року було відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову, а ухвалою від 21 серпня 2026 року до участі у справі як другого відповідача залучено комісію з розгляду питань надання відстрочки при ТЦК.

Позиції сторінПозивач наполягав, що виховує сина з інвалідністю віком до 18 років, а тому має передбачене пунктом 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Він вважав відмову неправомірною, оскільки надав документи, які, на його переконання,

підтверджували наявність законних підстав для відстрочки.

Натомість ТЦК у відзиві на позов просив відмовити в його задоволенні.

Відповідач стверджував, що поданий чоловіком пакет документів не відповідав вимогам Порядку № 560. Зокрема, в ньому, на думку ТЦК, не було належного медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років або індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю.

Окремо ТЦК звернув увагу на те, що наданий медичний висновок був оформлений на ім’я, яке, за твердженням відповідача, не відповідало імені дитини, зазначеної у свідоцтві про народження.

Крім того, відповідач наголошував, що в медичному висновку йшлося про дитину з інвалідністю віком до 16 років, тоді як законодавство передбачає відстрочку для осіб, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

З огляду на ці обставини ТЦК вважав рішення комісії про відмову законним та обґрунтованим.

Комісія з розгляду питань надання відстрочки, залучена до участі у справі другим відповідачем, окремого відзиву на позовну заяву не подала.

[read_more ids="375648,374051"]

Позиція та висновки суду

Розглядаючи спір, суд насамперед звернув увагу на правове регулювання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

При цьому суд зазначив, що в кожному конкретному випадку особи, які не підлягають призову або мають підстави для відстрочки, повинні надати документи, які підтверджують існування відповідних обставин у достатньому обсязі для прийняття уповноваженим органом рішення.

Суд також послався на Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154.

Відповідно до абзацу дев’ятого пункту 11 цього Положення районні ТЦК оформляють для військовозобов’язаних і резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку,

перевіряють підстави їх надання та ведуть спеціальний облік військовозобов’язаних.

Безпосередню процедуру оформлення відстрочки визначає Порядок № 560 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

За пунктами 56 і 57 цього Порядку відстрочка надається військовозобов’язаним із підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Для розгляду відповідних заяв при районних і міських територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки утворюються комісії, які розглядають документи військовозобов’язаних і приймають рішення про надання або відмову в наданні відстрочки.

Згідно з пунктом 58 Порядку № 560 у редакції, застосованій судом до спірних правовідносин, військовозобов’язаний подає заяву встановленої форми та документи або належним чином засвідчені копії, що підтверджують право на відстрочку відповідно до переліку, наведеного в додатку 5.

Водночас пункт 60 Порядку № 560 покладає на комісію обов’язок вивчити отриману заяву та підтвердні документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки,

а за потреби підготувати запити до відповідних державних органів для отримання додаткової інформації або скористатися відомостями з публічних електронних реєстрів.

Достовірність відомостей, наведених у заяві, може перевірятися шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів з іншими державними реєстрами і базами даних.

Комісія зобов’язана розглянути заяву та документи, які підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів із дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до державних органів.

За результатами розгляду документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову в наданні відстрочки, яке оформляється протоколом. У разі відмови військовозобов’язаному надсилається письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення. Відмову можна оскаржити в судовому порядку.

Суд окремо проаналізував перелік документів, передбачений додатком 5 до Порядку № 560 для військовозобов’язаних, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Для підтвердження інвалідності дитини необхідно надати медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, видану лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу.

Для підтвердження родинних стосунків рідні батьки подають свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов’язаного.

Для опікунів, піклувальників, усиновлювачів, прийомних батьків і батьків-вихователів передбачені відповідні документи, які підтверджують їхній правовий статус і повноваження щодо дитини.

Оцінивши матеріали конкретної справи, суд встановив, що позивач надав медичний висновок № 6 від 10 березня 2021 року про дитину з інвалідністю віком до 16 років, свідоцтво про народження дитини та свідоцтво про шлюб.

Попри це комісія відмовила в оформленні відстрочки, пославшись на відсутність документів, визначених додатком 5 до Порядку № 560.

Суд звернув увагу, що в оскаржуваному рішенні комісії не було наведено підстав, з яких поданий позивачем медичний висновок не взяли до уваги.

Стосовно доводів ТЦК про невідповідність імені, зазначеного в медичному висновку, імені дитини у свідоцтві про народження суд зазначив, що відповідно до довідки ТЦК від 3 січня 2025 року № 5/7719 позивачеві вже надавалася відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі того самого пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Крім того, суд наголосив, що за потреби уточнення інформації комісія має повноваження звернутися із запитами до відповідних державних органів або використати інформацію з публічних електронних реєстрів.

Окрему увагу суд приділив аргументу ТЦК про те, що медичний висновок оформлено на бланку, в якому зазначено вік дитини до 16 років, а не до 18 років.

Суд послався на наказ Міністерства охорони здоров’я України від 11 липня 2005 року № 342, яким було внесено зміни до наказу МОЗ від 4 грудня 2001 року № 482 «Про затвердження порядку видачі медичного висновку про дитину-інваліда віком до 16 років» та затвердженого ним Порядку видачі медичного висновку.

Зазначеними змінами в назві та тексті відповідних нормативних положень цифри «16» було замінено цифрами «18».

У зв’язку з цим суд дійшов висновку, що використання закладом охорони здоров’я бланків медичного висновку старого зразка не може бути підставою для визнання такого медичного висновку недійсним.

Водночас суд встановив, що комісія не забезпечила належного розгляду документів, поданих позивачем, і не зазначила в оскаржуваному рішенні конкретних підстав для неприйняття медичного висновку від 10 березня 2021 року.

На переконання суду, ухвалюючи рішення про відмову, комісія не надала належної правової оцінки заяві військовозобов’язаного та документам, долученим на підтвердження права на відстрочку.

Суд зауважив, що за необхідності уточнення наданих відомостей комісія повинна була розглянути заяву по суті з урахуванням положень пункту 60 Порядку № 560, який передбачає можливість отримання додаткової інформації від державних органів.

При цьому суд звернув увагу на загальні вимоги до актів індивідуальної дії. Такі рішення мають бути обґрунтованими та вмотивованими, містити конкретні фактичні й юридичні підстави їх ухвалення, а також переконливі та зрозумілі мотиви.

Оскільки комісія не надала належної оцінки поданим документам і не обґрунтувала причин неприйняття медичного висновку,

суд визнав, що рішення про відмову було ухвалено передчасно та не відповідало критеріям, установленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи цей підхід, суд також урахував практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04), а також підхід, викладений у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».

Відповідно до наведеної практики у рішеннях судів та інших органів, які вирішують спори, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас обов’язок обґрунтування рішення не означає необхідності надання детальної відповіді на кожен аргумент, а обсяг такого обґрунтування залежить від характеру рішення.

Крім того, суд послався на пункт 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, відповідно до якого обґрунтування судового рішення має засвідчувати, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на встановлені обставини Чернігівський окружний адміністративний суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Суд визнав протиправним та скасував рішення комісії при ТЦК, оформлене протоколом № 6 від 11 лютого 2025 року, в частині відмови позивачеві у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Також суд зобов’язав комісію повторно розглянути заяву військовозобов’язаного від 7 лютого 2025 року про надання відстрочки.

Водночас суд відмовив у задоволенні позовних вимог безпосередньо до ТЦК. Він виходив із того, що відповідно до пункту 60 Порядку № 560 рішення про надання або відмову в наданні відстрочки за результатами розгляду документів ухвалює саме відповідна комісія.

Окремо суд розглянув вимогу позивача про зобов’язання надати йому відстрочку як батькові дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Суд визнав таку вимогу передчасною та відмовив у її задоволенні, оскільки комісія ще не надала належної правової оцінки поданому медичному висновку від 10 березня 2021 року.

Таким чином, суд не ухвалював рішення про безпосереднє надання чоловікові відстрочки, а скасував протиправну відмову та зобов’язав уповноважену комісію повторно розглянути його заяву.

Рішення у справі № 620/4847/25 може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.

суд, закон, Дія, рада, Новина

Читайте еще