Общество

Інститут національної пам’яті запізнився з пошуком «агентів КДБ»

13 апр•Перевесло

Чергова спроба переосмислити події минулого може наштовхнутися на організаційні труднощі у створенні «архіву пам’яті»

Уряд зайнявся реанімацією ідеологічного довгобуду під назвою Український інститут національної пам’яті (УІНП). Очолити процес створення організації, яка займеться десовєтизацією самосвідомості українців, формуватиме національну політику пам’яті, в Кабміні довірили відомому історику та громадянському активісту Володимиру В’ятровичу — він став директором УІНП. За плечима В’ятровича — досвід роботи в держорганах (в якості керівника галузевого архіву СБУ в 2008–2010 роках), а також у профільних дослідницьких і просвітницьких проектах, серед яких Центр досліджень визвольного руху та Електронний архів історичних матеріалів при Львівському національному університеті ім. І. Франка.

Нове керівництво інституту вже озвучило план роботи на найближчий час. Одним із перших кроків у ньому значиться повернення УІНП статусу органу державної влади, якого він позбувся в 2010 році, ставши практично непомітною науково-дослідною установою. «Інститут повинен, нарешті,

перетворитися на інструмент подолання тоталітарного минулого на зразок аналогічних інституцій у посткомуністичних країнах Європи — наприклад, у Польщі чи країнах Прибалтики», — зазначає «k:» Володимир В’ятрович. У професійних колах, незважаючи на підтримку нового глави УІНП, цю ініціативу зустріли насторожено. «На мій погляд, реанімувати Інститут у старому вигляді не потрібно. Момент упущено. У Польщі робота такої структури у свій час була тісно пов’язана з люстрацією держчиновників — викриттям недавніх колабораціоністів із тоталітарним режимом, — міркує Геннадій Боряк, заступник директора Інституту історії НАНУ та колишній глава Укрдержархіву. — Ми вже сильно запізнилися. Переважна більшість українців, які в найбільш пізніх архівах, наприклад, 1980-х років, значаться як пособники КДБ, на момент викриття будуть людьми похилого віку, котрі не впливають на політичні рішення в країні. А для роботи з архівами, виконання дослідницької і просвітницької місії статус владної структури інституту не потрібен. Інакше з нього вийде орвелівське «Міністерство правди».

Тим часом статус органу виконавчої влади відкриває перспективу УІНП передачі на баланс від Мінкультури цілої низки меморіальних комплексів. Першою чергою тих, що вже були в підпорядкуванні УІНП до 2010 року — «Биківнянські могили» та Бабин Яр. За словами Володимира В’ятровича, до них може додатися меморіал «Голодомор», а також Нацмузей жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», одним із засновників якого є сам історик. Керівництво інституту вважає перепідпорядкування цих установ доцільним, оскільки робота меморіалів «повною мірою відповідає інформаційно-просвітницьким завданням інституту». Таким чином, з маленької дослідної установи з півсотнею працівників УІНП може вирости в повноцінне відомство з розгалуженою мережею представництв і філій, власною господарською інфраструктурою. Тут таїться головна небезпека для благого починання нової влади. Адже за традицією, навколо «жирних» об’єктів завжди збирається чимало охочих покерувати їх господарством і «допомогти освоїти» бюджетні кошти, що виділяються на них.

Запобігти майбутнім кадровим та організаційним зловживанням може прийняття спеціального законодавства,

яке посилить громадський контроль над роботою УІНП. «Наступним кроком після повернення колишнього статусу інституту має стати прийняття парламентом закону про роботу Інституту. Це забезпечить його незалежність від політичної ситуації в країні. Зокрема, буде прописана особлива процедура обрання керівництва за участю не лише президента, представників ВР, а й громадськості», — пояснює Володимир В’ятрович.

Одним із пріоритетів роботи Інституту заявлена ​​передача і оцифровка документів комуністичних спецслужб, які досі зберігаються в силових і правоохоронних відомствах країни: СБУ, МВС, Службі зовнішньої розвідки. «Для нас ці архіви повинні стати джерелом для розвінчання багатьох міфів, які породив радянський тоталітарний режим, і які сьогодні намагається використовувати російська пропаганда для дестабілізації ситуації в країні», — зазначає Володимир В’ятрович. На базі цих матеріалів буде створено архів національної пам’яті. «Ми зараз визначаємо хронологічні рамки документів, які увійдуть до такого архіву. Швидше за все, це будуть 1917–1991 роки. Інститут зробить все можливе,

щоб кожен мав доступ до документованих фактів, міг самостійно оцінити події минулого», — розповідає В’ятрович.

Враховуючи той факт, що Інститут навряд чи доб’ється перегляду свого фінансування на цей рік, оперативність передачі архівів, виділення приміщення та працівників для їх супроводу викликає сумніви. «Зібрати під своїм крилом всі архіви спецслужб, МВС, Генпрокуратури та Верховного суду, залишивши тільки матеріали для оперативної роботи, — дуже непростий процес. Але для його виконання не обов’язково затівати вселенський переїзд під один дах. Архіви СБУ можна залишити на вулиці Золотоворітській, але обмежити до них доступ співробітників служби. Що ж стосується архівних фондів МВС, то у Жовтневому палаці є два відповідні крила під ці цілі, там у 1930-х якраз розташовувався НКВС. З історичної точки зору такий вибір був би правильним», — міркує Геннадій Боряк.

Наталія Давиденко

Читайте еще