У Петербурзі 10 березня (26 лютого за старим стилем) 1861 року зупинилося серце Великого Кобзаря. На третій день його поховали на Смоленському кладовищі. В останню путь поета проводжали Достоєвський, Лєсков, Салтиков-Щедрін, Тургенєв, Некрасов, представники української, польської, грецької общин.
Ще в день смерті Тараса Шевченка його друзі – художник Григорій Честаховський, літератори Михайло та Олександр Лазаревські – вирішили виконати волю і Заповіт Тараса Шевченка – поховати його «…на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій». Згодом українська община Петербургу домоглася таки дозволу від царської влади на перепоховання Тараса Шевченка.
З тих пір Україна святкує, відзначає, окрім дня народження та дати смерті Кобзаря, і день перепоховання національного Пророка і Генія. У кожному населеному пункті, де височать погруддя, пам’ятники нашому Духовному Батькові, 22 травня біля цих святих місць збирається чимало люду – представники від інтелігенції, місцевої влади, громадських організацій та чимало простих шанувальників палкого, правдивого поетичного слова Тараса.
На відміну від попередніх років, у Білій Церкві 22 травня біля погруддя Кобзаря зібралася сила-силенна мешканців міста. І що приємно, більшість громади – то шкільна та студентська молодь. Серед присутніх вирізнялися яскравими вишиванками представники міської влади, очільники громадських організацій, вчителі, викладачі навчальних закладів. Цей люд національним вбранням чітко підкреслював свою непохитну любов та шану до Шевченка.
З величезною увагою присутні на урочистому мітингу слухали виступи ведучих дійства. Особливо уважно прислухалася дітвора до висловлених історичних фактів та довідок, пов’язаних із життям Кобзаря, з історією перепоховання.
…Після отримання дозволу на перепоховання, прах Тараса Шевченка відправили у далекий, важкий путь – в Україну. Супроводжували домовину друзі поета Олександр Лазаревський і Григорій Честаховський та інші близькі люди Тараса. 27 квітня прах Шевченка доставили до Москви, в Тихонівську церкву, де з Кобзарем могли попрощатися не тільки представники тамтешньої української общини, а й російська громадськість. Далі, після богослужінь по усопшому,
процесія відправилася на конях до України. …18 травня домовину з тілом Тараса привезли до Києва. Як свідчать історичні документи, на околиці Києва труну взялися нести студенти Київського університету. Змінюючись, вони принесли тіло поета до церкви Різдва Христового для відправлення молебню. Кияни мали змогу прощатися зі своїм генієм до 20 травня. А ввечері цього ж дня труну доставили до Дніпра на пароплав «Кременчук». Так водний шлях привів прах Кобзаря до Канева. До місця захоронення, як заповідав поет, його труну несли аж до Монашеської гори, де і відбулися похорони Кобзаря. Згодом цю гору перейменували на Чернечу, Тарасову. Вона стала своєрідним місцем паломництва не тільки для українців, а й для представників світової прогресивної громадськості.
Дійство біля погруддя Шевченка прикрашали пісні на слова Кобзаря, які виконували художні колективи міста. А завершився цей захід покладанням квітів та вінків до погруддя нашого пророка та генія.
Р.S.: З нагоди вшанування дати перепоховання Генія та Пророка українського народу, варто нагадати читачам нашого щотижневика про те,
з якою шаною звеличують Тараса Шевченка не тільки в Україні, а й у всьому світі. Хоча б у царині зведень пам’ятників нашому славному землякові.
Саме йому вдячні нащадки в Україні й за рубежем звели, за вірогідною статистикою, рекордну кількість пам’ятників, - з усіх тих, що були встановлені якійсь одній видатній особі. За підрахунками, в нашій країні за всі роки було зведено 1256 пам’ятників та 128 в 45 країнах світу. Цікаво, що найвищий у світі пам’ятник Шевченку , висотою у 7 метрів, зведено у Ковелі, що на Волині. Серед закордонних пам’ятників найбільш цікавими і незвичайними є аргентинський та італійський (відповідно в Буенос-Айресі та Римі). В Аргентині молодий Шевченко постає в образі Пророка-трибуна, а поруч сцена з поеми «Гайдамаки»з її персонажами, що дає додаткову інформацію про творчість полум’яного поета та його заклик «Борітеся, поборете…». В Італії Тарас одягнений в римську тогу оратора. Таке «переодягнення» - образна констатація того, що Кобзар належить не лише Україні, а й всьому людству.
Андрій Петров
