Деградація українського суспільства - прикра реальність

Дуже хочеться зачепити тему деградації суспільства. Проблема болюча, оскільки торкається усіх сфер життя. Люди забувають про моральні норми, не кажучи уже й про правові, яких рідко хто дотримується. Починаючи від верхівки влади – нашого «гаранта» і його «підданих», що очолюють вертикаль, до простих і буденних відносин людей нашої місцевості.Не так давно пройшли вибори, але наслідки їх залишилися у нашому селі. Окрім того, що в самі вибори були задіяні брудні технології, то й після їх проведення і остаточної поразки колишньої влади, яка в особі екс-голови Волиці зайнялася репресіями і погрозами. Так відбувалося залякування і тиск на секретаря ДВК, окрім того пройшов чималий час, а гіркота поразки не минула і пан екс-війт дав волю кулакам побивши її чоловіка. Нікого неможливо засуджувати, але людина, яка була протягом років «обличчям села», адже обиралася практично чотири каденції – не повинна так поступати. Чи не можна конфлікти вирішувати законним шляхом, так може були певні образи один на одного, але кому, як не екс-голові знати шляхи їх вирішення і зрештою де ж мораль,

і який авторитет може завоювати село і його жителі, якщо немає поваги один до одного і взаємопорозуміння. Кожна людина повинна змиритися з поразкою і не заважати працювати новій владі. Окрім того теперішній голова зберіг практично увесь працюючий апарат сільської ради, оскільки він керується професіоналізмом персоналу, а не ідеологічними чи політичними переконаннями, чи поступила б так колишня влада? Є великі сумніви щодо цього. Навіть частина депутатського корпусу, які перед виборами складали опозицію до кандидата від ВО «Свобода» будучи прихильниками діючого тоді голови змогли влитися в роботу і взяти участь у формуванні комісії і їх роботі. Це ще раз підкреслює високу моральність і професіоналізм членів ВО «Свобода», які прийшли до влади. На даний момент сільський голова і депутатський корпус активно працюють над покращенням добробуту села, але є досить глобальні проблеми які місцеве самоврядування із мізерним бюджетом невзмозі вирішити. Це насамперед об’єкти які потребують великих коштів: дороги, газифікація, охорона здоров’я, культура. Поки наша верхівка займається скороченням бюрократичного апарату,

який від цього не стане менш бюрократичний, село чекає на підтримку із центру.Знову і знову болить душа за нашу молодь. Наш «цвіт» нації, наше майбутнє, але відверто кажучи, якщо це справді майбутнє то нам недалеко до пропасті. Не знати кого потрібно винуватити у духовному, моральному занепаді наших дітей. Вчителя, священика, батьків, владу…? Давайте коротко опрацюємо усі варіанти. Почнемо з вчителя авторитет якого у нашому суспільстві падає, не тому, що непрофесіонал, а через те, що немає можливості себе реалізувати. Фактично учитель виконує роль других батьків, адже дитина більшість часу проводить у школі. Кожен з педагогів намагається навчити, виховати, розвинути певні здібності у дитини, а що натомість отримуємо від дітей: зневагу і розрухані нерви. І дитина завжди права, ставить себе вище всіх, горда, пихата, підла, егоїстична. Як з такими працювати, намагаєшся викластися на всі 100 %, а що отримуєш натомість, розумні і слухняні діти, яких одиниці прагнуть до знань, а інші самі не слухають і іншим мішають, причому найбільше вчителю і ніякі методи і педагогічні прийоми не допомагають.

Що ж виявляється немає на них впливу, неможна насварити, а не дай Боже образити чи вдарити – всюди чути тільки насильство над дітьми. Звернешся про пораду до батьків так ще отримаєш шквал критики. Хіба цього чекали вчителі при їх мізерній зарплаті і виживанні, хіба це професія благородна, коли приходиш додому виснажений і роздратований і ще потрібно думати де-то заробити якійсь додаткові кошти, бо на зарплату у 900 гривень важко вижити при наших цінах. Неможна говорити і про право на культурний розвиток і відпочинок. Хотілося б придбати нову літературу для вдосконалення професійних навиків, так це неможливо при таких коштах, не говорячи вже про одяг чи похід в кіно, ресторан. Отак держава дбає про тих, хто всіма стараннями формує цвіт нації, а отримує натомість зневагу і розчарування. Може все таки потрібно повернути «радянську педагогіку»?Колись у селі священик і вчитель були найбільш авторитетними людьми. До них зверталися по пораду, для навчання і виховання моральних якостей у сільській громаді. Яка доля пастора громади тепер. Священик як і вчитель виконує сумлінно свою місію і йому також належить певна лепта у вихованні наших дітей,

що і сумлінно виконується. Кожного разу на проповіді зачіпаються найбільш глобальні проблеми – виховання дітей. Це уважно слухають батьки, але висновків не роблять. Молодь не ходить до церкви, не слухає слово Боже. І знову винні в цьому батьки, які стали занадто ліберальними до своїх дітей, які ще й нав’язують свою волю. Батьки шкодують їх, адже вони прийшли з дискотеки їм важко піти у храм, а там холодно… і наші діти знаходять багато причин які дозволяють маніпулювати нами і ми сумлінно підкоряємося їм. Ось де починається занепад – саме з душі дитини її духовна сліпота веде в безодню і ми котимось туди ж, через неможливість зупинити і вплинути на поведінку дитини.Батьки – яке чудове слово, оспіване у віршах і піснях. Чи не найбільше найкращих рядків присвячується їм. Саме вони дали нам життя, саме вони недоспали ночі, саме вони провадили нас у школу, дали нам освіту і показали шлях в доросле життя. Навіть коли ми стали самостійними, почали заробляти для своїх потреб – батьки все рівно стараються нам допомогти до останнього. Кожна сім'я намагається виховати своїх дітей як найкраще,

дати їм усе, щоб вони без ніяких проблем вступили у самостійне буття. Із самого малку ми звикли балувати наших нащадків, переступаючи межу дозволеності давали їм усе, що вони захочуть, іноді витрачаючи на це шалені кошти. Подивитись на даний момент як виглядають наші діти : в дорогому модному одязі, при недешевих мобільних телефонах – сидячи і сліпнучи днями і ночами в «контактах», розфарбовані в «різні кольори веселки» і це причому школярі. Що ж їх цікавить: у всякому разі в більшості випадків явно не навчання, і не читання літератури, чи культурна діяльність. Найбільш пріоритетною тематикою для них є: спілкування в «контактах», дискотеки – де відбувається казна що, тільки не культурний відпочинок і де середній вік відвідувачів 15 років, окрім дискотеки в меню вечора ще входить розпивання алкогольних напоїв, без вживання «градусів» ніхто практично не танцює, буває доходить до розпусти. Хоча «трясіння» тілом і демонстрацією всіх його принад танцем неназовеш. А де ж дивляться наші служби у справах неповнолітніх і звичайно батьки? Ще одне добре, що дехто приділяє увагу спорту.

Проблемою є те, що батьки ніколи не знають якою є насправді їх дитина, де вона проводить свій вільний час, чим займається…. І цьому є своя причина. Більшість татів і мамів дбають про матеріальний добробут, роблять усе, щоб забезпечити гарне майбутнє своїм дітям, які в більшості випадках виховуються в неповноцінних сім’ях, в основному через участь одного із членів сім'ї у накопичуванні матеріальних благ далеко від рідної домівки. І тим самим батьки віддаляються від дітей, не розуміють їх проблем, турбот, а другі в сою чергу знають, що тато з мамою готові все пробачити.Якщо так далі буде продовжуватись, то ми уже ніколи не почуємо з уст наших синів і доньок слів подяки, і вже не звучатимуть поетичні рядки присвячені батькам, і не знати чи подбають вони про нас на старості літ, чи на зразок США здадуть нас у притулок для людей похилого віку. То ж задумаймося над цим глобальним питанням, адже недарма кажуть в народі «що посієш, те й пожнеш», «як постелиш, так і будеш спати». Тому сіймо між нашими дітьми зерна мудрості, любові і доброти, простелімо для них дорогу як приведе їх до кінцевої мети, і дасть змогу сформувати цвіт нації, і збирати добрі плоди їх діяльності.Роман Задерецький