Про зловтіху, ненависть і гнів, про те, як залишитися людиною і зберегти внутрішню рівновагу під час військових дій розказував Роман Мельниченко - отець, який поєднав службу священника з психологічною практикою. 
- Що призвело до війни на сході? Чи можна пов’язати це з вірою людей? - На жаль, сьогоднішня війна має політичну та ідеологічну сутність: це боротьба між азіатською і європейською ідеологією. Так сталося, що українці знаходяться між Азією і Європою, є таким собі Рубіконом. Азіатська психологія наближається до того, що на чолі в народу має стояти цар, хан, халіф, шейх. Плюс, це ідеологія не лише політична, що ми імперія, а й суто релігійна, бо ми ще й православна імперія. Це так звана ідеологія третього Риму. Перший Рим – це Рим, який був. Другий – Константинополь, який став центром християнського світу, де проходили християнські собори. Зараз - третій Рим. Російська церква взяла ідею третього Риму. Перший Рим - у єресі католицизму. Другий – Константинополь - був зруйнований ісламістами, тобто він втратив благодать. І от Москва – третій Рим, який нібито уособлює джерело істини і правди, божественного одкровення, своєрідний останній оплот добра проти всього зла. Ця ідеологія нав’язується масам, цій ідеології властива симфонія влади і церкви. Російська церква в Україні (Московський патріархат) виконує ідею третього Риму, переконуючи народ у тому, що Захід - це наркотики і геї. Йде боротьба двох ідеологій Для Путіна втрата України означає програш, утрату православної країни.
- Українці радіють, що вбили терористів або "зачистили" територію. Терористи радіють від того, що вбивають українських військових. Хіба це правильно? Звідки береться ця ненависть? - У даній ситуації в людині вмикаються певні механізми.
Щоб нам перемогти – потрібно самим возвиситись, а ворога - принизити. Так закладено, що ми радіємо, коли наш ворог програє. У принципі, це природно. Ми не можемо сказати, що це гуманно. Але на рівні простої людини ці емоції зрозумілі. Це так само, як з Чемпіонатом світу по футболу: кожен хоче, щоб його команда перемогла. Людей, які мимоволі стали учасниками бойових дій, просто роблять те, до чого прикликані, але в серці мають спокій, Господь збереже. Якби ми могли потрапити в рай – побачили б там того, кого сподівалися побачити в пеклі. І навпаки: побувавши в пеклі, могли б побачити того, про кого думали, що він буде в раю.
Господь сказав, що нема більшої нагороди тому, хто покладе душу свою. Якщо держава прикликала солдат і вони пішли на війну, при цьому не крали, не ґвалтували, значить вони просто виконували свій обов’язок. У протистоянні між нами і Росією можна побачити, що є люди, обдурені пропагандою. Але є ті, хто прийшов заробляти гроші. Це вже інша справа.
- Що таке гнів? Як з ним боротися? - Є думка, що гнів – це зло. Але це зовсім не так. Для прикладу:
я, як людина, маю гнів. Звідки він у мені взявся? Його мені дав Бог. Усе, що Бог сторив – це добре. Гнів мені даний для чогось. Іноді настають моменти в житті, коли треба проявити агресію чи гнів. Скажімо, біжить на мене собака: як мені від неї врятуватися? І тому справедливо, що я відчуваю гнів до людей, які хочуть знищити мій будинок, захопити мою землю, спаплюжити нашу культуру й віру. Єдине - не можна переходити межу, не можна пускати в своє серце ненависть, бо вона викликає почуття помсти, і це принесе більший збиток, ніж гнів.
«Всяка влада від Бога дана» - на цю фразу з Біблії часто посилаються з Московського патріархату. Це правда. Всяка влада від Бога дана. Але де сказано, що треба цю владу терпіти? Якщо дана влада людині, то Господь спитає: як ти цією владою користувався? Бо вона може використовувати во благо, а може й на зло. І тому, якщо людина використовує владу на зло, це не означає, що ми повинні опустити руки і просто дивитися на це. Навпаки, ми повинні всіма доступними мирними способами впливати на те, аби ця влада була такою, як від неї вимагається.
Є закони для громадян, які контролює влада. Але ж і для влади існують закони, які повинен контролювати народ. Це чітко можна побачити, читаючи історію єврейського народу: вони постійно впливали на владу, боролися.
Люди мають дивитися в очі один одному і бачити таких самих людей. - Що таке ненависть і як з нею боротися? - Ненависть – це нездоровий гнів, це гнів, що перейшов межу і бажає навмисного зла комусь, бажає шкоди чи смерті. Це такий психічний стан, коли людина вже не оцінює ситуацію тверезо, вона - засліплена. А гнів – це психічний стан, який допомогає справлятися з труднощами. Сам по собі він добрий.
Людині, яка потрапила під вплив ненависті, дуже важко допомогти. Вона перейшла Рубікон, за яким практично жодні слова не доступні. Ця людина вже зробила свій вибір. А якщо в неї просто гнів – їй треба глибше подивитися на подію. Я дивлюся на події на сході й розумію: це склалося історично, це плата за 20 років бездіяльності, і ми всі це заслужили. Що посієш – те пожнеш, і це те, що ми сіяли. За що ненавидіти когось в Донецьку чи Луганську, якщо влада не зробила нічого,
щоб ці люди полюбили Україну?
Не хочеться, щоб люди вмирали. У масштабах однієї людини – це ще не так страшно, але ж є кілька регіонів, і це масштабні смерті. Те, що відбувається, – більше наших сил, більше сил окремої людини. Ми можемо впливати на ситуацію лише в цілому, коли нас збирається тисяча чи кілька тисяч. Звичайно, що цінність окремого життя не втрачається, але в окремих обставинах ти просто можеш нічого зробити. Є сили, які діють в історії сильніше за особистість. І вони сильніші через те, що в особистості немає вибору. Історичні події привели до такого моменту, коли в нас немає вибору. Можна лише втікти або залишитися.
- Чи може врятувати молитва? - Я в сані з 2002 року, і ще ні разу не бачив, щоб молитва не допомагала. Але щоб молитва допомогла – людина має відповідати певним ідеалам життя. Є протокол, який регламентує зустріч президента з президентом іншої країни, і є певні стосунки, які людина будує з Богом. Якщо людина хоче, щоб її молитви були дієвими, – їй потрібно виконувати цей протокол.
- Як боротися з постмайданівською депресією? - У деяких людей виникає апатія і депресія від безсилля,
або не здатності допомогти. Рецепт від цього дуже простий: кожен із нас має бути на своєму місці. Виграє на війні не передова. Виграють тили, ті, хто забезпечує цю передову. Людина має усвідомити, що вона на своєму місці, і це місце значиме. Якщо ви виховуєте дітей - виховуйте їх духовними, патріотами. Якщо ви хліб печете – цим хлібом ви годуєте людей (можливо - й солдат). Якщо ви займаєтесь бізнесом і платите податки – платіть їх чесно. Якщо ви пенсіонер – пофарбуйте під’їзд, приберіть фантики. Зробіть свій крок, щоб навести лад в країні. Коли ми бачимо, що ми співучасники великого цілого – у нас зникає апатія.
- Як боротися із тривожністю? - Треба встановити її причину. Лише тоді її можна здолати. Війна на сході? Задай собі питання: що я можу там зробити? Нічого. Тоді треба робити свою роботу якісно, молитися за знайомих. Треба усвідомити, що як особистості ми обмежені, бо ми - не Бог. Це так само, як не можна змінити схід чи захід сонця.
- Як жінці відпускати свого чоловіка на війну? - У неї немає іншого вибору. От і все. Ми в таких історичних умовах, коли в окремої особистості вибір не дуже великий. Жінка відпустить, навіть якщо не дуже цього хотітиме. Їй потрібно буде лише молитися, щоб він повернувся живим. Треба по-чесному дивитися на ситуацію: якщо ти не готовий відпустити свого чоловіка, тоді й не треба казати, щоб армія наступала. Тоді треба перестати боротися, прийняти Путіна і жити разом з ним. Але середньостатистичний українець усе ж готовий сьогодні боротися за Україну.
