Журналіст ВВС і «Радіо Свобода» Ігор Померанцев разом із українськими колегами у серпні у Харкові зняв документальний фільм про військових психологів і їхню робототу «Шов. Психолог на війні».
Про це Ігор Померанцев написав на сайті «Радіо Свобода».
«Психологів ми знайшли, їхні підопічні – тричі поранений розвідник, колишній військовополонений і переселенка з Донбасу – погодилися говорити на камеру про свої проблеми. Залишалося лише зняти хоча б дві-три хвилини атмосфери прифронтового міста», – розповів про роботу над стрічкою журналіст.
За словами Померанцева, Харків живе паралельними життями: літнім, коли б’ють байдики, і ледь помітним військовим: «Понад сто тисяч біженців намагаються не впадати у вічі, хоча черги за допомогою видно неозброєним оком. Військовий госпіталь за рік з гаком «пропустив» більше як десять тисяч солдатів, і багато з них повернулися не додому або на передову, а на кладовища своїх сіл і міст. Цю зону біди, фізичного страждання, тривоги за стінами казарм і військкоматів знімати заборонено».
Ігор Померанцев розповів, що разом з режисером фільму Лідією Стародубцевою прийшов в лікарню з маленькою камерою,
щоб відвідати пораненого бійця.
«Так, ми принесли бійцеві фрукти і воду, але потай, порушивши правила, зняли дюжину самотніх милиць, порожні інвалідні крісла-коляски в коридорі, силуети кращих у дворі хворих», – згадав журналіст.
«Культура на війні – це приший кобилі хвіст. Вона злодійкувато запускає руку в чужі рани», – наголосив він.
Журналіст згадав історію, яку почув у Харкові: «Один з офіцерів, військовий лікар, розповів, як їхав зі своєю ротою у вантажівці, і як вони потрапили під обстріл. Справа була взимку. Оповідачеві пощастило: його навіть не поранило. Але голова його і ноги так замерзли, що він стукав зубами. Раптово він відчув, що його груди стали гарячими. Він подивився на бушлат і побачив, що йому гаряче від крові вбитого товариша. Ця розповідь обпекла мою пам’ять. Я згадав вірші радянського поета-фронтовика Іона Дегена, написані в 1944 році:
Мой товарищ, в смертельной агонии
Не зови понапрасну друзей.
Дай-ка лучше согрею ладони я
Над дымящейся кровью твоїй», –
пише Ігор Померанцев.
Він зазначив, що під час війни культура, волею неволею «гріє руки над чужою бідою». «Але у неї є виправдання. Образи смерті, відчаю, скорботи, відображені поетом, композитором, художником, можуть відтермінувати нові бійні, так, відтермінувати, але не запобігти. Яка все ж жалюгідна розрада!», – наголосив журналіст.