Остап Дроздов, ЛьвівПортал Факти ICTV зробив спецпроект на тему "Що буде з Донбасом?" Я взяв у ньому участь. Я міг сказати те, що хотіли би почути більшість людей, або сказати те, що насправді відчуваю. Як завжди, вибрав друге.На питання "Чи актуальна тема нац.примирення в Україні?" відповів: Уже ні. Країна пройшла повний цикл стигматизації. Думки регіонів про самих себе (і про інших) уже остаточно сформовані, і війна цьому сприяє. Хтось їх шкодує, хтось співчуває, хтось із жалем виправдовує, але більшість – не розуміють, лають чи навіть зневажають. Постійно з цим стикаюсь. Донбас програв самого себе в Україні. Доки існуватиме Україна, це буде регіон із тавром зрадника, конформіста, байдужої біомаси, споживача кісєльовщини, безпринципного населення, якому пофіг, хто йому заплатить пенсію. Такий стереотип уже не вдасться змінити.
У кращому випадку українці до донбасців будуть ставитися заочно вороже і з величезною ноткою недовіри. Навіть якщо уявити повернення Донбасу, то це все одно буде похмуре гетто, яке не вписується в проект модерної євро-України. Жоден здравомислячий українець уже ніколи не захоче жити на Донбасі,
навіть за великі гроші. Патріоти, які звідти виїхали і вже обжилися на материку, навряд чи туди вернуться, хіба одиниці.Мушу розчарувати. Донбаська проблема не має вирішення, оскільки всі сторони самі себе запрограмували на хибні параметри гри. Якщо холоднокровно абстрагуватися від кон’юнктури і чесно глянути на реалії, то втрату своєї території Украні треба розцінити як успіх. Це звучить парадоксально, але можлива втрата Донбасу – це історичний шанс відірватися від «русского мира» чи бодай відгородитися від нього. Україна повинна наважитися стати другою Фінляндією, яка у війні з Росією втратила третину території, зате стала розвиненою європейською Фінляндією.Окуповані території вже два роки, як фактично втрачені. Я би на цьому, власне, й поставив крапку. По лінії АТО – новий кордон, трьохметрова стіна, електрична напруга 1000 вольт, колючий дріт і глибокий рів з голодними крокодилами. Якби на всеукраїнський референдум винести питання: чи треба нам відмежуватися від сепаратистських республік, щоб наші хлопці більше там не гинули – ми б отримали дуже несподівану відповідь від народу.
На рівні кухонних розмов уже давно визріває думка, що війну треба припиняти навіть ціною втрати окупованих територій, бо вони ж і так уже окуповані. Просто на політичному рівні ніхто не осмілиться першим сказати це вголос, бо звинуватять у зрадництві, боягузтві, сепаратизмі тощо. Але якщо вслухатися у свій власний народ, то влада відкриє багато чого цікавого для себе.
Люди вже не хочуть воювати. Вони втомилися. Людям досі не пояснили, заради чого були всі ці жертви. Люди хочуть мати безвізовий режим з Європою, а не оглядатися на деенери-леенери. Люди вже давно списали Крим і досі не розуміють, якого чорта ми даємо йому електроенергію. Чого гріха таїти – безліч людей воліють відгородитися високим парканом від сепаратистської зарази. І ці настрої можна зрозуміти. Звісно, можна половину чоловічого населення покласти в цій війні заради того, щоб уряд надалі закупляв у Росії вугілля, як ні в чому не бувало.«Вата» ніколи не зміниться, навіть якщо ми її перепідпорядкуємо Києву. Ми можемо скільки завгодно називати «ватників» тупими, відсталими тощо, але вони – самодостатня,
цілісна ідентичність. Для них Україна завжди буде територією бєспрєдєлу, регулярних революцій і проблем. Ця «ватна» ідентичність сформувалася задовго до початку АТО. Наше з ними минуле занадто різне, і воно не може нас об’єднати. Наше з ними теперішнє теж дуже різне, і воно не може нас об’єднати. Наш проект майбутнього несумісний з їхнім, і він не може нас об’єднати. Я не розумію, навіщо ліпити докупи те, що ніяк не ліпиться. Усе зайшло занадто далеко.Уявіть собі – завтра Донбас вертається. Усі люди, хто недавно голосував за від’єднання, палив синьо-жовтий прапор і молився на Путіна, завтра стаютьь нашими співвітчизниками з правом голосу на виборах і прихованою злобою на «хунту». Деескалація станеться тоді, коли всі опритомніють і зрозуміють, що розбиту сім’ю неможливо насильно відновити і що краще цивілізовано розлучитися, поки ще хата ціла.
