8 квітня 1971 року у Лондоні відбувся Перший Всесвтній ромський конгрес, на якому були присутні делегації з 30 країн. На конгресі були ухвалені важливі рішення: визнання єдиною нетериторіальною нацією та затвердження ромської національної символіки. Також були утверджені святкові дні: день початку конгресу, день самовизначення, день прапору та гімну. Усе це, об'єдналося в один святковий день.З того часу 8 квітня – Міжнародний день циган (ромів).Українські роми, як і всі представники цієї нації, також кожного року проводять святкові заходи. Найбільшого масштабу урочистості можно спостерігати в Одеській та Закарпатській областях, які найбільш заселені представниками ромської національності. Якщо наприклад узяти Закарпаття, то у містах проходить святкові концерти, які збирають багато ромів і простих українців. Ромські громади отримують офіційні привітання від перших керівників області та міст. В компактних місцях поселення (табори на Закарпатті) та у кожній ромській родині святковий стіл та настрій. Святкування не щухають до пізньої ночі. Роми ходять у гості один до одного і разом святкують.
Готують традиційні ромські страви. Дивлячись на усю цю святкову картину, здається що усе добре і так яскраво ніби у кіно. Але є і інша сторона медалі. Як насправді виглядає ситуація? Невідомо чому, але коли питання торкається ромів України і їх кількості, чомусь завжди зсилаються на цифру 49 тис. Але, щоби ви розуміли, це дані за 2001 рік. Вже минуло 15 років, а люди називають стару цифру. На даний момент, достеменно невідомо, яка кількість ромів проживає на території України, але можна сказати, що ця цифра вже давно перетнула 100 тис. Дехто називає цифру навіть 200 тисяч. Когось це засмутить, хтось зрадіє, але більшості – байдуже. Хочу пролити трохи світла на ситуацію. Більшість ромських родин перебуває у надзвичайно складному становищі: проблема з отриманням документів (як для дітей та і для дорослих), немає доступу до медичного обслуговування, немає можливості отримувати освіту. Далі по ланцюгу: на роботу не беруть, бізнес не відкриєш. Чим годувати родину? А потім кажуть: "усі цигани крадії", або "що від них може бути гарне"? Зараз на сході нашої країни війна.
Ще від початку бойових дій роми вступили у добровольчі батальйони та до лав ЗСУ. У прифронтових районах, роми беруть участь у гуманітарній місії, доставляючи до людей їжу, теплі речі та різну допомогу. Навіть у ромських таборах на Закарпатті, люди, які самі потребують, збирали кошти для воїнів в АТО. Як громадяни, роми намагаються брати участь у житті суспільства і бути корисними. Чим держава відповідає на це? Майже нічим! Цільові кошти з бюджету не виділяються (лише у кількох областях це роблять), тож роми кинуті напризволяще. Тільки дякуючи окремим фондам, організаціям та церквам, ромське населення отримує допомогу: юридичні консультації, документи, освіті програми, терапевтична медицина, гуманітарна допомога. Це при тому, що є офіційний документ №201 від 2013 року, який говорить про Стратегію Захисту та інтеграції ромської спільноти в українське суспільство до 2020 року, в рамках європейскої інтеграції України та покращення умов для без візового режиму. Все там правильно та гарно розписано, але за 3 роки просунулися рівно на 0%! Особисто я вражений ставленням держави до ромської спільноти в Україні.
Якщо наприклад, подивитись на кримських татар, до яких я особисто відношусь з повагою, і яких в країні не набагато більше ніж ромів, то ситуація значно краща. Вони мають свого представника при президентові, цілий орган, який займається суто їх питаннями тощо. Я ставлю питання: чому ж ромська спільнота позбавлена уваги держави? Я сам особисто ромського походження і часто буваю в поселеннях, спілкуюсь з людьми і чую що вони говорять, про що мріють. Вони хочуть бути повноцінними громадянами: мати документи, освіту, доступ до медицини, роботу, бізнес відкривати. Час від часу ромське питання піднімається то в міністерствах, то у Верховній Раді, але далі слів та балачок нічого не рухається. Роми вірять що усе зміниться і своєю активною громадською та громадянської позицією говорять – ми громадяни України. Проливаючи кров на сході країни, вони говорять – це наша земля. Ризикуючи життям, у прифронтових районах, доставляючи найнеобхідніше, вони говорять – ми громадяни. Українські роми бажають нового життя! P.S. В Європейскому союзі на потреби ромів щорічно виділяється 500 млн. євро. Ернесто Шатро, експерт з ромських питань, для «Всех Новостей».
