Непрофесіоналізм — одна з найбільших вад чинної влади. На ключові державні посади призначаються перевірені та “потрібні” люди, родичі. Як наслідок їхня нефаховість у поєднанні з безвідповідальністю народних обранців породжують неадекватну оцінку викликів і ризиків, хибні рішення та неадекватне реагування на прямі загрози національній безпеці України.
Структурні компоненти системи національної безпеки за часів злочинного режиму Януковича цілеспрямовано знищувалися, патріотично налаштовані професіонали планомірно витискувалися з влади, що закономірно призвело до безпорадності і розгубленості вищого керівництва держави під час путінсько-російської анексії Криму, неможливості захистити кордони держави по периметру, результатом чого є окупація районів Луганської та Донецької областей.
В умовах глобального гібридного тероризму путінської Росії, її різноформатних агресій проти України як новітньої форми державної глобальної геостратегії, побудованій на форматах реалізації гібридного тероризму, питання відновлення сучасної мультифункціональної системи національної безпеки стало ключовою умовою не тільки збереження української державності та континентального виживання,
але й урятування мирної цивілізації народів-партнерів від епохи тотального цинізму.
Важливими кроками на цьому шляху стало відновлення органів військової прокуратури, розробки і ухвалення нових Стратегії національної безпеки та Воєнної доктрини України. Водночас питання відновлення військових судів вже майже два роки гальмується.
За таких умов відсутність військових судів можна вважати чинником, що є небезпечним для життєво важливих національних інтересів України у сфері правосуддя стосовно військовослужбовців у межах всього безпекового сектору, тобто є загрозою для національної безпеки.
Військові суди є потрібним елементом в системі воєнної організації держави. Адже після всебічного, повного та об'єктивного розслідування має бути досягнута невідворотність покарання. Проте суди загальної юрисдикції неспроможні ефективно розглядати справи проти військових. Тому ті, хто підриває обороноздатність держави, часто уникають покарання.
У чому причина? Передусім - у рівні компетенції та практичного досвіду самих суддів. Більшість з них ніколи не мали справи з армією,
а, тим паче, практики оцінювання діяльності сучасного безпекового сектору в умовах різномасштабних динамічних процесів реалізації глобального гібридного тероризму (ГГТ). На жаль, цивільні судді не в змозі ефективно та швидко розглянути справу, оскільки не знайомі, а часто і не розуміють специфіки всіх обставин, важливих у цьому процесі, через що розгляд справи затягується. До того ж, окрім норм кримінального та кримінального процесуального кодексів, при розгляді справ стосовно військових судді мають керуватися і нормами загальновійськових та бойових статутів, з якими раніше ніколи не стикалися. Одночасно з кримінальними справами щодо військових злочинів судами загальної юрисдикції розглядаються й справи у порядку кримінального та цивільного судочинства. Усе це затягує судовий розгляд справ про військові злочини. І якщо для інших справ тривалі терміни їхнього розгляду не є критичним чинником, то для цих справ, особливо про злочини, які скоєні в бойовій обстановці, від строку, протягом якого військовий перебуває під судом, безпосередньо залежить боєздатність його військового підрозділу та бойовий дух особового складу.
Тому цілком природними є хвилі обурення, які час від часу охоплюють громадськість, пов'язані зі зволіканням та прорахунками судів при розгляді справ про злочини, скоєні військовими, особливо публічно-резонансні, а тому надзвичайно суспільно значимі. І виникає запитання: а чи зможе суддя Павлоградського місцевого суду всебічно, повно і об'єктивно розібратися у надскладніших обставинах скоєння злочину, що інкримінується генерал-майору Генерального штабу України (на той час - начальнику штабу АТО) В.Назарову, пов'язаних із бойовим застосуванням військ, унаслідок чого путінськими терористами було збито військово-транспортний літак Повітряних Сил Збройних Сил України ІЛ-76 та загинуло 49 українських десантників? За всієї поваги до судді маю щодо цього великий сумнів.
Крім того, коли військового (особливо з передової) судить мирний цивільний суддя, це певною мірою провокує неадекватну, занадто емоційну поведінку військових учасників процесу (обвинуваченого, свідків, потерпілих). Вони з суддею знаходяться у різних світах. Це перешкоджає об'єктивному розгляду справи.
На відміну від цивільного, військовий суддя є військовослужбовцем. Крім юридичних знань, він досконало знає та вміє застосовувати на практиці загальновійськові та бойові статути, вміє застосовувати зброю, володіє основами застосування бойової техніки, усе це є його професійним обов'язком як військового. Він більш мобільний, перебування у відрядженнях та розгляд справ у виїзних засіданнях безпосередньо в місцях розташування бойових підрозділів є не навантаженням, а його повсякденною роботою.
А найголовнішим є те, що військовий суддя є людиною з військового середовища, тому рівень довіри до нього на порядок вищий - і до професіоналізму особи, що знає і розуміє особливості військової справи, і до моральності як офіцера на тлі загальної суспільної недовіри до судової системи. Адже однією з ключових цінностей українських Майданів гідності є довіра. Відсутність довіри до влади породжує зневіру в майбутньому, а відсутність у військових довіри до судової влади підриває підвалини патріотизму та бойового духу захисників держави. Саме це і є метою путіністів.
Такими зазначеними вище якостями у переважній більшості були наділені військові судді до злочинного,
усупереч міжнародному досвіду та інтересам національної безпеки, розформування військових судів 2010 року, яке разом з подальшою 2012 року ліквідацією військової прокуратури сприяло суттєвому послабленню обороноздатності військ.
І навіть сьогодні, за умов поєднання функціоналу військово-безпекових сегментів між собою та високих динамік і різнобарв’я викликів, ризиків і загроз, які піддані ще й тотальній публічності, коли вкрай гострою є потреба у функціонуванні сучасних військово-безпекових судових сервісів (можливо, навіть уже й міжнародного складу), керівництвом держави це ігнорується, як і залишається поза увагою міжнародний досвід існування військових судів як невід'ємної частини системи правосуддя у багатьох розвинутих державах світу (США, Великобританія, Франція, Канада, Ізраїль, Польща тощо).
Отже, на сьогодні маємо неефективне гібридне військове правосуддя: формально ніби то є, а реально - нема. Що це - безглуздість посадових осіб держави, відповідальних за цю сферу діяльності,чи свідоме ігнорування проблеми, підрив підвалин обороноздатності? Адже відсутність одного елементу воєнної організації держави може спричинити руйнацію системи загалом.
Проте агресії глобального гібридного тероризму об’єктивно вимагають новітніх військово-судових сервісів як складової безпекового сектору держави. Їхньою головною ознакою має стати відкритість на противагу корпоративності, що подавалася як ключовий аргумент для ліквідації військових судів як "судів для своїх".
Нам потрібен новий модернізований військовий суд з функціоналом сервісу оперативного різноформатного багаторівневого правового реагування на порушення законності у військовій сфері, що викликані різноплановими мультифункціональними гібридними агресіями.
Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.