Якби ми взяли Іловайськ, війна закінчилася б. Але не вистачило сил, каже 49-річний Ігор Чайківський з позивним "Артист".
Він директор лялькового театру. 2008-го переїхав із родиною до Донецька з Житомирщини. У травні-вересні позаторік воював у батальйоні "Донбас".
У ніч на 17 серпня отримали наказ іти в Іловайськ із Попасної. У Многопіллі зустрілися з генералом Русланом Хомчаком (командуючий сектора "Б" в АТО. керував операцією взяття Іловайська. ГПУ) і разом рушили. Дорогою взяли в полон шістьох бойовиків. Трьох знищили, бо ті не зупинялися. Одному було 18. Бачив його паспорт.
19-го через міст дійшли до міськради. Їхала машина з ДНРівцями. Одного застрелили, другий поранений заліз у супермаркет "АТБ" навпроти міськради. Ми вже біля дверей стояли. "Бішут" (Тарас Констанчук. ГПУ) керував штурмовою групою. Тут запрацював снайпер. Убив майже всіх розвідників. Ми відстрілювалися з-за "АТБ". Зайти всередину не змогли. Почався масований вогонь, багатьох поранили та вбили. Поранених ми відвозили до мосту. Бачив 1314 людей у формі російського спецназу.
Разів п'ять кулі свистіли над вухами отже,
живий. "Бішут" наказав відходити. Всі перебігли через міст. Я підійшов до комроти "Філіна" (начальник штабу В'ячеслав Власенко. ГПУ). Сказав, що залишатися не можна. Той відповів, що на підмогу йде 400 людей і 3050 танків. Ми відійшли на околиці.
28 серпня отримали наказ відійти на Многопілля. Наші позиції одразу зайняли сєпари. Ми мали два УАЗики й тачанку. Виїхали на околицю села, попереду армійці. З деяких машин стирчать білі прапори. Стали в колону. "Філін" наказав: "Зброю на запобіжники. У нас білий коридор. Виходимо". За 28 кілометрів мали бути у своїх.
"Я "Ветер". Проходжу, за мною "Донбас", чую по рації. І мінометний обстріл праворуч і ліворуч. Ніби підганяли в мишоловку. Бачу, попереду розтрощена газелька. Півтулуба лежить, хлопці горять. Сєпари луплять по полях. Зняли із запобіжників зброю. Першою йшла наша машина з червоним хрестом. Її підбили керованими ракетами. Всіх на смерть.
Ми вискочили до села Червоносільське. Наші підбивали танки, бойові машини росіян. Ті теж лупили по техніці. Боєкомплект рветься, ми біжимо в цегляний підвал. Якби туди влучило,
закопало б усіх. Взяли у полон вісьмох росіян: Костромська бригада ВДВ, Ульяновська танкова дивізія. Підбили й захопили їхні танки, БТРи, БМП.
Із вами вели переговори?
29 серпня приїхали російські офіцери "Кльон" і "Лис": "Ви складаєте зброю, ми виводимо вас у буферну зону". Віддали їм тих вісьмох за офіцерське слово, що не здадуть ДНР і поранених передадуть нашим. Зв'язувався з комбатом. Той був у шоці. Сидимо в окопі, у рацію кричать: "Що робити?" Кажу, не знаю. Я прапорщик, хай командують офіцери.
Коли склали зброю?
30 серпня о шостій ранку мали прийняти рішення. Макс із розвідки набирає когось із Міноборони, а вони: "А что вы там делаете?" Десь о 16:00 командування на себе взяв поранений морпіх "Дід", а начштабом став "Лермонтов". Склали зброю.
У нас забрали мобільні, документи. Півсотні поранених вивезли КамАЗом. Нас було близько 250. Відділили батальйон "Донбас". Нас чомусь боялися найбільше. Решту повели в буферну зону. Щойно наша колона повернула за лісосмугу, з'явилися бусики, "Урал", КамАЗ. Із них висипали ДНРівці: "Не рипайтеся. Ви в полоні". Російський офіцер,
який обіцяв нас не здавати, не піднімав очей.
Скільки пробули в полоні?
Вісім діб. 31 серпня нас залишили в полі. Привезли російські сухпаї. Раз дозволили зібрати кавуни з поля. Доки везли у Донецьк, ми відправили дружинам одну СМС на всіх: "Ваш чоловік і ще 108 його товаришів потрапили в полон. Їх везуть ДНРівці в донецьке СБУ".
Коли вас обміняли?
7 вересня приїхали о 14-й. Застебнули руки, зав'язали очі й повезли до Курахового. Після обміну ліг у багажник, укрився та відчув, що вдома.
У Дніпропетровському госпіталі до мене прийшов "Бішут". Уся голова перемотана. Постарів. Пораненим пересидів у бабусі, якій подзвонив у двері. Поверхом нижче жив сєпар, але вона їх не здала. Решта хлопців теж уже на свободі. Більшість обміняли до Нового року.
"Я сердечник. Бийте так, щоб не помер"
Нас вишикували на території Донецького СБУ, згадує про полон ДНР Ігор Чайківський. Бігали якісь люди. Кричали: "Ви нас убиваєте". Їх чоловік 25. А зробили зйомку, ніби пів-Донецька стоїть. Питали, хто з Макіївки, Луганська, Донецька. Їм діставалося дужче. Потім відвели до підвалу. Спав сидячи на стільці. Нас було 109, потім 111.
Чотири години допитували. Я одразу попередив, що сердечник: "Бийте так, щоб не помер". Не били, навіть цукор давали пару разів, бо розріджує кров. Чесно відписав техніки не мали, потрібно було робити зачистки. Там були здебільшого діти 1920 років. Зі зброєю не вміли поводитися. Ми могли їх роззброїти, але що далі? До аеропорту 3 кілометри. Хтозна, скільки було б жертв.
У підвалі грали в карти, співали, писали СМС. Наш хлопець пхав телефон у шкарпетку, коли піднімався за їжею.
