Дебютний роман письменниці Жанни Слоньовсьвої «Дім з Вітражем» у 2015 році отримав перемогу в конкурсі за кращий роман польського видавництва «Znak». Нещодавно був номінований до найважливішої в Польщі літературної нагороди “Ніке” та отримав престижну польську літературну премію Конрада за кращий літературний дебют 2015 року. Роман написаний польською мовою та перекладений на українську. У своїй рецензії ми розглядатимемо українське видання.
Відверто зізнаюсь, придбавши книгу «Дім з Вітражем» у Львові, я не одразу зрозуміла, що це перекладений твір з польської. Книга про Львів, прізвище і ім’я авторки цілком можуть бути українськими. Розкривши книгу і побачивши, що вона перекладена з польської, я здивувалась і вирішила для початку, почитати щось про авторку. Жанна Слоньовська – львів’янка з польським корінням. В Україні працювала журналісткою, у 2009 році переїхала до Варшави, де займалась спочатку наукою, а згодом до Кракова, де 5 довгих років працювала над книгою про рідне місто. Можливо саме через те, що книга народжувалась довго, непросто, читається вона також нелегко.
Особисто мені, доводилось робити до неї декілька підходів з перервами, проте сам факт, що до твору хотілось повертатись, вже багато про що мовить.
Якщо входити в глибокі постмодерні нетрі, то «Дім з вітражем», можна порівняти із одним із ключових понять постмодерної філософії: ризомою. Ризома, мов цибулина з великою кількістю шарів, а стебло десь глибокого заховане і може розвиватись, набуваючи яких завгодно конфігурацій. Вона є поліформною, плюралістичною за своєю суттю. Ризома – це еволюція непаралельних, різнорідних утворень, яка відбувається не за рахунок диференціації, членування, розгалуження, а завдяки дивовижній здатності перестрибувати з однієї лінії розвитку на іншу. «Дім з вітражем» – це втілення принципу ризоми в літературному творі, книга має багато рівнів, шарів, у ній закладені різні шляхи, теми і підтеми. Це роман про історію Львова, водночас, це текст про любов, а також розповідь про заплутане життя однієї родини. Ми блукаємо сторінками у пошуках основного меседжу твору і коли нам здається, що ми хапаємо за крило якусь найважливішу думку тексту,
нас раптово перемикають на іншу наррацію. В інший момент, всі дороги сходяться до якогось одного епіцентру, а потім розливаються гарячим молоком по різних кутах книги.
В основі сюжету, старий, прекрасний, антикварний вітраж у львівській кам’яниці. Вітраж живе своїм життям, а може радше втягує у себе і віддзеркалює різнокольоровими клаптиками життя героїв, що тим чи іншим чином, крутяться довкола нього. У домі з вітражем, живе родина, що налічує чотири покоління жінок з їх дивовижним світом взаємовідносин, болів, любовей, ненавистей, нездійснених мрій та втеч самих від себе. Нас завантажують позмінно, у внутрішній світ, кожної з героїнь, показують, яким може бути життя людей, коли квадратні метри простору, не дають іншої можливості, ніж переплітатись поміж собою спільними сніданками, уподобаннями, снами і навіть закоханостями. «Дім з вітражем» нам спочатку видається суто жіночим світом із своєю нестабільністю, емоційністю. На горизонті вигулькує лише один чоловік, який стає фактично спільним у різні моменти життя і смерті, для двох головних героїнь: матері та доньки.
Проте чи він єдиний ключовий персонаж-чоловік у романі? Є ще 2 важливі маскулінності роману, які не одразу зауважуємо. Це сам вітраж і Львів. Це два потужні Всесвіти, навколо яких обертаються долі наших героїнь: прабабки, Аби(бабці), Маріанни (матері), та наймолодшої героїні: внучки. Ми бачимо, і вітраж, і Львів, у різні моменти: у хвилини розквіту і падіння, спокою та збурення, у часи різних влад та політичних поглядів. І це не може не вражати, тому що вітраж, який за своєю суттю мав би бути статичним, віддзеркалює на собі всі ці зміни, як у житті героїнь, так і у житті міста. На ньому відбиваються усі перипетії сюжету то глибокими ранами-тріщинами, а то припорошеними зморшками. Це неймовірно потужний і символічний момент, який за першим прочитанням твору, може бути і невловимим.
Читаючи книгу, ми почергово занурюємось у різні історичні моменти, залежно від того, про чиє життя з героїнь читаємо, про який момент з їхньої долі слухаємо з уст авторки. Нам вдається відчути, посмакувати наче справжні, дуже соковиті деталі. Торкнутись руками Львова 90-х, зануритись у минуле або помандрувати таємничими підвалами театру у сюрреалістичні фантазії,
які проте видаються такими реальними.
У книзі розкрито багато важливих історичних моментів: українсько-польська історія, меми радянського Львова, нам демонструються різні візії Львова, показується уся багатошаровість міста, його багатокультурність. Не раз задумуємось за якими саме, репліками та рисами котроїсь з героїнь, ховається сама авторка і розуміємо, що мабуть частина її душі, вкладена у кожну з літературних постатей.
На мій погляд, особливо важливою є постать героїні мами – оперної співачки Маріанни, яка попри змішану польську, російську та українську кров, зробила вибір бути українкою та боротись за незалежність, символічно вона у цій боротьбі і загинула. Здається мені, що за постаттю Маріанни, бачимо і вибір самої Слоньовської і її думки з приводу вибору ідентичності.
Роман має ще теж один символічний рух, його довгі історії обриваються у момент Майдану, час вибуху і змін. Сама Слоньовська розповідає, що таке завершення вона написала уже згодом, коли зрозуміла, що мусить описати це переродження українського народу.
Хоча насправді, цей невеликий розділ присвячений Майдану виглядає трохи чужорідно в книзі, дещо випадає з контексту і атмосфери твору. Зараз багато авторів зачіпають тематику Революції Гідності, але це не завжди є вдалим, як і у випадку Дому з вітражем.
У підсумку, мушу зазначити, що Дім з вітражем не є лектурою легкою, відпочинковою, тому що книга є надто справжньою, надто життєвою та подекуди болючою. Попри свою нереальність у деяких нитках сюжету, вона вийшла гіпперреальною у плані емоцій та сприйняття. Книга відкорковує Вас по краплі, а потім закорковує назад і ще довгий час, Ви житимете з образами твору і з думками, які він у Вас породив.
