Може, це не одразу очевидне, але глибоко національне символістичне малярство Юхима Михайліва виросло з багатої культури українського бароко. І суть не в тому, що митець іноді зображував загальновідомі символи козацької епохи, як на картинах «Золоті ворота» чи «Загублена слава».
Зв’язок між символізмом і бароко значно глибший, заснований на спорідненому ставленні до світу і до дійсності як такої. Для творців доби бароко, як і для символістів, матеріальний світ – це лиш тлінне марево і символ вищої реальності. Згадаймо хоча б Григорія Сковороду, який називав світ тінню вічного Божого універсуму.
Графіка Георгія Нарбута
Тому невипадково для символіста початку ХХ віку Михайліва, як для творців барокової культури ХVІІ і ХVІІІ віків, одними із найважливіших тем творчості є теми ілюзорності життя і таїни, яка ховається за завісою смерті. Та якщо в Михайліва пов’язаність з бароко світоглядно-філософська і рідко виявляється на рівні формальних аспектів рисунку, то в його друга й учасника секретної «дев’ятки» 1919 року Георгія Нарбута, поєднання старовинних традицій із модерними течіями,
зокрема, символізмом, досягло довершеного синтезу у необароковому стилі української графіки.
Георгій Нарбут
Геніальний самородок, який став найвідомішим графіком у Російській імперії початку ХХ ст., не маючи формальної мистецької освіти, Нарбут походив із роду козацької старшини з Чернігівщини. Народившись на радинному хуторі Нарбутівка біля Глухова, малий Жорка виростав безтурботним і відомим на всю околицю розбишакою і щойно у десятилітньому віці у провінційній школі в Глухові уперше отримав доступ до олівця і паперу. Але він так захопився рисуванням, що з властивими йому ентузіазмом і неймовірною працездатністю сам навчився точно копіювати спершу ілюстрації з казок, а згодом гравіюри та документи козацької старовини, які сам розшукував і якими особливо захоплювався.
Графіка Георгія Нарбута
І упродовж років напружених, та водночас натхненно радісних вправ над копіюванням старих гравіюр і шрифтів Нарбут так вправно самотужки випрацював техніку рисунку, що коли 1905 р. поїхав до Петербурґа і, як зовсім невідомий самоук, зв’язався з провідниками естетичного руху митців «Світ мистецтва»,
ці мистці дивом дивним не лише одразу впізнали його дивовижний талант, але й вирішили його підтримати. Йому передають працю над небажаними замовленнями книжкових ілюстрацій, проте цей провінціал з України, який за роки життя в Росії ніколи не навчився як слід говорити по-російськи, досягає в тій праці таких успіхів, що перевершує своїх покровителів. А особливо після подорожі до Мюнхена 1910 р, коли Нарбут відкрив для себе світ класичної ґравіюри, захопився творами Альбрехта Дюрера, під впливом яких скристалізував свій віртуозно витончений стиль. Зрештою, в Мюнхені він творить теж видатні малярські твори: фантастичні краєвиди-алегорії у дусі символізму, насичені містичною атмосферою таїни і передчуттями тривоги та неспокою.
Графіка Георгія Нарбута
Повернувшись до Петербурга, екстравагантний у поведінці Нарбут стає найпопулярнішим графіком Імперії, і через свої ілюстрації у багаториражних виданнях, він відоміший серед мас, аніж провідні малярі. Узагалі, він досягає визнання в час, коли, після десятиліть суто утилітарної функції, графіка пробує стати самобутньою сферою мистецтва,
рівноцінною малярству і скульптурі. І Нарбут причиняється до того, не тільки створюючи витончено майстерні композиції, але й вигадливо уводячи колір у традиційно чорно-білі гравюри. І на відміну від інших графіків, він не є лише ілюстратором. Його цікавить увесь процес творення книги: від вибору паперу і створення шрифту до оформлення усієї сторінки. А у стилістиці скоро відмовляється від московського стилю і знаходить джерело натхнення в естетиці українського бароко, часто сам ініціюючи видання про українську старовину.
Графіка Георгія Нарбута
Вражений подіями війни, Нарбут малює алегоричні антивоєнні картин, а згодом щораз більше захоплюється ідеєю української незалежності. Він і раніше звав себе мазепинцем, а тепер різко сперечається з російською елітою, захищаючи права України. Ще в Петербурзі творить знамениту ілюстровану українську абетку для дітей. І врешті 1917 року, заявивши, що «Московщини він не любить і хоче віддати свої сили Україні», їде до Києва, де з головою поринає у творчу і організаційну роботу. Стає професором Української академії мистецтв,
а пізніше аж до передчасної смерти залишається її ректором. Попри стан війни і загальний занепад друкарства, Нарбут творить у Києві архетипові зразки нової української графіки – від вкорінених у традицію високого мистецтва бароко ілюстрацій і орнаментів для книг і журналів, до декоративних шрифтів, офіційних документів і грошей УНР. Напевне, жоден інший митець, за винятком може Василя Кричевського, що створив національний стиль архітектури і прикладного мистецтва, не мав тоді такого знаменного впливу як Нарбут на формування нових естетичних смаків українців: смаків не позичених в чужонаціональних тардицій, а своїх і неповторно самобутніх.
Графіка Георгія Нарбута
А водночас Нарбут-маляр продовжує творити свої символістичні картини, таємничі й містичні архітектурні фантазії, особливо моторошні після того як, заразившись тифом, він дуже важко хворіє і без належної медичної опіки наближається до смерті. Нарбут помер у червні 1921 р. в зеніті творчих сил, на 35-му році життя. І хтозна, може виміри, у які полинув його дух, нагадують атмосферою оті найдивніші, а водночас найбільш інтимні його твори: містерійні зображення руїн, садів, міст, – безлюдних, немов вони чекають саме на нього.
Марко Роберт Стех
для IA ZIK