Учасник україно-російської війни у 2014 mdash; 2015 рр., колишній боєць батальону quot;Азов quot;, а нині депутат Полтавської міської ради в інтерв #39;ю кореспонденту QHA розповів про свою участь у війні з Росією. nbsp;
Що тебе спонукало піти добровольцем на Схід?
Юліан Матвійчук: Я за фахом вчитель історії (закінчив Полтавський національний педагогічний університет mdash; ред.). Я вчив історію у школі, університеті. Звісно, вчити історію з книжок круто, але я вважаю, що ми її можемо творити. Я пройшов Майдан від laquo;А raquo; до laquo;Я raquo; і в книжках було написано, що після революції завжди починається війна. І ще був психологічний момент. Могли б у мене діти спитати, що ось ми вчимо україно-російську війну в школі, розкажи нам, що ти знаєш про ті події. Це психологічний момент, що чоловік має захищати свою Батьківщину. Зіграло ще й виховання, бо я виховувася на фільмі laquo;Патріот raquo;, laquo;Хоробре серце raquo;, це теж спонукало.
Я зібрав хлопців. Їхали без відома рідні та батьків. Мої батьки довідалися про мої наміри лише тоді, коли надійшла інформація,
що батальон laquo;Азов raquo; відправляють на фронт.
Коли почали тренування?
Юліан Матвійчук: Тренування ми почали 6 червня, а 22 червня вже виїхали на Донбас.
Чому обрав саме батальйон laquo;Азов raquo;?
Юліан Матвійчук: Ми з хлопцями пішли у військкомат ще у квітні. Записалися добровольцями, але нас ніхто не викликав. Потім почався рух, з rsquo;явилися батальйони. Розглядали три варіанти: laquo;Дніпро raquo;, laquo;Айдар raquo; і laquo;Азов raquo;. Зупинився на laquo;Азові raquo;, бо там були знайомі хлопці, яких я знаю як бойових, патріотичних, nbsp;тому nbsp;стали разом з друзями до його лав.
Потім відпрацьовували маневри поблизу Борисполя. Готували нас інструктори laquo;Альфа raquo; СБУ. Інструктори наполягали, що ми не були готові, казали, що йдемо на смерть, але ми все одно поїхали.
Перші труднощі. Не було умов, не було досвіду. Я поїхав із кевларовою каскою, без бронежелета.
Перший заплив у нас був до кордону з Росією на катерах, для перекриття дій сєпарів, які висаджувалися на катерах і намагалися відібрати наші сухогрузи. І тут вчилися вже безпосередньо на практиці,
що не встигли вивчити у таборі на тренуваннях.
Хто допомагав у функціонуванні батальйону?
Юліан Матвійчук: В основному допомагали волонтери, багато чим допоміг батько. Державні органи видали нам кітель, штани і каску. Берці наприкінці липня 2014 року видали. До цього всі були хто в чому, хто взагалі у кедах бігав.
Що ти пригадуєш про перший серйозний бій?
Юліан Матвійчук: Серйозний бій mdash; це Іловайськ. Перша операція була коли нас о 4 ранку підняли під Донецьком і сказали, що в селі біля міста треба взяти язика, голову сільради, який вербував сєпарів. Але саме село було між нашим і сєпарським блок-постом. Ми поїхали на мікроавтобусі, оточили будинок, розстріляли вікна, закидали туди пару димовух і ми усіх взяли. У цього голови вже квитки були на Росію на 7 ранку, а ми о 5 прибули. Була ще низка таких операцій.
В Іловайську ми взяли участь у трьох штурмах. Перший штурм mdash; ми ще не знали куди їдемо, до речі, ми називали місто Іллічовськ, бо не могли вимовити laquo;Іловайськ raquo;.
В Іловайську спершу були ми, за нами laquo;Донбас raquo;, laquo;Дніпро-1 raquo;
і laquo;Шахтарськ raquo;, який мав прикривати. З ходу ми втратили 5 чоловік. Серед перших загиблих був у тому числі чоловік народного депутата Тетяни Чорновіл. Це були перші смерті, що ми бачили серед побратимів.
Далі ми відійшли і це був найстрашніший момент на фронті. Нас зібрав Палі, командир другої сотні. І сказав, що, мовляв, пацани, я це місто візьму, хто зі мною. Ну всі руки підіймають. Він сказав, що атакувати будемо в лоб. Ну і сказав, що, мовляв, хлопці, половина з Вас назад не повернеться. За дві години мали виступати.
Це був важкий час. Я був гранатометником. Снайпери у першу чергу вбивають офіцерів, потім гранатометників, кулеметників і потім вже звичайних солдат.
Я бритися почав, не знаю чого. Хтось читати, писати почав. В усіх був невеличкий шок. Я думав, що залишилося дві години, школа, університет, нащо я туди взагалі ходив. Думав про новий світ, дивився на ці всі дерева. Думав, що це вже в останнє. Ну, якось так підняв бойовий дух.
Ми виступили і нас почали крити зразу мінами. Були quot;300-ті quot; (поранені mdash; ред.) і нас відправили на Старобешеве.
Це був перший невдалий штурм міста. У другому штурмі ми участі не брали. Третій штурм. За день до нас зайшов laquo;Донбас raquo;, хлопці дійшли аж майже до школи. Ми заходили зі сторони села Вишневе. Ми зачистили значну частину міста. Супротив був біля церкви.
Ми закріпилися там на ніч, я заступив під ранок у наряд. Пригадую, містом їхав моторолер, а на ньому жінка, чоловік і дитина. Ми їх не займали, а потім нам пояснили, що треба було, бо та жінка була снайпером.
З поновленням боїв ми втратили двох убитими. Саме там зіткнулися із загоном Мотороли. Один наш хлопець, Хома, йому було 16 років, стрибнув на гранату його розірвало, іншому, Аксьону, в око втрапив уламок. Він згодом помер. І 5 поранених.
Потім приїхав Андрій Білецький (командир laquo;Азову raquo; mdash; ред.). Вони довго радилися у штабі, що робити і тоді ухвалили рішення виходити. Коли їхали, за 2 метра від нашої машини пролетів РПГ, тоді ми почали по всьому стріляти: по вікнам, будинкам.
Дуже вплинуло не стільки те, що втратили людей, стільки те, що програли бій. До цього ми лише вигравали.
Коли російські війська через Новоазовськ і Маріуполь рушили до Маріуполя,
ми зрозуміли, що час обороняти місто.
nbsp;Морально дуже тяжко було?
Юліан Матвійчук: nbsp;Коли очікування бою, то страшно. Коли сам бій, то наче гра, ти не відчуваєш страху. Потім, коли повернулися в табір, приходить розуміння, що ти міг померти.
Що було після Іловайська? nbsp;
Юліан Матвійчук: Після цього були бої за Маріуполь, Широкине. В Іловайську ми втратили менше, бо не потрапили у великий котел. Бо там добровольці, навколо них сєпари, навколо них українська армія, а навколо тих вже російські війська. Ми виходили тоді, коли тільки сєпари оточили. Так от, в Іловайську ми втратили менше, але програли, а в Широкино 12 убитими, 78 пораненими, але виграли.
Штаб АТО діяв більш-менш синхронно із ЗСУ, але не з добровольцями. Також керівництво деяких батальйонів займалося бізнесом, а не війною. Саме через ці такі жадібні моменти, яких було небагато, була велика шкода справі.
Під Широкине нам просто не давали з Києва добро рухатися вперед. Бо у нас Мінськ (виконання Мінських угод mdash; ред.). Але у нас обстріли Маріуполя, тому ми пішли піхотою, 4 машинами quot;
Спартан quot;. І досить таки успішно просунулися. Якби тоді нам надали підтримку, то можливо б не було таких втрат.
Яка роль Андрія Білецького у функціонуванні батальйону?
Юліан Матвійчук: nbsp;Ну, можу сказати, що він врятував нам життя, коли вивів тоді з Іловайська. У житті він хороший командир. До 2015 року quot;Азов quot; був одягнутий і взутий краще за деякі частини ЗСУ. Його поважали на відміну від того ж Семенченка у laquo;Донбасі raquo;, якого багато бійців того батальйону не любили.
nbsp;Твій прогноз стосовно війни термінів завершення війни на Донбасі
Юліан Матвійчук: 18 березня у Росії вибори президента. Думаю, що до виборів Путін буде показувати себе як laquo;собєратєль зємєль raquo;. Але санкції б rsquo;ють по економіці. У 2019 році будуть вибори в Україні. І Порошенко в неофіційних зустрічах обіцяв повернути до виборів Донбас. Якщо скласти ці пазли, то, можливо, Донбас і повернуть до того часу. Якщо Путіну Донбас буде не цікавим.
Щоб ти побажав жителям окупованого Криму, які чекають на повернення України?
Юліан Матвійчук: nbsp;Найголовніше бажаю зберегти правду в середині себе. Бо їх залякують, переслідують. Їм бажаю вірити в правду. Бо легко скласти руки, але жити у тому болоті, орієнтованому на східний деспотизм, не вихід. Треба вірити в правду, бо якщо ти віриш в правду, ти правильно живеш, виховуєш своїх дітей. А за декілька років Путін закінчиться, завжди наступає світанок після ночі і все буде добре.
