Общество

Маріуполя як міста не існує. Що розповіли його мешканці, яким вдалося евакуювались до Запоріжжя

14 березня до Запоріжжя приїхали приватні автівки з мирними мешканцями Маріуполя, яким вдалось евакуюватися на власному автотранспорті. Евакуйовані мешканці поділилися розповідями про життя останніх двох тижнів в одній з найгарячіших точок нинішньої війни.

Імена жінок, з якими говорив кореспондент Суспільного, ми не називаємо на їхнє особисте прохання.

"Маріуполя як міста не існує. Все розбомбили, все горить".

"Горять всі заводи, горять будинки, люди сидять у підвалах, все життя проходить у підвалі. Окрім того, що нема води, ми п‘ємо її вже практично з річки. А щоб добігти до річки, треба бігти попід обстрілами. Їжі нема, ми смажили на вогнищі палянички з розсолу", – розповідає одна з жінок, яка прибула до Запоріжжя.

"Люди постійно сподіваються на евакуацію".Ще одна мешканка розповідає: в окупованому місті ситуація складна, весь час люди сидять у підвалах:

"Ми вибирались як могли. Зібрались, скільки є машин, і кожного дня їх ставало все більше й більше. І просто їхали на пролом: пощастить, не пощастить, от і все. Іншого варіанту виїхати звідси просто нема.

І знаходитися там неможливо. Місто горить. Все розбито".

Маріуполець Іван розповідає, місто регулярно бомбардують літаків, обстріли не припиняються:

"Районами цілими спалюють вже, на жаль, житлові комплекси та інше. Міни всюди, снаряди падають і стирчать з асфальту. Це повністю вже нормально, вже дуже й не ховаєшся від цих вибухів, розумієш, що далі, що ближче. На жаль, вже починаєш звикати до цього. Два тижні ми перебували у Маріуполі без світла, без води, без газу, без зв‘язку, відірвані від світу".

Тіла лежать, морги не працюють, їх потрібно кудись дівати. Тому копали ями, скидували тіла, закопували, іншого виходу не було. Просто руки опускалися...Іван розповідає, виїхати можливості не було, хоча були ті, хто збиралися машинами та виїжджали маленькими групами:

"Це вже зібралася величезна група і таки проскочили. А на шляху сюди ворожих постів у нас було 12".

"Річ у тім, що з кожним днем психологічно себе все гірше й гірше починаєш відчувати. Літаки пролітають, ти розумієш, що зараз щось прилетить. Хотілося всіляко вирватися з Маріуполя. Ось і все. Я прекрасно розумів, як і багато інших, що це 50 на 50, що ми сьогодні виберемося. Ми могли не доїхати, ми могли не виїхати. Можна сказати, пощастило".

Читайте також: Замість 4 годин їхав 10 днів. Історія чоловіка, який тікав від обстрілів із Херсона до Запоріжжя

"Дуже чекаємо на евакуацію". Мешканка міста Пологи про життя в окупації

Підписуйтеся на Суспільне Запоріжжя у Viber або в Telegram

Читайте еще