Піарниця Юліанна Ходаковська під час воєнних дій змогла виїхати до Мілану – нам вона розповіла про особливості перебування в Італії, які краще знати українським вимушеним переселенцям. Я була з тих людей, хто взагалі не вірив у вирогідність війни, тому коли вночі з 23 на 24 лютого у повітрі та навколо відчулась якась напруга та тиск, я списала це на мої хвилювання особистого характеру, не могла довго заснути і вже десь у четвертій ранку випила снодійне та відключилася. А через кілька годин, крізь примусовий сон, я прокинулась від звуків вибухів та крику сирен. Взяла телефон, а там вже купа дзвінків та повідомлень, що розпочалась війна. Найперший страх мене охопив за мою мати, адже вона вранці мала вилітати із Стамбулу, а вона така людина, що її ніщо не зупинить, тому звістка про закриття авіаційного простору мене дещо заспокоїла. Далі, розуміючи, що можуть бути проблеми з банками, я побігла знімати готівку, повернулась і лягла досипати, адже снодійне продовжували валити мене з ніг.Київ, 24 лютого 2022Я завжди вважала себе ідеальним солдатом, адже моя психіка дуже адекватно реагує на екстрені ситуації,
форсмажори та негаразди, в мене немає ступору, я не впадаю в істерику, не піддаюся страху, тому дію виходячи з обставин раціонально та холоднокровно. Найкращим рішенням у цей момент для мене стала пропозиція подруги переїхати до неї, адже вона живе у більш безпечному будинку на другому поверсі та з підземним паркінгом, а не як я на 21-му у великоповерхівці біля центрального вокзалу (як ви пам’ятаєте, він таки зазнав ушкоджень). Моя тривожна валіза складалася з двох спортивних костюмів, піжами, пари джинсів, светру, звісно, ноутбуку, грошей та їжі. Тоді я і гадки не мала, що з цим комплектом я перетну всю Європу.Майже тиждень ми з подругою спостерігали за війною з екрану смартфонів, репостячи новини, та не вірили, що все це насправді наша нова реальність, адже виглядало так, ніби ми герої якогось фільму катастрофи. Дні проходили у потоках інформації, дзівнках рідних та друзів, особливо багато повідомлень ми отримували із-за кордону, адже багато хто не вірив чи все це насправді, а не сфабриковані новини.Район, де Юліанна жила у КиєвіВід’їзжати з країни я не планувала взагалі,
в мене і думки такої не було, я не з лякливих, але новина, що до нас йдуть чеченські бойовики мене змусила змінити свою думку. Померти від кулі чи ракети, не така страшна для мене смерть, як бути згвалтованою десятьма чеченцями. Багато хто з друзів вже виїхали на той час, моя родина живе в Миколаєві, тому залишатися одною було небезпечно.1 березня наші італійські друзі запропонували таки вирушати на кордон з Молдовою та спробувати виїхати. Ми вперше за цей час виїхали із житлового комплексу та були вражені кількості блокпостів та перевірки. Місто було пустим та тривожним, біля магазинів черги. Виїхати нам вдалося ближче до вечора, у напрямку Боярки ми вже стали реальними героями подій, адже над дахом автівок роздавалися вибухи та пролітали вогні ракет. Вимкнувши фари ми проїхали декілька кілометрів та були зупинені теробороную, яка попередила, що далі рухатись вночі небезпечно та краще заночувати у місцевому інтернаті.Далі, все я у кіно, ніч, ліс, стареньке приміщення, прохання вимкнути світло та телефони, маленьке ліжко на якому ми спали втрьох – я, Аліна та шпіц Джесіка.
Далі подорож по трасі, де при денному світлі ми побачили значні ушкодження після вибухів і перші наслідки війни стали реальними, на заправці черги за їжею та пальним. Перші гарячі напої за добу були щастям, на кордоні налякані люди, крики дітей, стурбовані та змучені довгою дорогою жінки. Особливої перевірки не було, на кордоні Молдови та Румунії дуже швидка процедура, окрема черга для українців та співчутливі очі прикордонників.And just like that … 2 березня я стала біженцем із маленькою валізою та без будь-яких планів на майбутнє. Чи було мені страшно за себе — ні, я завжди вміла викручуватися та починати спочатку, лякало лише те, що моя родина та друзі все ще там, де йде, так звана «спецоперація».Моя ідеалогія життя нарешті стала очивидною для всіх, а саме: «Проживати кожен день, як останній, щоб потім не шкодувати» – приділяти увагу близьким, смачно їсти та пити, подорожувати, цінувати комфорт, не відкладати задоволення на потім. Мені навіть здалось, що життя та ця філософія вже давно готували мене до таких обставин.Після кількох днів дороги, ночі в інтернаті,
теплі та м'які ліжечка, гарячий душ у простих готелях Молдови та Румунії, здалися нам найвищим благом цивілізації та люксового життя. Але й вражало й те, що ці країни хоч і ближчі до Європи, вони набагато менше розвинуті ніж Україна. Далі був Будапешт, де ми нарешті відчули, що ми в безпеці, навколо Європа, спокійні люди, смачна кава, запах випічки, таке враження, що і не було ніякої війни. Але ми вже інші та ніколи не станемо колишніми. До мене одразу прийшло розуміння, що так як було, вже ніколи не буде, наша країна стане іншою і це вже будемо нові ми. Сподіваюсь, що ще кращі ніж були, але потрібен час, а виживати потрібно зараз.Юліанна Ходаковська з подругами у БудапештіКінцевою зупинкою євротуру була Італія. Перетинаючи кордон, я мала дуже дивне відчуття, адже Італія одна з моїх улюблених країн і асоціюється зі святом dolce vita, а зараз був флеш бек у 2006 рік, коли батьки везли мене у Київ на навчання, і я розуміла, що колишнього комфортного життя не буде, а буде нове, невідоме, але яке ще потрібно заслужити.Моя найкраща подруга (Наталка Романі) нещодавна вийшла заміж за італійця і замість медового місяця отримала біженців з України,
а саме мене та свою родину у кількості чотирьох осіб. Планували святкувати весілля, а натомість познайомились із складною бюрократичною системою італійців.Складність у тому, що італійці майже не говорять іншими мовами, навіть у відділеннях іміграційних служб уся інформація італійською, а працівники розмовляють лише рідною мовою. Я була в рядах перших українців, що звернулись по прохання оформлення тимчасового перебування у Мілані, адже розуміла, що пройде ще кілька днів і черги стануть безкінечними. З одного боку це було важко, адже місцеві органи все ще не розуміли, що з нами робити та лише переводили стрілки з однієї організації на іншу, з другого, було простіше, адже вони не дуже прискіпливо відносились до оформлення та швидко прийняли документи, пообіцявши надати документ Permesso di Soggiorno вже через місяць.АЛГОРИТМ ДІЙ (ПІВНІЧ ІТАЛІЇ)- Заповніть анкету (для кожної особи - окрема анкета):- Перевірте наявність і дійсність свого закордонного паспорта. За потреби зверніться до Генерального консульства України в Мілані.https://www.facebook.com/- Протягом 48 годин після в’їзду в Італію у відведеному відділенні санітарної служби зробіть тест на виявлення SARS-CoV-2.
В тому ж відділенні санітарної служби отримайте код STP (або картку SSR для дітей та вагітних жінок): це дасть доступ до системи медичного обслуговування.- Протягом 8 днів після в’їзду в Італію повідомте місцеві органи Італії про свою присутність на території (Dichiarazione di presenza). Для цього, зверніться до будь якого представництва поліції (Polizia di Stato: Questura/Commissariato).- Повідомлення про присутність на території Італії подається один раз. Кожного разу, коли змінюється помешкання, його власник протягом 48 годин має заявити про прийом у себе іноземця (Dichiarazione di ospitalità).- У відділенні поліції (Polizia di Stato: Questura/Commissariato) з’ясуйте порядок оформлення дозволу на проживання в Італії (Рermesso di soggiorno) у випадку возз’єднання сім’ї/подання запиту на гуманітарний захист/тощо. Поцікавтеся, чи можна одразу призначити зустріч для подачі документів для оформлення дозволу на проживання. Детальніше за посиланням: https://www.facebook.com/Розміщенням біженців займається місцева влада (Prefettura): https://www.protezionecivile...
Можливість навчання дітей, працевлаштування дорослих, надання фінансової допомоги чи пільг біженцям наразі розглядається італійськими органами. Генеральне консульство України в Мілані залучило волонтерів для допомоги біженцям на території Північної Італії. Звертайтеся, будь ласка, за телефонами: +393516149179, +393519303843.Що стосується допомоги держави:- житлом забезпечуют переважно жінок із дітьми- обіцяють видавати кожному біженцю 300 євро протягом трьох місяців- надають медичне обслуговування- дітей влаштовують до навчальних закладів- безкоштовні мовні курси надаються на розсуд комуни, в якій ви знаходитесь- за потреби, забеспечують їжею та одягомГоряча ліния підтримки українських біженців у Мілані працює з 10:00 до 17:00 +393 519 30 38 43Якщо ви маєте ресурси арендувати житло, то тут спідкають не аби які труднощі, адже аренда мінімум на півроку та лише при наявності робочого контракту та банківських гарантій.Мій досвід грунтується більше на допомозі друзів, а ні держави та організацій, адже саме вони допомагають конкретним людям та родинам, не словом,
а ділом. Наприклад, Даріо Пьєраціулі, італійський винороб, що прихистив дві родини з дітьми з України, надавши житло та допомогу у власному маєтку.Юліанна Ходаковська в гостях у Тіно ВетореллоМені особисто пощастило познайомитись, дякуючи власнику київського винного бутіка Wine Mart Андреа Полоссі, із зірковим шефом Тіно Веторелло. Він планував відкриття ресторану у Києві до війни, а зараз запропонував мені співпрацю та обмін досвідом у своїх проєктах.Я продовжую свою діяльність на території Італії, адже своєю активністю я допомогаю заробляти моїм підрядникам, які залишились без замовлень в Україні, а саме таргетолагам, дизайнерам та іншим. В мене немає остаточного розуміння, коли і як завершиться війна, я освідомлюю одне, що треба бути мужніми, боротися, працювати та не опускати руки, адже ми живемо один раз і ми самі володарі своєї долі, якими не були б обставини, треба бути сильнішими.Бажаю всім нам миру та спокою!