Общество

Оскар стрічці про Навального. Навіщо Захід досі шукає «хороших руських» і про що цей знак для України — дискусія у соцмережах

13 мар•NV

На 95-й церемонії вручення нагород Американської кіноакадемії Оскар за найкращий документальний фільм отримала стрічка Навальний.

Без нагороди в цій номінації залишилася стрічка Будинок зі скалок — фільм виробництва Данії, України, Швеції та Фінляндії, який розповідає історію дитячого будинку в нині окупованому Лисичанську. На момент зйомок фільму від лінії фронту дітей відділяли лише 20 км.

Утім, журі вирішило нагородити Оскаром документальну стрічку Навальний прем'єра якої відбулася на початку 2022 року на HBO Max і CNN Films. Фільм канадського документаліста Деніела Роера розповідає про події, пов’язані з отруєнням російського опозиціонера Олексія Навального, його подальшим арештом і ув’язненням у Росії.

Отримувати Оскар за фільм Навальний на сцену театру Долбі в Лос-Анджелесі піднявся не лише режисер стрічки, але й родина Навального (дружина Юлія, дочка Дар’я та син Захар), а також розслідувач Христо Грозєв та керівниця відділу розслідувань Фонду боротьби з корупцією (ФБК) Марія Пєвчих. У своїй промові режисер Деніел Роер згадав розв’язану Кремлем війну проти України,

заявивши: «Є ще одна людина, яка не змогла бути з нами сьогодні. Олексій Навальний, лідер російської опозиції, залишається в одиночній камері через те, що він називає - і я хочу точно процитувати його слова — «несправедливою агресивною війною Володимира Путіна в Україні».

Роер присвятив нагороду Навальному та «всім політичним в’язням у світі». «Олексію, світ не забув твоє важливе послання — усі ми не повинні боятися протистояти диктаторам та авторитаризму», — підкреслив режисер стрічки, далі надавши слово дружині Навального. Зі сцени театру Долбі вона звернулася до аудиторії з короткою промовою: «Мій чоловік у в’язниці тільки за те, що говорив правду. Мій чоловік у в’язниці тільки за те, що захищав демократію. Олексію, я мрію про день, коли ти станеш вільним і наша країна стане вільною. Тримайся, моє кохання», — сказала Юлія Навальна.

При цьому президенту Володимиру Зеленському завчасно відмовили в можливості виголосити промову на церемонії вручення Оскарі - як і минулого року. Голова МЗС України Дмитро Кулеба назвав це «лицемірством топменеджерів і продюсерів кіноіндустрії».

В Україні нагородження Оскаром стрічки про Навального сприйняли неоднозначно і здебільшого критично — особливо на тлі номінування фільму Будинок зі скалок, у якому прямо йдеться про події війни в Україні Крім того, російському політику пригадали його більш ранні висловлювання щодо багаторічної війни РФ проти України, зокрема щодо Криму. Восени 2014 року в інтерв'ю радіостанції Эхо Москвы Навальний зауважив: «Крим — це бутерброд із ковбасою, чи що, щоб його туди-сюди повертати? […] З погляду політики та відновлення справедливості, те, що потрібно зробити зараз у Криму, це провести нормальний референдум. Не такий, як був, а нормальний».

Нині ж Навальний дещо змінив свою думку: у лютому 2023 року він, перебуваючи в колонії, передав для оприлюднення 15 принципівсвоєї політичної платформи. Серед них є такі:

  • «Путін розв’язав несправедливу агресивну війну проти України під безглуздими приводами»
  • «Росія зазнає військової поразки»
  • кордони України — «такі ж, як і в Росії, — міжнародно визнані, визначені 1991 року».
NV зібрав реакції лідерів думок в Україні про Оскар фільму

Навальний як найкращій документальній стрічці року.

Трейлер фільму Навальний:

Українська команда фільму Будинок зі скалок зокрема її другий режисер та лінійний продюсер Азад Сафаров, висловили жаль, що не змогли принести Оскар Україні. «Ми мали виграти не тому, що ми з України, а тому що фільм глибокий, цінний і талановито знятий данським режисером Сімоном Леренгом Вілмонтом і зроблений крутою командою. Але сьогоднішній вечір ще раз довів, що російська пропаганда дуже добре діє і вміє розкручувати псевдогероїв там, де героїв нема. А значить у нас ще багато роботи», — зауважив Сафаров. Він також зауважив, що за 10 днів у США команда стрічки «всюди, де могла, говорила про російські злочини, про російську війну проти України, і про російські фейки».

https://www.facebook.com/azad.safarov/posts/pfbid02PY9AyKMGC1Z7eoNgHn8xfnz1arrC4QmUGDbH11fLguTEwFvYXmJTYoEaUtKHFKWkl?__cft__[0]=AZW5nA_JVIAW_7_xEPl9Ty-i3J1-_aqkODHAnKR3bBkV9LKPSnPVzuo5c9Rurqil0pjQlK1RAEdE3PEAoCiFJjtqhwo6CqMBq_Wie24-nxaYw1R1-vKCPMHu_XB5ddYQT9M&__tn__=%2CO%2CP-R

Нардеп Роман Грищук (Слуга народу) підкреслив парадокс: «Оскар відмовляє президенту Зеленському в виступі,

щоб не було політизації конкурсу і згадування війни, і дає статуетку фільму про Навального і про Першу світову війну. Все що треба знати про цьогорічну премію».

https://www.facebook.com/grishchukroma/posts/pfbid09MMUPe5PHSiS1iGYTtqCMsTjoQAF64rR1CXD8cAMfWHL1C73NqunX9yBRTCdhfDWl?__cft__[0]=AZUvb0micpTLyOcXN7EExP-AwjUnKgNxghsmV9n629YYo0pABllxaAmcAagDwpn0My-9otOwGBgNs6iYyeP2wMXuHH6lZRZGh_6fQCFUX0ODUw&__tn__=%2CO%2CP-R

Розчарування рішенням журі та відсутністю помітної публічної підтримки України висловила теле- і радіоведуча Ілона Довгань «Оскар розчарував. Переможці документалки. І що вони сказали. Точніше нічого не сказали… А хтось, взагалі, на церемонії був з синьо-жовтими кольорами, чи я пропустила?» — зауважила журналістка.

Польська команда фільму ІА — оператор-постановник Міхал Димек та актор Матеуш Косьцюкевич — булиєдиними, хто завітав на церемонію з жовто-блакитними стрічками на своїх вбраннях

https://www.facebook.com/ilona.dovgan/posts/pfbid0ceMUi5KWAGJUKWvViJ8AqZ2XZnwFHJ1AD1uFK7wy1K9YfCcpa63tpp79TLKEEy8nl?__cft__[0]=AZUU0EcttImSHceAmvVdJHTYO_NM7l_ViIoej_sUTo21qJE46Q86aa2rPkaRrTDN0Pnzdz0bNzZedWgRa4o9Gj2xalzGF_e-s9Yc4zNnLMFstKlpkkCWhlrMiFFCuSxU__E&

__tn__=%2CO%2CP-R

Журналістку Олену Дуб теж засмутило «те, що всі вдавали, наче ніякої війни, російських злочинів та України нема». А на Будинок зі скалок сходіть. Поки він у прокаті. І задонатьте", — закликала вона.

https://www.facebook.com/dub.olena/posts/pfbid0fNviYMCGA1GN9sRLuJLDJMHNkho4mGyNdUrenqQKjMHhszrAaDMr2UzpJ4FqFDAYl?__cft__[0]=AZVnfKS2NuitwoL_P39QUhleMKot7plg0_NXOJhT4Bq2lZ6A-7186LQu7Yidtp2rM66ewihyu-OHi7VS3gO03Ct7_tAeeHll0Wx38vqeEPkKtlvcEJg2_kfF8h-XM3PaKWq9bWJo-pSuob-6fRccnOlpf3usAwtc5JnqylspPpJ16g&__tn__=%2CO%2CP-R

«Оскар Навальному — це не про кіно, а про реальність в якій досі шукають «хороших рускіх», — зауважує Володимир Вятрович, народний депутат і колишній голова Інститут національної пам’яті.

https://www.facebook.com/volodymyr.viatrovych/posts/pfbid0258wUmcSWKbSayLTewm7FsMvM3ta3u8V2UbUfPvBmUWEXHT7gCTw5d5KG7JNV9765l?__cft__[0]=AZVRJVHEqTh8uju6IaTaSG5jugvJfDCWic6MxFnwyZfHIZsLIqd2qjS_r5ABfPtfuIjeYpsHYIkFEh7ggINeBmmkouIfsW4QJdnDEzj-Idg1mfWYlYDHE_I9FsVcLv6LOUo&__tn__=%2CO%2CP-R

«Якщо Оскар поза політикою, як тоді розуміти документальний маніфест

Навальний у якому внутрішньоросійська політика ллється через край? Якщо Оскар поза контекстом війни в Україні та масового геноциду українців, навіщо тоді постійно говорити про гуманізм і справедливість?» — написав радник глави ОП Михайло Подоляк.

Журналіст Голосу Америки Остап Яриш у своєму треді в Твіттері закликає пам’ятати важливий факт про Олексія Навального: «Те, що ти проти Путіна, не заперечує імперіалістичних і шовіністичних поглядів». Він наводить низку прикладів, коли російський опозиціонер виявляв подібні погляди. Так, коли Росія напала на Грузію в 2008 році, Навальний підтримав вторгнення і написав у своєму блозі, що «дуже хотів би вразити грузинський Генштаб крилатою ракетою». Він також називав грузин «гризунами» і закликав депортувати їх з Росії. Більше того, в інтерв'ю Ксенії Собчак вже в 2017 році Навальний не став відмовлятися від своїх слів від удари по Грузії крилатими ракетами. А в 2021 році на сайті Навального підконтрольні РФ території Грузії були позначені як нібито окремі «держави».

Тетяна Кохановська, аналітик Maidan Monitoring Information Center,

проводить паралелі між нагородою фільму Навальний і тим, як Захід намагався «дошкулити кремлінам» за часів холодної війни

«Совіти були дуже чутливі щодо таких речей, кожна вагома премія дисидентам змушувала їх кумедно метушитися й прискати слиною: див. Нобелі Бунину, Пастернаку, Солженіцину, Бродському — цей фінт західна мистецька спільнота повторювала мало не 40 років з незмінним успіхом. Совіти це сприймали як ляпас, причому справедливо сприймали», — нагадує вона.

Однак, нагадує Кохановська, нині такий інструментарій втратив свою доцільність: «Нинішні кремліни — це щось абсолютно інакше. Ну тобто рівень агресивності в них не менший, але чисто ізоляціоністський. РФ сьогодні не прагне очолювати ніяких „соціалістичних“ альтернатив світу капіталізму, не намагається нікого привернути на свій шлях, не пропонує жодних інклюзивних проєктів, як ото соціалізм. Вони не чутливі до репутації. Тому таке натикування факів на них абсолютно не справляє прикрого враженння», — наголошує аналітикиня.

Саме тому, підсумовує вона, Росії «більшою мірою лестить така увага, при чому не лише „хорошім“ рашкам,

кремлінам теж.» «І то вже не кажучи про постать самого Навального, з його імперськими переконаннями. Тоді як Україні, першій жертві регіонального агресора, надзвичайно неприємно. От що буває, коли безтямно застосовуються старі методи щодо нових викликів. А для нас це певною мірою холодний душ, в тому сенсі, що дає уявлення про те, яку колосальну інерцію мислення доводиться долати політичному керівництву наших союзників», — підкреслює Кохановська.

Журналістка NV Ольга Духнич пропонує дискутувати про рішення кіноакадеміків, аналізуючи низку запитань «Чи заохочує Оскар за фільм про Навального щось у російському суспільстві? Чи здатний він забезпечити там певний простір для політичної дії? Чи заохочує він до дій світ за межами РФ? Для кого він був як сигнал взагалі? Чи був він відповідний по формі донесення та по сенсу?»

Ольга Духнич нагаує, що війна в Україні - «не локальний і навіть не регіональний конфлікт», а «регіональний прорив більш глобального конфлікту, який багатьом навіть страшно усвідомити». Вона також переконана, що «падіння нинішнього режиму в Росії можливе не зовні,

а скоріше з середини», переконана Духнич. «Це, мабуть, і буде поразка, якої ми прагнемо», — зауважує вона.

Низка українських публічних діячів також закликають більш виважено поставитися до того, що означає цьогорічне нагородження Оскаром фільму Навальний.

«Якщо вважати Оскар у документалістиці актом суто політичним, то ніякого гріха в присудженні його фільму Навальний немає», — вважає блогер Кал Волох. На його думку, сьогодні «Захід просто зобов‘язаний робити ставку» на російського опозиціонера в контексті можливої зміни влади в Росії, адже Навальний:

  • популярний;
  • єдиний декларує готовність повернути Україні всі її землі й виплатити репарації;
  • цілком може колись стати партнером у ядерному роззброєнні Московщини, котре вочевидь буде серйозною проблемою в повоєнному світі.
«Крім того, Навальний знаходиться наразі в тюрмі (тобто, в повній залежності від влади) і може бути знищений у будь-який момент. Захистити його — завдання непересічне. Що ж до України, то ми й так знаходимося в центрі світового (принаймні, його цивілізованої частини) консенсусу. І присвоєння Оскара українській стрічці мало що б тут додало»,

— вважає Волох. Він визнає, що спроба привести Навального до влади може «нічим не закінчитися». «Цілком можливо також, що, прийшовши до влади, він не буде виконувати те, що західний світ (і ми в першу чергу) від нього очікуємо. Але це не означає, що не треба намагатися. І Оскар у документалістиці - дуже скромна плата за це», — переконаний блогер.

Він також звертає увагу українського суспільства на гостріші проблеми самої України — зокрема нову інформацією про те, «що в ДБР немає жодного слідства щодо Баканова».

https://www.facebook.com/karl.volokh/posts/pfbid068bzMqqfw9jzfd7tie7aNBMRmZfze1TiZU3rwyBRmPPuAHEZLyLQ61r7PZXBNm7Hl?__cft__[0]=AZUY1zVMU75eXTDsbjFUaHVhaVGd9Ph51JCgfY_M5n10tvU8YHvNz_uCYYnWRrUpPCTUfPV8vj8199SGZlK4c3OCi96Gr4i0rkBz8uHPIWJFaTwxacmfm1dmaLzbSrkVqOAUc5MrKzekCsU_2Ix6Szpg&__tn__=%2CO%2CP-R

Схожої думки дотримується блогер і колишній директор з розвитку Work.ua Сергій Марченко, який вважає, що «Оскар Навальному — це добре для нас».

«Ні, нас не забули. Так, ми досі на перших шпальтах. Просто інколи там крім нас є ще хтось. Змиріться з цим.

Світ не крутиться навколо нас. Оскар Навальному — не зрада, а привернення уваги світу до людоїдської суті путінського режиму. Це важливо для підтримання сприятливих для нас суспільних настроїв в Європі та вільному світі», — зауважує Марченко.

Він також закликає визнати реалії сучасного світу, у якому «люди не люблять дивитися про біль, відчай, негатив — саме тому нас постійно банить Фейсбук». «Фільми про війну в Україні складні, тяжкі і більшості іноземців нецікаві. Це може бути нам неприємно, але це факт. Фільм про Навального — зовсім інше. Він не такий тяжкий для сприйняття. Він про історію однієї людини. А люди люблять такі історії», — констатує Марченко. Він визнає, що не є фанатом Навального, однак «чим більше людей побачать його історію і жахнуться Путіна, Московії, того способу життя, яким живуть окупанти, тим більше буде у нас танків». «І так зростання популярності Навального хитатиме Московію і послаблюватиме окупантів. Забули про той Оскар і ї**шим на перемогу», — закликав він.

https://www.facebook.com/serhii.marchenko.ua/posts/pfbid0rUPmThjTwvCUQ4gL53t4CFPwBh13NYQknm5ddfk6MNWNTbDpJHAGmARkdmD21xcXl?

__cft__[0]=AZVqW_1jpzcFIKMnz7JpuBqvtwn3qRRZAyau8_I6F3sVJsueU_tp4VomfO7R_h2ZC5lgmPOzqquTkxmLnl29W_QtflE-4XZKyhGCRDV81lm1crIhzz_tlY4I0oz0AB6-qUKmYi0qfh0g-uX7FBXFcdqT_twifF14FZ7YheW9qSISWg&__tn__=%2CO%2CP-R

А журналістка Наталка Гуменюк зауважує, що українцям досі складно «бачити користь для себе насамперед». «Оскар» виграв фільм канадського режисера про те, як президент РФ намагався отруїти забороненою хімічною зброєю Новачок політичного опонента, але ці спецслужби, які стали просто карикатурним інструментом вбивства і вбивали й вбивають за кордоном, не спромоглися на це. Це зброя, якою російські спецслужби вбивали людей у Британії і Болгарії, що вкотре доводить — російська держава — терорист і загрожує тим, хто за її межею", — підсумовує Гуменюк, називаючи в такому контексті документальні стрічки «дійсно непоганим способом адвокації».

Вона також проводить паралелі з тим, якої шкоди Росії завдали міжнародні розслідування про використання допінгу її спортсменами. «Якщо ви пам‘ятаєте Ікарус — [стрічку про те, як російський спорт виявився зав’язаним на допінг, то цей фільм був інструментальним для розслідувань і подальшої дискваліфікації РФ з міжнародного спорту. Тут схожий посил. Ікарус був корисним фільмом», — наполягає журналістка, водночас зауважуючи, що не є фанатом концепту «ворог мого ворога — мій друг». «Навіть навпаки, це дуже пагубний підхід. Я тут про чисту користь», — підкреслює Гуменюк.

https://www.facebook.com/ngumenyuk/posts/pfbid0fYeTcPNCn7xWFQBYn7itiwpwsNVVYbv5e3ESyL3zTRHxEXxPfkKzzTRQKgnAQCPvl?__cft__[0]=AZWL04WKWNToD-sAvYqOHsUMI1_zHzM__xZxB7Rq5jQ-UyBCjWbUr9aUbADkBgsc2QC7I0eGQxVfWTUzxjv4ZDWX2eDrp--u5GZQnnOPnc-ZvfEvfnxwtmubbBEySfFg8OjbRxIqTAzo6Ye2R8P0tdsh&__tn__=%2CO%2CP-R

Перемога, Подоляк, Дія, фронт, Сигнал

Читайте еще