До Днів пам’яті та перемоги Фонд «Демократичні ініціативи» оприлюднив дані опитування «Символи, події та особистості, які формують національну память про війну з Росією»
Ми запитали, зокрема, а хто ж зробив найбільший внесок у відбиття російської навали в перші місяці війни? З великим відривом в лідерах — Сили оборони України (78%), український народ (62%) та волонтери (46%). Лише на четвертому місці (може й несправедливо) опинилася центральна влада (президент, уряд) — 24%, одразу за нею -партизани (18%), ще нижче — влада місцева (13%). Цікаво, що партизани обійшли центральну владу на Сході, тобто там де партизанський рух в силу суто географічних причин виявився на вістрі Опору.
Віддаючи належне Зеленському і діям влади, яка не розсипалася, а сконцентрувалася, наголосимо, що результати опитування відбивають реалії: головний герой — народ, оті прості дядьки й тітки (про яких якось зневажливо висловився Арестович, про якого йдеться далі). Мені часто доводиться пояснювати західним журналістам: український народ взявся за зброю не тому, що має такого сміливого лідера.
А наш лідер поводиться так, бо має за собою підтримку українського народу. І з наївного популіста, пацифіста зразка 2019 року, який взимку 2021/22 звинувачував Захід в нагнітанні інформаційної напруги, він тепер перетворився на державника і, дай Боже, щоб ним лишився.
Український народ взявся за зброю не тому, що має сміливого лідераА от, відповідаючи на відкрите запитання «Які політики чи громадські діячі відіграли важливу роль в обороні країни?», 65% респондентів заслужено згадали президента України, 47% - головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.
Далеко позаду, але дивовижно високо ідуть такі особи як Михайло Подоляк чи сумнозвісний Арестович. Коментатори — так. Внесок в оборону? Ну хіба що в інформаційну. А у випадку Арестовича — ну дуже сумнівно.
Ще одне питання: визначити найбільш фахових та об'єктивних осіб, які висвітлюють перебіг війни.
Подоляк з Арестовичем вийшли на 2−3 місце одразу після Зеленського! Справжні військові експерти (а не політики чи журналісти) опинилися в кінці списку. Отож телекартинка або сенсаційні, скандальні пости в соцмережах продовжують визначати прихильне ставлення громадян.
Хтось, хто звик маніпулювати громадською думкою, може бути задоволений.
Буквально днями мені довелося рецензувати книгу 25-го радника президента США з національної безпеки генерала Макмастер — «Поля битв. Боротьба за захист вільного світу». Говорячи про слабкість в опорі агресивним силам, Макмастер нагадує, що: «Новинні програми кабельних мереж виявили, що можуть заощадити гроші та максимізувати прибуток, замінивши іноземних кореспондентів експертами, яким платять за сидіння за столами та діалоги (чи монологи) в студії - головним чином про інтриги Білого дому, партійну політику або популярну культуру».
Чекайте, про яку країну з говорунами-«експертами» йдеться? Чи не ми перші випробували сумнівне «ноу-хау»?
Але це лише говорить про завдання, які продовжують стоять перед експертним середовищем і громадянським суспільством і особливо перед медіа, які і мають надавати слово експертам.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
