На 87-му році життя 7 червня помер краєзнавець, письменник, етнограф, журналіст та член спілки письменників України, уродженець Сумщини, Борис Ткаченко.
Про нього ще згадуватимуть і згадуватимуть. Не роками, - поколіннями. Згадуватимуть все, що зробив, чому служив.
А поки що в ці сумні хвилини – лише головні відчуття про Вчителя.
Людина-скеля. Все витерпів, зберіг і доніс до нас ту одвічну «стару Україну», яка більш ніколи не повториться. Доніс у спогадах і віднайдених документах. В іконах, шаблях, скринях, вишиванках, малюнках на інших старожитностях, які разом з дружиною закопував у засмолених бідонах, переховуючи від знавіснілих кагебістів.
А головне – передав нам Дух тієї України – чесної, працьовитої, сміливої й волелюбної. «Поле без гербіцидів – душа без погонича» - сама назва однієї з перших книг промовляє, кричить…
Козак. Завзятий у всьому. Для того, щоб розмістити врятовані колекції, побудував ще одну хату. На сволоці вирізьблений надпис: «Побудована рабом Божим Борисом в … році». Таких музеїв ще треба пошукати по світу! Міг приїхати в нікому не відому сільську школу, щоб розповісти дітям про Голодомор, який досліджував усе життя. Бо розумів: «Під чорним тавром» - це те минуле, яке не має стати майбутнім наших дітей.
Легенда. Зазвичай вона йде попереду знайомства. А вже потім розкриваєш велич цієї людини. Но роменському шляху в районі Пустовійтівки – покажчик: «до Соловків 1500 км.» Як згадка про Калнишевського. Кагебісти нищили, а він з’являвся...
