Цього дня 358 років тому почалася Конотопська битва.
Битва, яка вкотре змушує замислитися над уроками історії, над їхньою безжальністю і незворотністю. Над тим, як помилки творців історії відбиваються на тисячах, мільйонах людських доль. І над тим, що волею долі таким творцем може виявитися будь-хто.
Вкотре збагнути як продажність чи недержавницьке мислення зверхників завершуються фатально для цілих держав.
Замислитися про те, що перед лицем історії немає безумовно позитивних чи негативних персонажів, адже кожен періодично повертався до неї тим чи іншим боком.
І оспіваний та уславлений Іван Сірко у цей конкретний відрізок часу вчинив як зрадник інтересів своєї держави. Тоді як Іван Виговський, котрого недолюблювали за "олігархічні зв'язки" зробив величезний прорив в українсько-московській війні, зламавши її хід і отримавши шанс на остаточну перемогу і захоплення Москви.
За оцінкою істориків, Конотопська битва стала однією з найганебніших і наймасштабніших поразок російської зброї. Однак, наша перемога у битві обернулася поразкою у війні.
358 років - а українсько-російська війна не завершена, триває її новий виток. Історія безжальна, але геніальна вчителька. Ось тільки чи знайдуться у неї гідні учні в нашому часі?..
P.S. Зважаючи на те, що у радянських підручниках Конотопської битви не існувало в принципі (адже, за тоталітарною міфологією, "Україна зроду не воювала з Москвою і споконовіку прагнула до союзу з Росією"), а відновлення історичної правди в сучасній Україні подекуди накульгує на обидві ноги, корисним може стати лаконічний, але інформативний екскурс Юрія Поташнього: "Конотопська битва: перемога, що обернулася на поразку".
*Публікація на правах блогу
