Люди звикли порівнювати: синє з червоним, власні погляди з чужими, яйце з куркою. Але найбільше люди люблять порівнювати старе з новим. Ну і, звісно ж, немає ґеймера, який би утримався від порівнянь ігор серії Resident Evil. Тут я вас маю одразу розчарувати, або ж порадувати, ниття на тему «от колись були хорори» в цій статті не буде. Всі роздуми на дану тему краще залишимо Вам. Отож, не будемо тягнути «Клер за хвоста» і спробуємо поглянути на гру абсолютно не упередженим з даного приводу поглядом.
Події, описані в Resident Evil Revelations 2 розгортаються між 5 та 6 частинами основної серії. Нам доведеться пережити історію одного з головних персонажів серії – Клер Редфілд та ще одного другорядного (я б сказав епізодичного) героя всесвіту Resident Evil – Баррі Бертона. А також зовсім нових особистостей у кількості двох штук. Ну куди ж в резиденції зла без свіжої крові? Evil is watching...
Клер Редфілд. Вона вже не шукає брата (Кріса), а твердо осіла в антибіотерорестичній компанії ТерраСейв. Знову прожектор гелікоптера, постріли, знову бите скло, знову спецназ і знову ж таки Клер прокидається на підлозі темної камери на невідомому острові з тварюками,
породженими різновидом Т-Віруса. Знайомо? Так, все це не двозначно нагадує події Resident Evil Code: Veronica. Не вистачає хіба що запальнички. Але потім ми знаходимо дещо значно краще (ні, це не малюнок запальнички) – компаньйона, живого. Він (вона) і присвітити може, та так, що аж монстряки сліпнуть, і зігріє душу розмовою. Більше того, ця людина знайома не тільки для Клер, а і частково для фанатів серії. Мойра Бертон – саме заради неї Беррі мало не погубив виживших S.T.A.R.S. в першому «резиденті», адже вона є однією з двох його дочок. Заради них він готовий на все, чим вчасно і скористався Вескер… кхм… але обійдемось без спойлерів. Відповіді цікавіше знаходити самому. Ще один цікавий факт: антагоніста гри звуть Алекс, співзвучно з Алексія, антагоністом Resident Evil Code: Veronica.
Беррі Бертон. Цей занурений у свої думки здоровила з кольтом теж наганяє ностальгію. Як і в першій частині Resident Evil, тут у нього теж багато набоїв… спочатку. На відміну від Клер, Беррі потрапляє на острів за власним бажанням, аби знайти свою дочку, Мойру. Але натомість знаходить невідому дівчинку,
Наталію, в якої немає прізвища, зате є цікавий дар відчувати монстрів на відстані. А ще, протягом гри, із уст героїв не раз буде звучати його коронна фраза з першого Resident Evil – «What is this place?».
Загалом цій грі таки вийшло зберегти знакові елементи серії та жанру в цілому. Присутній дух відчаю в обох історіях, які сплітаються в одну лише по мірі проходження. Суть подій розкривається знаходженням різних документів. Боєзапасу та аптечок майже ніколи не буває достатньо: от тільки назбирав провізії, думаєш, все по плечу, але чергова сутичка з купкою монстрів – і ти вже на нулях. Також зір фанатів серії порадують класичні зомбі, комбінування трав та локація у вигляді особняку.
Про ґеймплей. Нажаль до наших часів у хорорах не збереглася одна з основних ознак жанру, а саме – незручна камера. Зараз прийнято фіксувати камеру позаду персонажу, не став винятком і новий Revelations. Однак, граючи за Клер, освітлювати темні локації потрібно за допомогою ліхтарика Мойри, яка зазвичай знаходиться десь збоку, так що в перестрілках освітлення зазвичай в незвичному ракурсі,
особливо коли Мойру зіб’ють з ніг і освітлення падає разом з нею. Благо між персонажами зручно перемикатись і бігаючи за Мойру можна добряче зекономити набої. Персонажі-напарники не такі вже беззахисні: у Мойри завжди під рукою ломик, а в Наталії – цеглина (дуже не практична річ, особливо в руках маленької дівчинки, що б там не казали в анекдотах), її постійно треба десь підбирати і у певний момент вона ломається. Також у грі є прокачка умінь, як основних героїв, так і їх напарників.
Декілька слів про запозичення. Звісно, важко було не помітити такі елементи, як верстаки для апгрейду зброї, виготовлення різних вибухових пристроїв у реальному часі (особливо димові бомби) з пляшок та добру долю стелсу в геймплеї, які є знаковими для іншої ікони зомбі-хоррорів «The Last of Us». Бомба-приманка одразу нагадує старий-добрий «Left 4 Dead», а усі монстри, які не зомбі, відверто схожі на тих, що ми могли бачити в серії «Silent Hill». Але знаєте, загалом немає нічого поганого у тому, що одна ікона зомбі-жанру бере вдалі елементи інших, найкращих у своєму жанрі ігор. Це дає відчуття, що вони всі чимось пов’язані (святі печенюшки, та це ж всесвітній злий заговір!).
І можна довго сперечатись на тему того, що все що ми бачили тут, ми вже бачили ще десь, але навіщо? У ґеймерів розум повинен залишатись гнучким, відкритим для нових історій, нових ігор, нового ґеймплею. Навіщо бурчати про те, що зараз все не вже не таке як було колись? Це ж очевидний факт. Змінюються часи, змінюються технології, ігри теж змінюються. І варто сприймати все нове відповідно на новий лад, в іншому випадку це ніби дивитися телевізор із зав’язаними очима – Вам у будь-якому випадку не сподобається все, що Вам показують.
