Вчора тернопільські школи урочисто зустрічали своїх школярів. Ми вирішили відшукати спогади про шкільне навчання відомих тернополян. Зокрема, про те, як навчався і в кого закохувався розповів Тернопільський Сірий - Сергій Притула.
Талановитий ведучий Сергій Притула уже у дитинстві був багатосторонньою та цікавою особистістю, він мріяв бути ворошиловським стрілком, дияконом у церкві, в результаті став економістом, але жодного дня не працював за фахом.
Сергій, в своїх попередніх інтерв’ю ти згадував, що в дитинстві мріяв стати супергероєм, чи були ще якісь мрії щодо майбутньої професії?
- Покажіть мені того, хто в дитинстві не хотів стати супергероєм, кіногероєм чи просто героєм))). Мрії мінялись із зміною віку. В 7 класі вже не хотілось бути, як у першому «ворошилівським стрілком» (вплив історій мого дідуся про війну), а в девя’тому вже не хотілось бути дияконом у церкві, як у сьомому. В дев’ятому класі хотілось бути адвокатом, а в 11 - журналістом. В результаті став економістом, але жодного дня не працював за фахом, бо вже на другому курсі, потрапивши на радіо,
зрозумів – ось воно!, - розповів Сергій виданню kita.com.ua Школа тобі не дуже подобалася, однак ти її закінчив з золотою медаллю як так вийшло?
Любити школу і добре навчатись – це не одне і те ж. По-перше, школу я не любив як сам інститут, який пригнічував дитяче «его». То були радянські часи. Ба, навіть з розпадом Союзу багато не змінилось. Виділятись вважалось дурним тоном. Ти мав робити все для колективу, а не для себе. Але в якийсь момент ти починаєш протестувати. Агов, панове! Я ходжу на районні олімпіади з математики, фізики, історії, біології, географії, англійської мови, правознавства… беру там перші-другі місця, їжджу на обласні олімпіади… Можна, в такому разі я не буду ходити на ці ідіотські «суботніки» і не малюватиму паркани???!!! Ні, чувак, будеш ходити, бо всі ходять.
Проте, сам процес пізнання мені подобався. Цікаво стало десь з 5-го класу, коли перейшли на «багато вчителів». З першого по третій було нудно, бо я ще до школи вільно читав російською і українською, писав, рахував, множив і т.д. Ну як мені могло бути цікаво читати Буквар, якщо у 5 років я прочитав «Спартака»???
А в старших класах пощастило з класними вчителями. Ганна Пилипівна (англ.мова), Ольга Степанівна (географія), Надія Василівна (укр.література), Оксана Іванівна (хімія) і т.д. Вони так цікаво і доступно подавали інформацію, що в принципі я вдома підручники і не читав, використовував почуте на уроці і, звісно ж, вичитував десятками книг додаткову літературу. Художню, енциклопедії, публіцистику. От без цього було б важко.
Уроки прогулював?
Це трапилось один раз. І то, не тому, що хотів. Просто не хотілось бути «крисою», ну, це коли всі тікають, а ти що, залишишся??? Я з кількома хлопцями зі школи ходив на районні змагання з шахів. Дуже прикро програв у фіналі на другій дошці і абсолютно «прибитий» поплентався до школи, ще встигав на 1 урок. А хлопці мені: «Сєрьога, ми ж всі по домах, ми ж на змаганнях були». То й я собі додому пішов. В школі навіть ніхто і не перепитував на наступний деньJ.
Пам’ятаєш шкільний випускний?
О так, його не забути. Перший день був «чорним» - я ненароком образив кількох вчителів. При чому мені навіть не дали можливості порозумітись… З деким вдалось прояснити ситуацію тільки цього року на 15-літті випуску.
А другий день був дуже «світлий» - мені «стукнуло» 16 років. Батьки організували свято - моє день народження стало продовженням випускного, тато вручив паспорт громадянина України. Я був щасливий!
Як проводив літні канікули?
Кожне літо я проводив у сел Вишнівець, що на Збаражчині, у бабусі і дідуся по маминій лінії. Не хочу повторюватись, багато разів розповідав про цю місцину, хто захоче, хай «погуглить»J. Там було все, що треба школяру для активного відпочинку: річка, два стави, луг, футбольне поле, горби, хвойний і широколистяний ліси, купа дітей-ровесників, а головне – бабуся і дідусь, які в мені душі не чаяли, а я в них. Коли їх не стало - дитинство закінчилось.
Твої захоплення у юності?
Футбол, волейбол, нумізматика, книги.
Ти мабуть був дуже популярним серед дівчат?
Ні, я прийшов у школу в 6-річному віці, разом з семилітками. В мене був достатньо пізній пубертаційний період, десь між 10 і 11 класами. Себто між 14 і 15 роківJ. Тому, як молодий чоловік дівчат у школі я практично не цікавив. Надолужив згаяне в інституті))).
Перше кохання?
В першому класі я обожнював дівчинку Оленку,
але після того як вона мене, якось на перерві, витягала за вуха, перестала мені подобатися. А в класі сьомому я був таємно, страшно закоханий в Уляну Скоропляс. Якщо вона це прочитає, напевно, буде сміятися. Вона на мене не звертала уваги. Я тоді був такий маленький і нещасний. Після школи зустрів її всього один раз, коли вже навчався на другому курсі - ми побачилися в тролейбусі. Виявилося, що вона вступила до консерваторії, стала віолончелісткою. Запросила на концерт. Я тоді вперше опинився у філармонії, на концерті симфонічної музики. Вона - в оркестрі. Пам'ятаю цей момент, як зараз ...
Мої часті закоханності - мій великий мінус. Свого часу мама наді мною підсміювалася, кожного разу коли я приїжджав з інституту в Тернополі додому з маслянистими очима і казав: «Мамо, все!». На що мама питала: «Що, знову?». А я відповідав: «Цього разу - це на все життя! Я її люблю і не мислю життя без неї ». Подібне траплялося раз на два тижні. Мама завжди сміялася наді мною і шкодувала цих дівчаток, оскільки знала, що це не довговічне. З часом відносини стали більш тривалими.
Перше побачення і перший поцілунок?
Якщо вважати першим поцілунком мої несміливі спроби у дев'ятому класі з восьмикласницею, це одна історія. А якщо говорити про справжній смачний поцілунок, це сталося в п'ятнадцять років. А я вже став симпатичним, витягнувся небагато, був дуже худий, як глиста. До мене підійшла вона - дівчина, що вже трохи випила, взяла мене за комір сорочки, притягнула до себе і як поцілувала!Я вважав її святою жінкою, так як вона подарувала мені перший дорослий поцілунок. А перше побачення сталося на першому курсі. Проблема тільки, не пам'ятаю з ким, тому давайте не будемо про це!
te.ua
