За перипетіями новин, за Великодніми святкуваннями ми дещо й призабули про те, що 15 квітня наш рідний Тернопіль святкує свій День народження. Більше того, цьогоріч у нього «кругла» дата. Для тих, хто «дружить» з математикою, навіть і порахувати нескладно – 2015 мінус 1540 буде 475! Отже, 475-річний ювілей сьогодні у Тернополя!
І як же привітати, щоб було пафосно і поважно, відповідно до такої серйозної дати? Квіти? На жаль, ще на клумбах не розцвіли. Золотяться, правда, форзиції золотим своїм дощем у Театральному сквері та де-не-де в парку, але, попри всю красу, це якось не дуже пафосно. Фіалок цього року вже багато з’явилося в траві, навіть у самому Центрі, але вони, крихітні, виглядають не настільки поважно. Троянди, звичкай, в контексті ювілею, були б безпрограшним варіантом, але вони якщо й будуть, якщо і висадять їх комунальники цього року на тих невеликих клаптиках землі, що залишились від клумб у Театральному сквері, то вони потішать Тернопіль хіба що до Дня Міста. Отож, залишається тільки уявити собі ті кипучі оберемки перського бузку, який завжди так пишно розцвітав у сквері на Чорновола,
ті тюльпанові галявини, які колись прикрашали скверик біля танка та парк Слави, ті строкаті квітучі вишиванки, що оточували центральні фонтани, мерехтіли вздовж алей парків, – уявити, зібрати в один величезний букет і подарувати рідному місту на День народження з побажаннями мужності для його жителів на складних перехрестях долі, мудрості для його керівників та керманичів на непростих поворотах історії, а найголовніше – любові – до рідного міста і одне одного, бо без неї не буде ні міста, ні майбутнього, тим більше, що ми ж усі рідні люди, оскільки живемо в одному домі, який зветься ТЕРНОПІЛЬ!
А ще один подарунок, який ми таки сьогодні зробимо для міста, – це, як водиться, те, що зроблено власноруч! З Днем народження, Тернопіль!
Закохатись в Тернопіль! Звучить провінційно
З висоти столичного Києва.
Досить скоса дивляться і львів’яни
На життя наше тихе й розмірене.
«Що Тернопіль?» – зітхають вони гонорово. –
Просто місто неподалік від Львова».
Очевидно, це правда, хоч лунає й суворо,
Просто здавна нам так відміряно.
Та вдихнеш на вокзалі повітря ранкове
Й зрозумієш – нарешті вдома,
Бо від бігу київського, перестуку львівського
Неодмінно настає втома.
Мирних, звичних реалій тернопільських,
Правда, теж іноді забагато,
Але все нівелює відчуття дому,
Що тут лише видається святом.
Олена Лайко, Тернопільська Липа
