Уже п’ять років тернополянка Надія Рудик виготовляє прикраси зі срібла та позолоти. Працює вдома. Її колекція налічує понад 900 виробів. Надія використовує спеціальні інструменти для ювелірних прикрас, а також срібло, родій, позолоту і перли. Через брак часу іноді працює уночі. – Жінки, як і прикраси, – це емоції, – сміється. – А уночі, коли всі сплять, якраз приходь найглибші відтінки емоцій. Іноді у сні бачу нові вироби, прокидаюся і замальовую нашвидкоруч, щоб не забути.
Надія за фахом асистент стоматолога. До декретної відпустки працювала у стоматкабінеті.
– Це теж тонка робота, ювелірна, – говорить. – А також я отримала досвід спілкування з різними людьми. Потім займалася страхуванням і була ріелтором в агенції нерухомості. Вчасно зрозуміла, що це не моє.
Нині Надія Рудик має кілька сотень клієнтів в Україні і світі.
– Моїм першим клієнтом був молодий чоловік з Німеччини. Він вибрав прикрасу для своєї дівчини. Тепер є клієнти у Франції, Італії, Польщі, у Німеччині і США.
Замовляють мої роботи як підлітки, так і жінки середнього і старшого віку. Дівчатка-підлітки – специфічна аудиторія,
бо їм все не так. Та коло них можна зростати, бо вони швидше відчувають новизну.
Часто замовлення роблять лікарі. У відгуках пишуть, що лікуються моїми прикрасами і набираються позитиву. Зберігаю усі відгуки клієнтів. Дорожу кожним словом.
Іноді до мене приходять жінки, які взагалі не носили раніше прикрас. Спершу підходять до цього обережно, а потім, буває, замовляють найбільші перлини. Готові розширити рамки своєї свідомості і щось змінити у своєму житті. Здається, Коко Шанель якось сказала: «Ті, хто не має смаку, носить лише золоті прикраси». Це так є. Тому що непросто доліпити усе в ансамбль одягу, стилю, щоби була гармонія і доповнення. Стараюся творити універсальні речі. Нині мода дуже багатогранна і я намагаюся йти в ногу з часом. Стежу за всесвітньовідомими майстрами і їхніми колекціями. Вони мене надихають. Але я не копіюю їх, хоч стиль можна запозичити.
Мені подобається, як дівчата вдягали намиста на джинсову сорочку. Дуже стильно. Які круті молоді люди.
Надія каже, ювелір – це той, хто робить делікатні, гарні речі. Книжка Регіни Бретт «Бог дає таланти всім» перевернула її свідомість Надії під час декретної відпустки.
Майстриня згадала, що вона з дитинства була творчою. Цікавилась тим, як виготовляють сережки. Тоді зважилася і на свої.
– Я докупила фурнітуру і переробила старі сережки на свій смак, – розповідає, – Результат мені сподобався. Тоді придбала срібло, родієві кільця та ланцюжки. І все закрутилося. Дуже люблю працювати з перлинами. Бо вони недосконалі, природні. Жінкам, які мають алергію, виготовляю прикраси з медичного золота, хірургічного сплаву.
Надія Рудик говорить, що найбільша цінність авторських прикрас в тому, що виріб є лише в одному варіанті.
– Це тому, що створила прикрасу власноруч, – продовжує. – І навіть такої ж перлини немає ніде, тому що її створила природа. У цьому й унікальність цих речей. До слова, я пильную за ювелірними виробами і бачу, що в магазинах подекуди на дорогих виробах написано: «Імітація перлів».
Працюю над багатофункціональними речами, які можна одягати по-різному. Також роблю тест-драйв своїх прикрас: поки не переламаю і не поношу їх, доти не поререкомендую людям.
Буває, клієнти просять осучаснити їхні прикраси. Тепер модні тенденції поєднання перлів і ланцюжків.
Поєднують брутальність із ніжністю.
Мої ціни доступні. Вартість прикрас від 350 гривень. Якщо у виробі є срібло і велика перлина, то 900 гривень. Зазвичай люди замовляють ланцюжок з перлинами і сережки за 500-700 гривень. Часто беруть комусь в подарунок.
Надія постійно бере участь у різних проектах.
– Мені запам’яталася співпраця із психотерапевтом Марією Хомів у її проекті «Територія тіла». – каже. – Я багато навчилася у майстерні «Палітра тепла». Починала там. Мені було цікаво зростати з іншими майстрами, дивитися на їх стиль. У мене абсолютно інший стиль. Багато хто робить прикраси зі шкіри, в народному стилі, з натурального каміння. Нікого не вбачаю конкурентом. Кожному – своє. Це досвід. Також ніколи нікого не копіюю. Це мої авторські роботи. Часом клієнти мені надсилають фото якихось виробів, щоб я зробила копію. Але я їх переконую в іншому. Адже це буде порушенням авторських прав.
Мрію відкрити у центрі міста власну майстерню. Вже навіть уявляю, якою вона буде. Просто зараз економічно не на часі. Маю досвід роботи в магазинах. Переконалася, що вітрини дуже працюють.
Клієнти приходять, цікавляться, потім телефонують. Наразі мої роботи замовляють через Інстаграм.
Одну прикрасу Надія може творити кілька годин.
– Буває, і швидше – до пів години, – додає. – Я холерик, швидка людина. Але над творенням прикрас можу всидіти. Я дуже щаслива, що знайшла себе в цьому. Геніально хтось сказав: «Знайдіть роботу до душі і ви ніколи не будете працювати». Це правда. Потрібно знайти те, в чому розчиняєшся.
Я уже навчилася розраховувати на власні сили. Всупереч усьому. Доводилося пробиватися крізь радянський менталітет і стереотипи. Іноді мені казали: «Це нічого не дасть, нічого не допоможе і з того нічого не вийде». Але я бунтарка. Завжди хотіла самостійності, ще з юності.
Коли знайшла себе у виробах прикрас, стала впевненішою. Хоч був період, коли відчувала себе сліпим кошеням. Ніхто тобі не ск5аже правди, ніхто не навчить фінансової грамотності. Це нікому невигідно. У мене відкрилися очі, коли почала читати книжки MBA. Пройшла курси із SMM (маркетинг у соціальних мережах) щодо налаштувань в Інстаграмі. Вони неактуальні, бо через місяць налаштування соцмережі змінюються і тебе вже ніхто не бачить.
Потім мала аудиторію у всьому світі. Я отримувала приватні повідомлення англійською, що мої вироби подобаються. Ловила інформацію, коли хтось щось підказував.
Для душі Надія Рудик грає на піаніно. Свого часу вона закінчила музичну школу.
– Маю свій інструмент в батьківському домі, – розповідає. – Іноді граю. Цю справу продовжує мій молодший син. Коли він зіграв свій перший концерт, мені було дуже щемливо, бо виступав на тому ж місці, де я виступала 25 років тому.
Музика – мій антидепресант. А також вона розвиває мозок. Мені здається, що музика складніша може, ніж математика. Ти бачиш ноти і маєш відтворити їх двома руками одночасно. Так задіюються і ліва, і права півкуля головного мозку і напрацьовуються нові нейронні зв’язки. Це також і самодисципліна. Музика дуже багато дає для розвитку дитини. Це прирівнюється до вивчення ще однієї іноземної мови.
Мені було 7 років, коли я сама записалася в музичну школу. Зайшла туди і кажу: «Я хочу тут грати». Мене спитали, як мене звати, де працюють мої батьки і запропонували заспівати. Потім сказали: «Ми зателефонуємо твоєму татові». За прізвищем знайшли номер телефону і зателефонували татові на роботу. Він був вражений. Купив мені піаніно й привіз його у гуртожиток, де ми на той час жили. Я тоді відчула таку велику підтримку, за що вдячна донині.
Наталія ЛАЗУКА
