Першовересневі урочистості позаду, настав час наполегливої учнівської праці. Й на цьому шляху трапляються не лише перемоги у вигляді відмінних оцінок, а й численні труднощі. У підсумку першачки, котрі ледве чекали, коли сядуть за парту, іноді вже за тиждень-два не просто втрачають інтерес до школи, а взагалі не хочуть туди йти. Та й старшим діткам не так легко перелаштуватися на робочий лад після тривалого літнього відпочинку. Як згладити цей непростий перехідний період? Яку тактику обрати батькам, щоб стимулювати чадо до навчальних успіхів? Що робити в разі виникнення шкільних конфліктів? На ці та інші запитання «Закарпатка» шукала відповіді в спілкуванні з психіатром Ужгородської міської дитячої поліклініки Світланою Апостол. У перший клас … не поспішайте «Зараз ще ні, але через місяць-два після початку навчання батьки першачків дійсно досить часто звертаються до фахівців із різного роду шкільними проблемами, котрі зазвичай виникають набагато раніше. Адже морально готувати малюка до нового етапу в житті слід було заздалегідь: розказати, які на нього чекають правила,
повести ще до 1 вересня в школу, показати, де знаходяться їдальня, туалет. Добре б наперед поспілкуватися й із майбутніми однокласниками, щоб дитина йшла в знайомі умови. Але ці поради наразі – вже для батьків майбутніх першокласників. Їх же закликаю: не поспішайте віддавати шестирічок до школи, навіть якщо вони інтелектуально дуже розвинуті. Тепер дітей тестують на предмет готовності до навчання, але переважно лише зі згаданої точки зору. А вони в такому віці часто-густо просто не можуть ще висидіти півгодинний урок за своїм фізіологічним розвитком. Певні висновки щодо цього ви можете робити й самі, займаючись удома з сином чи донькою. Поспостерігайте, чи здатні вони хоча б помалювати хвилин 30, не відволікаючись постійно на щось стороннє. Якщо малюк ослаблений, часто хворіє, теж краще в перший клас не поспішати. Піврічне відхилення в розвитку туди-сюди – фізіологічна норма, і це треба враховувати», – наголошує Світлана Апостол. Як батьки ставляться до школи – так її сприйматиме й дитина Однак що робити, якщо дитина таки пішла в перший клас, але має труднощі поведінки,
не підкоряється загальним правилам, неспроможна концентрувати увагу на виконанні певного завдання? Перш за все Світлана Богданівна радить звернути увагу на режим дня. Банальні недосипання (а школярам слід спати 10 годин на добу) й небажання повноцінно поснідати вранці призводять до неуважності й низької працездатності на уроках. Ускладнювати адаптацію в навчальний процес може й … поведінка батьків. «Ні в якому разі не створюйте негативні асоціації, говорячи: «Ось підеш до школи, тоді відчуєш…» Узагалі, як ми ставимося до школи, так сприйматиме її й дитина. Вона чує наші мимохіть кинуті фрази, емоційне обговорення між дорослими якихось дій учителя й робить прямолінійні висновки. Відтак авторитет педагога в її очах падає, а звідси – різні витівки, неадекватна поведінка. Отже, ні в якому разі не висловлюйте при чадах невдоволення вчителями, якщо маєте до них якісь претензії – з’ясуйте все сам-на-сам. Бути позитивним прикладом для своєї дитини – правило №1 у педагогіці», – каже Світлана Апостол. Фахівець також радить батькам виробити в собі спокійне виважене ставлення до школи.
Не переживайте надто, що і як там буде, не перебільшуйте значення різних дрібниць, бо ваша тривожність передасться дитині. Сприймайте шкільні будні легше, але разом із тим відповідально. Правда, є матусі й татусі, які так гарно розпишуть принади учнівства, що реальність на цьому фоні виглядає дуже блідо. Отже, не перестарайтеся: формувати завищені очікування – теж помилка. Для нормальної адаптації має бути реалістична, але позитивна картина. Не сварити й не порівнювати з іншими Щоб не відбити охоту до навчання – і то в будь-якому віці – Світлана Апостол застерігає: не вимагайте максимальних результатів і не сваріть за помилки. Дитина пішла в школу, щоб навчатися, а не показати досягнення батьків, котрі, мовляв, так гарно підготували її. Тобто треба підтримувати, допомагати, а не дорікати. «Чомусь ми не сердимося, коли доводиться міняти памперси малятам. А навчання в школі – такий самий процес формування навичок, як ходити на горщик. Не може все зразу виходити ідеально, тож не варто вибухати гнівом, якщо палички завалюються в різні сторони, а кружечки – кособокі.
Запасіться терпінням і пам’ятайте: важливі знання, а не оцінки. Щось у малюка не виходить? Треба заспокоїти: нічого, ти тільки вчишся. І не думайте, що пішовши в перший клас, ваше чадо враз стане дорослим. У мене була мама, яка скаржилася: син не може в класі спокійно сидіти, то ногою, то рукою смикає. Але це нормально, для шестирічок потреба в русі є фізіологічною. Вони ще не вміють паралельно контролювати рухи тіла й концентруватися на виконанні завдання. Це ж не роботи. Дитина має пострибати, викричатися. В селі з цим легше: є поле, ліс, зрештою, особисте подвір’я. А в місті? В школі не кричи, бо дисципліну порушуєш, удома не шуми, бо сусідам по квартирі заважаєш, у дворі – мами з немовлятами гуляють, розбудиш. І ми постійно обмежуємо природну потребу в психологічній розрядці», – каже фахівець. Ще одне важливе правило, на якому наголошує Світлана Богданівна, – не можна порівнювати дитину ні з ким. Ні в якому разі не кажіть: «Ти нічого не вмієш, а от Оксанка – молодець». Тільки так: «Учора в тебе вийшло гарніше, як сьогодні. Але я знаю, що ти можеш краще.
Що тобі стало на заваді?» Треба не сварити, не карати, а аналізувати, у зв’язку з чим виникли ті чи інші труднощі. А коли з’ясували – допоможіть дитині виправити помилку. Учнівські конфлікти: «розбір польотів» – не при всьому класі Конфлікти в учнівському колективі теж можуть відбити охоту ходити до школи. Якщо йдеться про якісь серйозні проблеми, наприклад, у дитини відбирають кишенькові гроші чи речі, Світлана Богданівна радить залучити до обговорення батьків, щоб ті вплинули на чадо та додатково скористалися допомогою психолога. Але «розбір польотів» має відбуватися не при всіх дітях! Та, з другої сторони, не слід провокувати такі ситуації, даючи школярику «круті» мобілки, іграшки тощо. «У нас усе робиться напоказ: якщо в дитини дорогі речі, одяг – значить, ми хороші батьки. Ми скочуємося до того, що цінуємо людину за те, що вона має, а не за те, яка вона. Моральні категорії підмінюють чисто матеріальними, але це не додасть нікому любові, тепла й захищеності», – констатує лікарка. Якщо йдеться просто про бійки між учнями, кожен випадок слід розглядати індивідуально.
«Не можна дітей настроювати однозначно: обов’язково давай здачу або ніколи не бийся. Так ми виробляємо певну інструкцію, а не навчаємо думати й самостійно аналізувати ситуацію. Наприклад, мама казала сину давати здачу, а тут на нього налетіли троє. Сили нерівні, він явно сам не впорається… Тож треба вчити дітей бути гнучкими й діяти залежно від обставин: десь вибачити, десь натиснути, а десь – віджартуватися. Але в першу чергу – діяти етично. І знову ж таки, в цьому діти беруть приклад із нас. Якщо батьки кричать і б’ють, коли сердиті, чада так само виплескуватимуть гнів. Ми почнемо змінювати свої педагогічні підходи – у дітей поведінка теж мінятиметься. Мамам і татам варто ходити на різні тренінги, цікавитися спеціальною літературою», – розповідає Світлана Апостол. І підкреслює, що учнівські конфлікти ні в якому разі не можна вирішувати при всьому класі. Для дитини принизливо, коли її публічно засуджують. Може, вона й хотіла б піти на поступки, але при загальному обговоренні не може собі цього дозволити, бо боїться, що втратить авторитет в очах однокласників.
З’ясування стосунків сам-на-сам знімає цю проблему. Утім, із труднощами в школі доводиться зустрічатися не тільки першокласникам. Та якщо з малечею на прийом приходять батьки, підлітки до фахівців звертаються й самі. Здебільшого – через гострі стресові ситуації, але інколи – і з депресіями. Це захворювання загалом помолодшало й частіше трапляється в учнів із заниженою самооцінкою, що значною мірою залежить від виховання. Коли дитина раз у раз чує «ти такий-сякий, нічого не можеш» – звичайно, це її запрограмовує. В кращому випадку вона всіляко намагатиметься довести зворотнє, в гіршому – замикається, втрачає віру в себе. Тож не критикуйте постійно своїх чад, поважайте їхню особистість, щоб вони росли самодостатніми й гармонійними особистостями. А якщо потрібна підказка фахівців – звертайтеся. Мирослава Галас, Закарпатська Правда