Від Гуляйполя до позицій загарбників менш як сім кілометрів
Без світла, води й газу та під постійними обстрілами. Так Новий рік зустрічали мешканці прифронтового Гуляйполя. Попри небезпеку, в місті залишаються близько півтори тисячі жителів. Здебільшого, це пенсіонери, які не хочуть залишати свої оселі. Головне бажання місцевих – вижити та дочекатися Перемоги України. Із Гуляйполя – репортаж Дениса Розенкова.
Жителі Гуляйполя отримують гуманітарну допомогу у приміщенні місцевого Незламного хабу. Це єдиний заклад у місті, де є електрика. Тут можна підзарядити мобільні телефони для зв’язку з рідними. Та отримати харчі.
"Все, що є, що привозять нам волонтери, що постачає нам наш мер, що є те й видаємо. Буває, що й люди приносять, наприклад лишній у них там часничок, чи лишні оріхи, чи лишні овочі, вони приносять , ми ставимо сюда, і люди беруть скільки хочуть", – розповідає жителька Гуляйполя Ольга.
У цьому хабі є власна пральня. Та навіть невеличка перукарня. Пані Ірина – єдина перукарка, яка залишилася у місті. Тому до неї тут постійні черги.
Від Гуляйполя до позицій загарбників менш як сім кілометрів.
Місто щоденно під обстрілом росіян. Місцеві кажуть, ворог уже знищив тут майже всю інфраструктуру.
"Кожного дня обстріли. Кудись стріляють, аби стрілять, куди попало. Обстрілюють жилі дома, де люди живуть, куди попадуть, скрізь. Вони не точно б’ють, а просто по житлових домах. Інфраструктура вся розбита на 100 відсотків. Ні шкіл, ні садочків, нічого нема", – скаржиться житель Гуляйполя Сергій Дерев’янко.
Окупанти гатять по місту переважно з танків та ствольної артилерії.
"Як правило б’ють РСЗВ, ствольною артилерією, зовсім недавно були прильоти по центру міста", – зазначає заступник начальника частини ДСНС Гуляйполя Володимир Панасейко.
Микола Іванович везе плівку, яку отримав від благодійного фонду. Вона йому потрібна, щоб полагодити покрівлю та затулити вибиті вікна, знищені вибуховою хвилею. Каже, вистачить і собі, і сусідам залишиться. Поряд із Миколою – сусідка Тетяна. Жінка ділиться, як сама розміновувала власне подвір'я.
"Зранку вийшла, вона стирчить падлюка в садку. Я день дивилася, а тоді викопала і несу я той снаряд. Він легенький, алюмінієвий,
півтора метра. Чуєте, пустий, 24 дірочки. Я ото відкрутила носочок, там різьба і схема. Касетний, що ото феєрверки, дрібні б'ють криши", – розповідає жителька Гуляйполя.
У Гуляйполі залишається близько півтори тисячі жителів. Це десята частина від кількості, яка була до повномасштабного вторгнення. Здебільшого всі – пенсіонери, які не хочуть покидати власні оселі.
"А куди ми на старість поїдемо? Уже старе дерево не приживеться ніде. А війна, по всій країні війна. Куди можна заховатися від війни, нікуди", – зауважує Валентина Домбровська.
Пані Ніна тримає на руках собаку Азу. Це – й домашня улюблениця, й помічниця, яка сповіщає про початок ворожої атаки.
"Снаряд, а вони вже гав гав, ми вже знаємо, як вони гавкають, коли летить снаряд. Тільки приліт, наступні гавкають", – каже жителька Гуляйполя Ніна.
Усі новорічні свята гуляйпільці зустрічали зі свічками та ліхтариками, та не через романтику, а через відсутність світла, і переважно, у підвалах.
Денис Розенков, Дмитро Дубіна, Запорізька область, 5 Канал.
