Іран наполягає, що він не брав прямої участі в раптовому нападі «Хамасу» на Ізраїль, але це, мовляв, не заважає йому святкувати те, що він розцінює «як низку перемог». Після багатосторонньої атаки 7 жовтня підтримуваного Іраном палестинського угруповання бойовиків у секторі Газа Тегеран насолоджувався моментом.
За кілька годин після нападу, в результаті якого загинули біля тисячі ізраїльтян, в іранській столиці Тегерані були встановлені рекламні щити, які сповіщали про початок «великого звільнення» палестинських територій і загибель заклятого ворога Ірану – Ізраїлю».
Наслідки нападу «Хамасу», найбільшого за кількістю жертв в історії Ізраїлю, змінили дипломатичний і військовий ландшафт у регіоні.
Це пішло на користь Ірану, країні з шиїтською більшістю, яка прагне закріпитися як велика держава на Близькому Сході та характеризує себе як провідного «прихильника палестинської справи в мусульманському світі».
Тегеран публічно визнав фінансову та моральну підтримку «Хамасу», сунітського угруповання, яке контролює Сектор Гази. Іран також підтримує такі проксі, як «Палестинський ісламський джихад»,
сунітське бойове угруповання в Газі, а також шиїтське бойове угруповання «Хезболла» в Лівані.
Іран, кажуть експерти, зараз бачить високу віддачу від своїх інвестицій проти Ізраїлю.
«Мова йде про кооптацію сил, які готові стріляти в людей, у яких ви хотіли б стріляти, і це, по суті, пояснює матеріальну підтримку Іраном палестинських терористичних груп, таких як «Хамас» і «Палестинський ісламський джихад», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Бехнам Бен Талеблу, старший науковий співробітник у Вашингтонському аналітичному центрі Фонду захисту демократій (FDD).
«Іран є правопорушником із рівними можливостями, коли мова йде про підтримку як сунітського, так і шиїтського, ісламістського чи джихадистського тероризму», – пояснює Талеблу. «І часто саме матеріальна та фінансова підтримка Іраном палестинського ісламського джихаду... і, як і сам «Хамас», додає такого собі екуменічного забарвлення його експорту ісламської революції на Близький Схід».
Атака, яка сталася у той момент, коли Іран насторожено спостерігає за тим, як головний його суперник Саудівська Аравія наближається до нормалізації відносин з Ізраїлем,
також дозволяє Тегерану отримати вигоду від сильної воєнної відповіді з боку того, кого Тегеран зневажливо називає «сіоністським режимом».
Оглядачі та іранські офіційні особи припускають, що це може активізувати антиізраїльські настрої в регіоні, тим самим порушивши нещодавні зусилля в регіоні щодо зближення з Ізраїлем.
Про це заявив міністр закордонних справ Ірану Алі Акбар Велеяті 9 жовтня під час телефонної розмови зі своїм сирійським колегою, у якій він, здається, виділив Ер-Ріяд, який вживає заходів для налагодження зв’язків з Ізраїлем після подібних кроків згідно з угодами, укладеними за посередництва США між Бахрейном та Ізраїлем, а також Об'єднаними Арабськими Еміратами.
«Ті арабські країни, які бажають встановити дипломатичні відносини з сіоністським режимом, повинні взяти урок з того, що сталося, і двічі подумати, перш ніж це зробити», – сказав Велаяті. «Вони будують марні плани».
«В основному співучасник»
Іран наполягає, що не допомагав «Хамасу» координувати атаку на Ізраїль. Сили оборони Ізраїлю 9 жовтня заявили, що поки що не виявлено доказів прямої ролі Ірану.
США також заявили, що не бачать доказів причетності Ірану, хоча офіційні особи заявили, що Тегеран є «в основному співучасником» через постачання зброї та навчання бійців «Хамасу».
Деякі спостерігачі, відзначаючи партнерство між «Хамасом» та Іраном, підкреслювали традиційну незалежність «Хамасу» у порівнянні з іранськими проксі, такими як «Хезболла» і «Палестинський ісламський джихад» (менша група, що базується в Секторі Гази).
«Це палестинська історія. Чи використовував «Хамас» допомогу Ірану? Однозначно так. Чи був Іран зацікавлений у цій дії? Так», – написав 9 жовтня Раз Зіммт, науковий співробітник Центру іранських досліджень Тель-Авівського університету.
«Чи потрібен «Хамасу» дозвіл Ірану на діяльність? Ні. Чи була рання координація між «Хамасом», Іраном і «Хезболлою»? Це можливо. Але, зрештою, це дії «Хамасу», засновані на його власних інтересах, що випливають з палестинської реальності».
Зі свого боку, МЗС Ірану продовжує заперечувати свою причетність, заявивши 9 жовтня, що «звинувачення, пов’язані з роллю Ірану… базуються на політичних мотивах».
Лідер «Хамасу» Ісмаїл Ханія визнав,
що угруповання отримувало близько 70 мільйонів доларів на рік військової допомоги від Ірану в минулому році, а Держдепартамент США в 2020 році повідомив, що Тегеран надавав близько 100 мільйонів доларів на рік палестинським бойовим групам, включаючи «Хамас», «Палестинський ісламський джихад» і Головне командування Народного фронту звільнення Палестини.
Після того, як «Хамас» запустив більше 4000 ракет і озброєних безпілотників під час останнього нападу, деякі представники розвідки стверджують, що Іран надав технічну допомогу у виробництві цієї зброї.
За словами Талеблу, використання бойовиками планерів, безпілотників, ракет та іншої зброї місцевого виробництва є частиною стратегії Ірану «вбити Ізраїль 1000 ударами».
«Частиною стратегії безпеки Ірану є підтримка місцевого виробництва», – сказав Талеблу. «І справді тут режим підтримує більше місцеве виробництва, і ви бачите, як проти Ізраїлю точать ножа з різних фронтів».
Зрештою, такий підхід служить інтересам Ірану, не вимагаючи прямої участі Тегерана.
«Оскільки ви отримаєте цей цикл насильства та відплати, іранці сподіваються,
що це загальмує нормалізацію саудівсько-ізраїльських відносин», – сказав Талеблу.
За словами аналітика, найважливішим повідомленням є те, що це сигналізує про продовження «підйому» Ірану.
«Режим стає все більш і більш терпимим до ризику не тільки проти Америки і не тільки проти американських партнерів, але також проти Ізраїлю та в цілому регіоні», – сказав Талеблу.
«Це частина більшої філософської та психологічної зміни в революційних елітах, які ми спостерігаємо в Ірані, – пояснює в інтерв’ю Талеблу. – Бажання робити більше, готовність дати удар у відповідь, готовність навіть прямо націлитися на західні сили. Це мережа, яку ми спостерігаємо на Близькому Сході протягом останніх кількох років. І я не думаю, що це зникне».
(Оригінал публікації на сайті RFE/RL)
