У суботу в Олександрії Еммануель Макрон заявив, що серце французької мови б’ється далеко від Парижа.
«Епіцентр французької мови сьогодні знаходиться в басейні річки Конго, а не на набережних Сени, тому що саме там проживає найбільша кількість носіїв», — заявив президент під час відкриття нового кампусу Університету Сенгора в Борг-ель-Арабі, неподалік від Олександрії, в ході поїздки, присвяченої франкофонії.
— MAB Observer (@MABobserver) May 10, 2026Париж прагне переглянути свою франкомовну політику. Згідно з останнім звітом Міжнародної організації франкомовних країн (OIF), опублікованим у березні 2026 року, на Африку вже припадає майже дві третини з приблизно 396 мільйонів франкомовних людей у світі.
На перший погляд згадка про «набережні Сени» може здивувати, оскільки Франція залишається провідною франкомовною країною за кількістю носіїв мови: близько 66 мільйонів людей розмовляють французькою, що становить 96% населення. Демократична Республіка Конго йде відразу за нею з 57 мільйонами франкомовних, що становить трохи більше половини її населення.
Однак, говорячи про «басейн річки Конго»,
Макрон має на увазі регіональний блок, до якого входять Камерун, Центральноафриканська Республіка, Демократична Республіка Конго, Республіка Конго, Екваторіальна Гвінея та Габон, у всіх яких французька мова є офіційною або однією з офіційних мов. У сукупності в цих країнах проживає близько 77 мільйонів франкомовних, тобто більше, ніж у Франції, що надає цьому регіону значення для франкомовного світу.
На думку Єлисейського палацу, ця демографічна реальність виправдовує необхідність «розглядати франкомовний світ з точки зору його територій зростання», а не з позиції його історичних європейських колисок. Демографічні прогнози, які часто цитує OIF, вказують на те, що до 2050 року майже 85% франкомовних людей можуть проживати в Африці, а загальна кількість носіїв мови може перевищити 700 мільйонів, якщо підтвердяться нинішні тенденції.
Висуваючи на перший план басейн річки Конго, Еммануель Макрон має намір підкреслити значення «багатополярної» франкофонії, менш зосередженої на Парижі та більшою мірою орієнтованої на культурну, економічну та демографічну динаміку Африки.
Протягом кількох років Єлисейський палац робить акцент на франкомовній молоді континенту, яка є важливим завданням у сфері освіти, ЗМІ та аудіовізуальної творчості.
Все ж лінгвісти та фахівці з франкомовних країн нагадують, що демографія — лише один із багатьох показників. Вага мови вимірюється також за її присутністю у видавничій справі, наукових дослідженнях, цифровій сфері чи дипломатії — галузях, у яких Франція та Європа, як і раніше, посідають важливе місце. На їхню думку, говорити про «епіцентр» означає не стільки переміщення мови, скільки визнання різноманітності зон її впливу.
Газета Le Figaro нагадала, що Франція залишається провідною франкомовною країною, але підтвердила, що об’єднання країн конголезького басейну ставить цей регіон на перше місце за кількістю носіїв мови. Інші аналізи, такі як аналіз Mediacongo, підкреслюють, що це твердження вписується в загальну тенденцію: безперервне поширення французької мови в країнах Африки на південь від Сахари, зумовлене зростанням населення та поширенням шкільної освіти.
Суперечливі реакціїУ Центральній Африці низка франкомовних політиків та інтелектуалів привітали цю заяву, яку сприйняли як символічне визнання внеску континенту в життєздатність французької мови. На їхню думку, образ «басейну Конго» підкреслює особливості суспільств, де французька мова переплітається з безліччю місцевих мов, породжуючи нові мовні звороти, акценти та вирази, які збагачують мову.
У Франції реакції були більш неоднозначними. Деякі коментатори схвалюють промову, яка відходить від суто французького бачення франкофонії та визнає провідну роль Африки у майбутньому французької мови.
Інші замислюються над ризиком того, що культурний та історичний вимір французької мови в Європі може бути відсунутий на другий план, вважаючи, що порівняння з «набережними Сени» може бути неправильно витлумачено частиною громадськості.
