Поки в Сеуті підраховували загиблих, поки поліція та військові намагалися відновити контроль над містом, а мешканці спостерігали, як за лічені години десятки тисяч людей перетинають кордон Європейського Союзу, «Європейські демократи» вирішили обговорити, що було на Джорджії Мелоні. У своєму акаунті в соцмережах вони опублікували її фото у шарфі ЄС у 2023 році та в червоній кепці з написом «Дональд Трамп» у 2026 році, звинувачуючи її в тому, що колись вона вимагала європейської солідарності, а тепер натомість обирає пропаганду. Партія, що належить до центристського об’єднання «Renew Europe» (Відновити Європу), вважає, що Мелоні лише імітує силу і управляє країною, орієнтуючись на результати опитувань громадської думки.
Важко уявити більш поверхневу реакцію на те, що сталося.
Від 50 000 до 60 000 людей намагалися потрапити до Сеути з Марокко суходолом і морем. Менш ніж за два дні кордон перетнули стільки людей, що їх вистачило б, аби населити місто середнього розміру. Щонайменше 72 людини загинули, понад тисячі знадобилася медична допомога, іспанська влада була змушена залучити додаткові поліцейські та військові сили.
Понад 48 000 людей завернули назад, але лише після того, як кордон був прорваний. Після цього Іспанія встановила 500-метровий плавучий бар’єр уздовж частини морського кордону.
Назвати це звичайною міграційною кризою означає не визнати масштаб події, яка спіткала ЄС: прорив десятків тисяч людей через його кордон, десятки загиблих, масова паніка, тимчасова втрата контролю над територією, авральна мобілізація правоохоронців і військових. Те, що сталося в Сеуті, за своїми наслідками стало на один рівень із великою терористичною атакою.
Серед тих, хто брав участь у масовому прориві кордону, були люди, які перебували у відчаї, яких обдурили, експлуатували та піддали смертельній небезпеці. Обставини, в яких опинилися ці люди, — це одне питання. Характер операції — інше. Людина може бути жертвою контрабандистів, дезінформації чи політичних маніпуляцій, і водночас її використовують у нападі на іншу державу.
Кордон — це місце, де держава розрізняє справжнє право на притулок і зловживання ним, легальний в’їзд і незаконне перевезення людей, того, хто потребує захисту, і того хто становить загрозу безпеці.
Коли кордон одночасно порушують десятки тисяч людей, держава цього робити не в змозі. Усі стають однією масою – без ідентифікації, перевірки, без з’ясування намірів. Політика Джорджії Мелоні відновлює здатність держави проводити ці розмежування. Вона захищає як громадян Італії, так і тих, хто справді має право на захист.
Для офіційного визнання факту тероризму необхідні докази наміру та наявності організатора. Такі докази поки що не оприлюднені, однак оцінка безпеки не може чекати роками, поки триватимуть усі розслідування. Європейське законодавство розглядає як терористичні акти дії, спрямовані на серйозне залякування населення, примушення уряду до певних дій або утримання від них, або на серйозну дестабілізацію політичних, економічних чи соціальних структур. Фактично, операція «Сеута» створила саме такий тиск.
Міграція як зброя
Буде точніше назвати це «гібридною атакою». Європейський Союз уже не перший рік попереджає, що міграцію можна використовувати як зброю. Європейська служба зовнішніх справ прямо відносить інструменталізацію міграції до гібридних загроз.
У 2021 році Європейська комісія охарактеризувала керований державою рух мігрантів у напрямку кордону як особливо жорстоку форму гібридної загрози, спрямовану на дестабілізацію ЄС, створення тривалої кризи та перевірку його рішучості. НАТО також зараховує інструменталізацію нелегальної міграції до гібридних засобів.
Вирішальні питання щодо Сеути такі: хто дав змогу десяткам тисяч людей зібратися майже в одному місці майже в один і той самий момент? Хто поширював чутки про те, що перейти кордон буде легко? Хто організував цей рух? Чому на початковому етапі марокканські сили займали пасивну позицію? І головне: чи був розрахунок на те, що тиск на Сеуту дозволить домогтися політичних поступок від Мадрида чи Брюсселя?
Остаточні висновки щодо ролі влади в Рабаті можна буде зробити лише після отримання додаткових доказів. Вже зараз є достатньо підстав для серйозного розслідування. У 2021 році, під час дипломатичного конфлікту з Іспанією, Марокко дозволило масовий перетин кордону до Сеути. Тоді Європейський парламент засудив використання мігрантів, зокрема неповнолітніх,
як інструменту політичного тиску. Але тоді Європа надзвичайно наївно відкинула можливість того, що після ще масштабнішого прориву кордону вона знову стане об’єктом такого самого примусу.
Іспанський уряд отримав достатньо попереджень. Назагал людей, які нелегально прибули до Іспанії, було менше, ніж роком раніше, але ситуація в Сеуті вже кілька місяців розвивалась у протилежному напрямку. Станом на 15 липня, кількість осіб, які прибули до Сеути суходолом, зросла на 150% порівняно з аналогічним періодом 2025 року. На кінець червня цей показник становив 164%. Тиск на цей кордон виник не раптово. Він наростав на очах у влади, аж поки по той бік огорожі не опинилося 50 000 людей.
Перекладання провини
Замість того, щоб взяти на себе політичну відповідальність за провал, прем’єр-міністр Педро Санчес накинувся з критикою на європейські уряди, які вжили заходів для захисту своїх країн. Вжиті Італією заходи він назвав «егоїстичними» та «незаконними». Його міністр закордонних справ Хосе Мануель Альбарес звинуватив Рим у створенні «навмисної плутанини». Їм підспівали «Європейські демократи»,
звинувативши Мелоні у використанні Сеути в пропагандистських цілях та у прийнятті рішень відповідно до поточного політичного настрою.
Проблемою для їхньої позиції є самі факти.
Італія залишила свої кордони відкритими для громадян Іспанії та інших громадян Європейського Союзу, а також зберегла туристичні й торгові зв’язки з Іспанією. Вона запровадила тимчасові цільові перевірки громадян третіх країн, які прибувають до Італії з Іспанії повітрям і морем. Цей захід обмежений у часі й має запобігти ризику вторинного переміщення після найбільшого в новітній історії порушення європейського кордону.
Правила Шенгенської угоди прямо дозволяють державі, яка стикається з серйозною загрозою громадському порядку або внутрішній безпеці, тимчасово поновити контроль на внутрішніх кордонах. Такий захід має бути необхідним, пропорційним та обмеженим періодом, необхідним для усунення небезпеки. Саме в цих рамках і діяла Італія. Називати кожну перевірку «атакою на Шенген» – це перетворювати вільне пересування на догму, яку не можна порушувати навіть тоді, коли зовнішній кордон Союзу перестав функціонувати.
Майбутнє Шенгенської угоди залежить від довіри до того, що кожна країна-член захищатиме зовнішній кордон в інтересах усіх інших. Щойно ця довіра зникає, внутрішні перевірки стають неминучими. Отже, італійські перевірки захищають свободу пересування набагато ефективніше, ніж політики, які вимагають, щоб кордони залишалися відкритими навіть після їхнього повного краху. Європейський Союз може залишатися простором свободи лише доти, доки він здатен захищати територію, на якій діє ця свобода.
Санчес і Альбарес повторюють, що Сеута знаходиться поза Шенгенською зоною, і що майже ніхто з новоприбулих не дістався материкової Європи. Це аргумент, висунутий з висоти ретроспективи. Уряд, відповідальний за безпеку, не може ґрунтувати свої рішення на тому, що стає відомо аж за дві доби. Він мусить оцінювати ризик у той момент, коли ще не знає, де перебувають десятки тисяч людей, хто їх контролює, скільки серед них може бути злочинців, контрабандистів чи членів екстремістських організацій, а також чи не спробують вони рухатися далі.
Мелоні має рацію
Мелоні вжила заходів ще до того,
як перша людина з Сеути з’явилася в Римі, Мілані чи Неаполі. Профілактика має сенс лише до того, як настають наслідки. Коли вони вже настали, профілактика марна, і залишається лише мінімізувати збитки.
Лідерство починається до того, як небезпека перетворюється на катастрофу. Європейська політика звикла реагувати лише після того, як кордон прорваний, приймальні центри переповнені, а поліція втратила контроль над вулицями. Мелоні відмовилася від такого сценарію. Вона вжила заходів, поки ще був час запобігти перетворенню кризи в Сеуті на італійську кризу. Вона не чекала на згоду Мадрида, схвалення Брюсселя чи рішення європейських партійних штабів. Вона взяла на себе відповідальність як прем’єр-міністр.
Звинувачення в тому, що Італія вимагала солідарності щодо Лампедузи у 2023 році, а тепер відмовляє в ній Іспанії, є особливо нечесним. Коли Мелоні стояла поруч з Урсулою фон дер Ляєн на Лампедузі, вона закликала до посилення «Фронтексу», запобігання виїздам, прискорення повернень, спостереження за Середземним морем та боротьби з мережами контрабандистів. Представлений там європейський план ґрунтувався на праві Європи вирішувати,
хто в’їжджає на її територію.
Сьогодні вона дотримується точно такої самої позиції. Європа повинна допомогти Іспанії захистити її кордон, виявити організаторів, з’ясувати роль мереж контрабандистів, налагодити співпрацю з Марокко та повернути назад тих, хто не має права залишатися. Ця допомога поєднується з правом Італії захищати власну територію. Європейська солідарність означає підтримку держави, що перебуває під тиском, при цьому кожна країна-член залишається повністю відповідальною за безпеку своїх громадян.
Політика Італії дала результати. Станом на 15 липня 2026 року, до її берегів прибуло 15 323 мігрантів (за той самий період у 2025 році – 33 116). Кількість прибулих зменшилася більш ніж удвічі. При цьому кількість примусових повернень і добровільних повернень за сприяння зросла з 3 499 до 4 658. Ці цифри свідчать про те, що підхід, заснований на прикордонному контролі, співпраці з країнами походження та поверненні тих, хто не має права на перебування, почав змінювати реальність.
Водночас Мелоні відкрила легальні шляхи для іноземних працівників. Її уряд затвердив план,
що дозволяє законний в’їзд до 497 550 працівників з-поза меж Європейського Союзу в період з 2026 по 2028 рік. Різниця очевидна. Держава вирішує, скільки людей можуть в’їхати, на які робочі місця, за яких умов та після яких перевірок. Нелегальний в’їзд визначають контрабандисти, політичні обставини в інших країнах і здатність особи оплатити небезпечну подорож.
Протягом останніх років Європа поступово прийняла майже все, чого раніше вимагала Мелоні: були зміцнені зовнішні кордони, були прискорені процедури повернення, була відкрита можливість створення центрів повернення в третіх країнах, а інструменталізація міграції була визнана гібридною загрозою. Те, що вчора відкидалося як політика крайніх правих, сьогодні стає частиною європейського законодавства та процесу прийняття рішень.
Тому наїзд «Європейських демократів» на Мелоні є політично нечесним і свідчить про те, що частина європейського центру досі не розуміє світу, в якому живе. Для них, мабуть, важливіше те, чи на одному фото Мелоні в шарфі ЄС, а на іншому — в американській кепці, ніж те, що 50 000 людей порушили кордон Євросоюзу,
десятки загинули, а європейське місто втратило контроль над власними вулицями.
Сеута демонструє, наскільки Європі потрібна політика Джорджії Мелоні та скільки часу було втрачено через відмову сприймати її серйозно.
Масовий перетік людей може бути як гуманітарною трагедією, так і операцією, спрямованою проти держави. Обидві ці реальності можуть існувати одночасно. Ті, хто керує, вводить в оману, організовує або відправляє людей до кордону, можуть розраховувати саме на нездатність Європи визнати, що жертву можна перетворити на зброю.
Мелоні відмовляється миритися з цією слабкістю. Її рішення перевіряти, хто в’їжджає до Італії з Іспанії, є основним обов’язком прем’єр-міністра. Санчес, Альбарес і ті, хто керує акаунтом «Європейських демократів» у соціальних мережах, можуть заперечувати, але прем’єр-міністр Італії відповідає за захист Італії.
Сеута стала нападом на зовнішній кордон Європейського Союзу. Джорджія Мелоні усвідомила це раніше за інших і діяла як лідер, яка розуміє, що Європу треба захищати при першому ж порушенні її кордону, до того, як наслідки досягнуть її міст.
Погляди автора статті не обов’язково збігаються з позицією Kyiv Post.
