Новини про те, що колишнього президента Башара Асада, який втік до Росії, засудили в Сирії до вищої міри покарання, але при цьому Москва домовилася про збереження своєї присутності в Сирії з новою владою країни, для якої Асад є найзапеклішим ворогом, лише на перший погляд здаються суперечливими. Насправді нічого дивного та суперечливого у співіснуванні цих двох новин немає.
Так само надто перебільшеними слід вважати чутки про те, що Москва відступає з Близького Сходу і тим самим згортає свої глобально-імперіалістичні зазіхання, про що пишуть у деяких західних медіа.
При детальнішому розгляді все виявляється не таким однозначним.
Дійсно, падіння режиму Башара Асада стало серйозною поразкою Москвы на Близькому Сході, причому режиму «спадкового», оскільки Башар отримав владу від свого батька Хафеза Асада, багаторічного правителя Сирії ще за радянських часів, про що мають пам'ятати представники радянського покоління. СРСР розбудовував Сирію як свою базу на Середземному морі починаючи з далеких 1950-х років, коли Путін ще тільки на світ з'явився. Причому це була база як суто військова та логістична,
так і призначена для політичного впливу в регіоні. За ці приблизно 70 років, тобто за понад два покоління, коштів і ресурсів туди було вкладено незліченну кількість спочатку Радянським Союзом, а потім пострадянською Москвою, хоча вже меншою мірою. Повторимо, ці вкладення конвертувалися як у військовий, так і в политичний вплив, що дозволяв Москві тією чи іншою мірою диктувати свої умови не лише в Сирії, а й у регіоні.
Тому падіння режиму Асада з його раптовою втечею під захист своїх московських патронів дійсно є однією з найбільших геополітичних поразок Путіна, поряд із бездарною кривавою бійнею, яку він учинив в Україні. Причому однією з найважливіших причин провалу Кремля в Сирії справедливо називають саме війну в Україні, у якій Москва зав'язла настільки, що на утримання режиму Асада не залишалося ні сил, ні коштів.
Але підтримка Москвою Асада та його режиму, з якими запекло воювали ті сили, які зараз прийшли до влади в цій країні на чолі з Ахмедом Хусейном аш-Шараа (він же Абу Мухаммад аль-Джулані, точніше аль-Голані – від Голанських висот, сирійської території,
окупованої Ізраїлем), жодним чином поки що не веде до розриву нинішньої влади з Москвою та до її вигнання з військових баз у Сирії. Насамперед ідеться про військово-морську базу в порту міста Тартус та аеродром Хмеймім.
Дійсно, Москві довелося істотно стримати свій вплив у країні, а зазначені військові об'єкти, згідно з домовленостями з владою Сирії, доведеться використовувати спільно і для «спільної підготовки».
Але зовсім іти з Сирії Москва явно не намірена, тим більше що нова влада її звідти не лише не виганяє, а навпаки — всіляко зацікавлена у співпраці з Москвою, причому співпраця ця найрізноманітніша: від суто військової та військово-технічної сфер до промисловості, енергетики й поставок нафти, половину сирійської потреби в якій забезпечує Росія.
Проблема в тому, що повалити режим Асада виявилося простіше, ніж розірвати залежність від Москвы практично в усіх галузях, яка вибудовувалася, повторимо, протягом багатьох десятиліть. У Сирії практично все — від озброєння до електростанцій, верстатів та обладнання, сільгосптехніки тощо — або «made in USSR», або «made in Russia»,
причому давним-давно не існуючого USSR навіть набагато більше, особливо в цивільній сфері з того, що залишилося після багаторічної руйнівної війни. Три гідроелектростанції на Євфраті, збудовані ще Радянським Союзом, чого тільки варті. І все це потребує ремонту, запчастин і фахівців. Але про це далі.
Ще цікавіше питання, навіщо Кремлю утримувати військові бази в Сирії, яка поки що явно виходить із-під контролю Москвы.
Насамперед, влада й ситуація в Сирії цілком можуть змінитися, і в Москві явно вирішили вичікувати, не розриваючи відносин і не втрачаючи остаточно впливу, але це далеко не все.
Не менш важливою є та обставина, що останніми роками Кремль у пориві глобально-імперіалістичних зазіхань прагне насадити й посилити свій вплив в Африці, яка, до речі, на відміну від Сирії, багата на ресурси. Нічого нового Москва тут не вигадала, а діє за «лекалами» Китаю, який давно присутній в Африці також із причин потреби в доступі до ресурсів, у яких Піднебесна відчуває величезну потребу. Про присутність Китаю в Африці та наслідки цього детально йшлося в публікації інтернет-видання «Економічні Новини» під заголовком ««Кредитні пастки» КНР:
чи стане Україна китайською провінцією».
Москва, яка, як відомо, має природні ресурси у надлишку, переслідує в Африці насамперед військово-політичні та глобально-імперіалістичні цілі, хоча її представники на кшталт колишніх вагнерівців не гребують грабувати місцеві високоліквідні ресурси, наприклад, золоті копальні. Інтереси Кремля в Африці наразі зосереджені переважно в регіоні Сахелю, що простягається на південь від Сахари від Атлантики на заході до Африканського Рогу на сході. Про присутність Москвы в Африці та наслідки цього детально йшлося в публікації інтернет-видання «Економічні Новини» під заголовком «Російським духом потягнуло в Африканському Сахелі».
Як базу для експансії в Африку Москва вкрай зацікавлена зберегти військово-морську та повітряну бази в Сирії, тим більше що, повторимо, нова влада Сирії в цьому також зацікавлена. До того ж, повторимо, присутність у Сирії може дати Москві й суто економічні вигоди.
Москва із Сирії не пішла, вона там на якийсь час зачаїласяІ все ж питання про відступ Москвы із Сирії виникає в західних медіа, хоча відповідь на це питання виходить радше негативною.
«Чи означає відступ Путіна з Близького Сходу кінець «глобальної Росії»? — саме так заголошено цікаву публікацію в британському виданні The Times.
Видання звертає увагу на сумніви щодо використання ключових військових баз на Близькому Сході, теплий прийом, наданий президенту України традиційним європейським союзником Сербією, безпрецедентну демонстрацію непокори з боку лідера колишньої радянської республіки України.
Зазначається, що події останніх тижнів завдавали одного удару за іншим по сподіваннях Кремля зберегти свій глобальний вплив, тоді як війна в Україні триває.
У неділю Сирія оголосила, що російська авіабаза Хмеймім і військово-морська база в Тартусі більше не перебуватимуть під виключним контролем Москвы, і що ці військові об'єкти будуть перетворені на центри «спільної підготовки». Це були єдині офіційні військові бази Росії за межами колишнього Радянського Союзу.
Сирія назвала угоду про бази в східній частині Середземного моря «реорганізацією російської присутності», яка відкриє шлях до «нового етапу в сирійсько-російських відносинах».
Експертка з російської зовнішньої політики та Близького Сходу Ханна Нотте заявила,
що ймовірність того, що Росія зможе використовувати сирійські бази у своїх військових цілях у майбутньому, стає дедалі меншою, однак повністю виключати таку можливість не слід.
«У Росії з великою настороженістю ставляться до того, наскільки аш-Шараа дійсно здатний утримати владу й стабілізувати ситуацію в Сирії… Російська логіка цілком може бути такою: «Подивимося, що буде з Сирією через п'ять чи десять років. Ми просто вичікуватимемо», — сказала Нотте.
Росія використовувала свої бази в Сирії для перекидання постачання та бойовиків для «Африканського корпусу» в Лівію, Малі, Центральноафриканську Республіку та інші країни континенту.
За словами експерта з іранських питань та російської політики на Близькому Сході Микити Смагіна, угода передбачає, що Москва збереже обмежені права на дозаправляння військових літаків на базі Хмеймім, але, крім цього, у ній мало того, що могло б підняти настрій росіянам.
«Нова влада Сирії поступово витісняє Росію з країни… У певний момент вони схочуть позбутися російської присутності… Просто це не відбувається миттєво. Сирійська влада діє доволі прагматично і,
я б навіть сказав, доволі вправно, щоб не нашкодити відносинам із Росією в цей складний перехідний, усе ще нестабільний період», — сказав він.
Холч Кремль, імовірно, постарається представити угоду щодо авіабази в позитивному світлі, вона зазнала критики з боку прихильників жорсткої лінії в Росії.
«Ми витратили величезні ресурси та життя наших офіцерів, солдатів і бійців «Вагнера», щоб закріпитися в регіоні — і тепер ми збираємося просити у цих бороданів та їхніх турецьких кураторів дозволу перебувати на наших власних базах?» — написав колишній юрист ПВК «Вагнер» Ігор Єлісєєв.
Заява сирійської сторони пролунала в день 27-ї річниці призначення Путіна на посаду прем'єр-міністра президентом Єльциним у 1999 році. Через кілька місяців Путін посів посаду президента й розпочав відновлення глобального впливу Москвы, який вона мала в радянську епоху. Ці зусилля були значною мірою принесені в жертву одержимості Путіна ідеєю досягнення перемоги в Україні будь-якою ціною.
Холч режим в Ірані, який надавав військову підтримку Росії у її війні в Україні, поки що встояв перед американсько-ізраїльською бомбардувальною кампанією,
Кремль не зміг запобігти падінню інших важливих союзників.
Окрім втрати Асада, Росія виявилася безсилою запобігти захопленню лідера Венесуели Ніколаса Мадуро американськими спецпризначенцями. Віктор Орбан, уряд якого в Угорщині вважався «троянським конем» Кремля в Євросоюзі, зазнав поразки на виборах. Росія також втратила вплив на Південному Кавказі, де Вірменія та Азербайджан наразі виходять із сфери впливу Кремля.
Інші традиційні союзники посилають Кремлю тривожні сигнали. Сербія, одна з небагатьох європейських країн, які не запровадили санкцій проти Москвы, минулого тижня прийняла президента Зеленського з його першим візитом від початку війни у 2022 році. Один із українських посадовців охарактеризував переговори між Зеленським і президентом Вучичем як «ляпас» Путіну та частину спроби «відтягнути сербів» від Кремля.
Поїздка Зеленського до Белграда відбулася після того, як президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв просто у вічі сказав Путіну, що Росії час припинити бойові дії в Україні. Після висловлювань Токаєва Кремль заявив, що казахстанський лідер не зрозумів «корінних причин» війни.
Путін звернувся до Північної Кореї по допомогу у війні в Україні і, можливо, у майбутньому стане ще більш залежним від Пхеньяна.
«Ухвалено рішення про розміщення на території Росії від 30 000 до 50 000 північнокорейців», — заявив Зеленський минулими вихідними.
Хоча послаблення російського впливу може бути зустріте з схваленням західними країнами, воно, за словами Ханни Нотте, найімовірніше, зробить Путіна ще більш рішучим у досягненні цілей Росії в Україні.
«Якщо ви кинули всі сили на цю війну, підпорядкували їй інші питання зовнішньої політики й навіть змирилися з втратою впливу в інших частинах світу — і все це заради спроби підпорякувати Україну, — то вам дійсно потрібно вийти з цієї ситуації переможцем… Що сильніший тиск на Росію в інших частинах світу, то більше це призведе до подальшого жорсткішання російської позиції щодо України і, можливо, навіть до готовності до ескалації», — сказала вона.
І все ж питання (не)виходу Москвы із Сирії не таке просте й однозначне, як може здатися, про що далі.
А в цей час Асада судили в ДамаскуКатарський телеканал Al Jazeera одним із перших повідомив про те,
що в Сирії засудили президента-втікача Башара Асада до страти.
Зазначається, що кримінальний суд у Дамаску заочно визнав колишнього лідера винним у злочинах, скоєних під час війни, що тривала майже 14 років. Зокрема, у умисному вбивстві, катуваннях та злочинах проти людяності.
Також до страти засуджено його молодшого брата Махера аль-Асада та двоюрідного брата Атефа Наджиба, які обіймали високі посади.
Нагадаємо, Асад був повалений у 2024 році й відтоді проживає в Росії.
Видання The Wall Street Journal доповнює тему.
Зазначається, що у спробі втриматися при владі після народного повстання 2011 року Асад та його соратники вели 13-річну війну, під час якої мали місце хімічні атаки, великомасштабні обстріли житлових кварталів, масові страти та катування у величезних масштабах.
«Суд ухвалив, що Башар Асад як вища керівна особа сприяв скоєнню злочинів, мобілізувавши державні інститути для їх здійснення, і визнав його винним у навмисному вбивстві, катуваннях, свавільному затриманні та злочинах проти людяності», — заявив суддя Фахр аль-Дін аль-Арьян.
Також зазначається,
що Росія, яка розгорнула масовану кампанію авіаударів по повстанцях у спробі втримати Асада при владі, навряд чи видасть колишнього сирійського лідера. Сотні співробітників силових структур режиму Асада втекли до Росії, а також до Лівану та Об'єднаних Арабських Еміратів, коли режим розвалився.
Москва вважає Сирію своїм «успіхом», у Дамаску не заперечують…Росія розглядає сирійські бази як центр забезпечення операцій в Африці, стверджує агентство Bloomberg.
Як зазначається, збереження військових баз у Сирії — великий успіх для Путіна, який прагнув зберегти стратегічну присутність у Середземномор'ї після повалення його союзника Башара Асада в грудні 2024 року колишніми ісламістськими повстанцями. Росія допомогла Асаду втекти та надала йому притулок у Москві, коли бойовики під командуванням Аль-Шараа увійшли до Дамаска й оголосили про перемогу в громадянській війні, яка тривала майже 15 років.
Кремль упевнений, що йому вдалося забезпечити присутність Росії на двох ключових військових базах у Сирії, що дозволить їй поширювати стратегічний вплив далеко за межі регіону в межах угоди,
досягнутої з новим керівництвом цієї близькосхідної країни.
Згідно з джерелом у Москві, обізнаним із меморандумом про взаєморозуміння, підписаним двома країнами, російський військово-морський флот збереже доступ до сирійського порту Тартус, а Міністерство оборони зможе й надалі використовувати аеродром у Хмеймімі як транзитний вузол для обслуговування операцій Кремля в Африці.
Угода створює довгострокову правову основу для присутності Росії в Сирії, одночасно встановлюючи зв'язки з урядом перехідного президента Ахмеда аш-Шараа, повідомило джерело, яке попросило не називати його імені під час обговорення деталей меморандуму. Участь Росії в підготовці нових сирійських збройних сил також допоможе зміцнити довіру між Москвою та Дамаском, додало джерело.
У 2015 році Путін направив російські війська до Сирії на допомогу Асаду, і ця військова інтервенція переломила перебіг війни. У 2017 році режим Асада надав Росії 49-річну оренду бази в Тартусі та аеродрому Хмеймім — угоди, які фактично стали марними після його повалення.
Втручання Путіна в Сирію допомогло відновити позиції Росії на Близькому Сході,
підірвані після розпаду Радянського Союзу. Його нездатність або небажання врятувати Асада підкреслили, наскільки сильно російська армія була виснажена війною в Україні, яка триває вже п'ятий рік.
Тартус — єдина російська військово-морська база в Середземномор'ї, і Москва зберігає там свою присутність із 1983 року, ще з часів Радянського Союзу. У 2015 році Росія створила свою авіабазу в Хмеймімі, використовуючи її для бомбардувань опозиційних сил.
Міністерство закордонних справ Сирії оголосило в неділю про підписання меморандуму про взаєморозуміння, заявивши, що авіабази та військово-морські бази мають бути перетворені на «спільні центри підготовки та підвищення кваліфікації» протягом трьох місяців, повідомляє державне Сирійське арабське інформаційне агентство. Дамаск управлятиме цивільними об'єктами в обох місцях, присутність Москвы на сирійському узбережжі буде реорганізовано, а угода «захищає інтереси обох країн», повідомляє агентство Sana.
За словами джерела в Росії, обізнаного з документом, домовившись із сирійською владою про зміну деяких функцій своїх військових баз і дозвіл на використання частини об'єктів у цивільних цілях,
Москва зберегла їх для використання в операціях в Африці.
Незважаючи на підтримку Асада з боку Путіна, Аль-Шараа не вимагав негайного виведення російських військ із Хмейміма та Тартуса, хоча Москва значно скоротила свою військову присутність там невдовзі після приходу до влади нового уряду.
Замість цього Сирія та Росія витратили понад 18 місяців на переговори про новий порядок використання цих об'єктів, при цьому Путін приймав Аль-Шараа для переговорів у Москві в жовтні 2025 року та в січні цього року.
Трохи про приховані інтересиПро те, як Кремлю вдається утримувати позиції в Сирії та чому Дамаск не розриває повністю відносини з Москвою, пише швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung.
Зазначається, що довгі роки Росія була найважливішим союзником Асада. Тим не менш, нова влада Сирії уклала угоду про військове співробітництво з Москвою. І у неї є для цього вагомі причини.
Після 18 місяців переговорів Москва та Дамаск досягли компромісу: Росія може бодай частково зберегти свій плацдарм у Сирії, поки сирійський уряд зміцнює свій суверенітет.
Угода викликає здивування:
Росія продовжує надавати притулок Башару Асаду. Незважаючи на гнів багатьох сирійців щодо Росії, у нового президента Ахмеда аш-Шараа є вагомі причини налагодити контакти з Володимиром Путіним.
За даними сирійських джерел, переобладнання російських баз на спільні навчальні центри має бути завершено протягом трьох місяців.
Цивільна інфраструктура на базах перебуватиме у віданні сирійської держави. До неї належать аеропорт Хмеймім та частина порту Тартус. Обидва об'єкти раніше перебували під контролем Росії.
«Угода формалізує втрати, яких Москва вже зазнала на землі, — каже в інтерв'ю Нанар Хавач, експерт із Сирії з Міжнародної кризової групи. – Росія вступила в ці переговори з демонтованими системами ППО, без військових кораблів у Середземному морі й лише з кількома сотнями солдатів, які залишилися на землі».
«Готовність Москвы відмовитися від своїх колишніх привілеїв заради збереження свого впливу в Сирії показує, що доступ до країни сам по собі є для Росії вигодою», — додає Хавач.
Шараа насамперед спирається на прагматизм, оскільки добре розуміє величезну залежність країни від Москвы.
Значна частина цивільної та військової інфраструктури Сирії походить із Росії.
Наприклад, три великі греблі на Євфраті були збудовані російськими інженерами. (Від себе зазначимо, що будував їх ще СРСР). Після громадянської війни вони терміново потребують ремонту. Сирія вже відчуває брак електроенергії й потребує російських експертів і запасних частин для збільшення виробництва гідроелектроенергії. Енергетична мережа, також спочатку збудована за підтримки Радянського Союзу, гостро потребує ремонту.
Крім того, Сирія залежить від поставок російської нафти.
За даними Reuters, країна зараз імпортує близько 60 000 барелів російської нафти на день, що становить приблизно половину споживання Сирії.
Навіть у військовому відношенні Сирія в осяжному майбутньому залишатиметься залежною від Москвы.
У період з 2007 по 2011 рік Дамаск імпортував понад 70% озброєння з Росії. «Армія функціонує лише з російськими запасними частинами та російським технічним обслуговуванням», — каже експерт із Сирії Хавач.
Таким чином, сирійсько-російські навчальні центри на базах у Середземному морі також відповідають інтересам Дамаска.
Перехід на системи інших країн зайняв би роки й обійшовся б у мільярди — ресурси, яких у бідної Сирії просто немає.
Однак, за словами Хавач, ця залежність тимчасова: «Усе залежить від того, як швидко Туреччина та інші партнери зможуть переозброїти й перенавчити сирійські збройні сили»...
Таким чином, сирійсько-російська угода про бази в Середземному морі вигідна обом країнам: Москва рятує зі свого військового плацдарму те, що ще можна врятувати.
Сирія, порівняно з домовленостями за Асада, зміцнила свій суверенітет і стабілізувала відносини з Росією, яка як і раніше має вплив у країні.
Таким чином, зазначимо на завершення від себе, геополітичний вплив Москвы, дещо зменшившись у Сирії, реально не зник, а якщо враховувати експансію в Африці, то навіть зростає, причому в регіонах, де раніше за старою «колоніальною пам'яттю» домінувала Франція.
Утім, «Москва в Африці» – це окрема тема, причому часто це тема «не для слабкодухих».
