Наприкінці 1950-х американські військові шукали спосіб наблизити ядерну зброю безпосередньо до передової. Так з’явилася система Davy Crockett — компактний комплекс із ядерним боєприпасом, який могли перевозити легкі підрозділи.
Davy Crockett створювали для можливої великої війни з Радянським Союзом у Європі. Ідея полягала в тому, щоб дати американським підрозділам тактичну ядерну зброю, яку можна було застосувати поблизу лінії фронту.
Система існувала у двох основних варіантах — M28 та M29. Перший мав дальність близько 2 км, другий — до 4 км.
Для стрільби використовували спеціальний боєприпас M388 із ядерною бойовою частиною W54.
Потужність заряду була невеликою за мірками ядерної зброї — близько 10–20 тонн у тротиловому еквіваленті. Водночас цього було достатньо для ураження живої сили противника на полі бою.
На озброєння Davy Crockett прийняли у 1961 році. Частину комплексів розміщували в Західній Німеччині, де американські військові готувалися до можливого зіткнення з силами СРСР і його союзників.
Система навіть пройшла реальне ядерне випробування. У липні 1962 року боєприпас M388 запустили на полігоні в Неваді під час тесту Little Feller I.
Втім, у концепції швидко виявилися серйозні проблеми. Головними були коротка дальність і невисока точність.
Через це ядерний вибух міг становити загрозу не лише для противника, а й для власного розрахунку, який запускав боєприпас.
Ще один ризик стосувався можливої ескалації. Навіть застосування невеликого тактичного ядерного заряду могло спровокувати значно масштабнішу відповідь.
У бойових умовах Davy Crockett так і не використали. Згодом систему почали знімати з озброєння, а до 1971 року її остаточно прибрали з американського арсеналу.
Сьогодні цей комплекс згадують як один із найхарактерніших експериментів холодної війни, коли США намагалися зробити ядерну зброю достатньо компактною для безпосереднього використання піхотними підрозділами.
